«Так робили грецькі герої в міфах, — подумав я, — і Гейб на це заслуговує».
Я згадав царство мертвих. Я уявив, як Гейбів дух назавжди вирушає до Полів асфоделей або звивається у яких-небудь огидних тортурах за колючим дротом Полів покарання — вічний гравець у покер, що сидить по пояс у розтопленій олії, слухаючи оперну музику. Чи мав я право відправити туди будь-кого? Навіть Гейба?
Місяць тому я б зробив це, не вагаючись. Але зараз…
— Я можу це зробити, — сказав я мамі. — Один погляд у цю коробку, і він вже ніколи не потурбує тебе.
Мама подивилася на коробку і, здається, миттю все зрозуміла.
— Ні, Персі, — сказала вона, відступаючи на крок. — Ти не можеш…
— Посейдон назвав тебе королевою, — мовив я. — Сказав, що не зустрічав такої жінки вже тисячу років.
— Персі… — вона зашарілась.
— Ти варта кращого, мамо. Ти повинна піти до коледжу, отримати ступінь. Зможеш написати свій роман, а можливо, зустрінеш симпатичного чоловіка, будеш мешкати в гарному будинку. Тобі більше не треба захищати мене, залишаючись із Гейбом. Дозволь мені позбутися його.
— Ти кажеш точнісінько, як батько. — Вона втерла сльозу, що скотилася щокою. — Одного разу він запропонував зупинити заради мене приплив. Запропонував збудувати для мене палац на дні морському. Він гадав, що зможе вирішити мої проблеми помахом руки.
— І що в цьому поганого?
Її чудові, мінливі очі, здавалося, хотіли проникнути мені в душу.
— Я гадаю, ти зрозумієш, Персі. Адже ти любиш мене, і тому зрозумієш. Якщо моє життя чогось варте, я повинна прожити його сама. Я не можу дозволити богові дбати про мене… або про мого сина. Я маю… черпати мужність у собі. Твої пошуки нагадали мені про це.
Ми прислухалися до стукоту фішок для покеру й лайки, які долинали з вітальні разом зі звуками телевізора.
— Я залишу коробку, — сказав я. — Якщо він посміє хоч раз скривдити тебе…
Мама сполотніла, але кивнула.
— Куди тепер, Персі?
— На Пагорб напівкровок.
— На літо… чи назавжди?
— Поки не знаю.
Погляди наші зійшлися, і я відчув, що ми домовилися. Подивимось тепер, як воно буде на кінець літа.
— Ти станеш героєм, Персі. — Мама поцілувала мене в лоба. — Найбільшим героєм.
Я востаннє оглянув свою спальню. У мене виникло відчуття, що я більше ніколи її не побачу. Потім я пішов із матір’ю до вхідних дверей.
— Вже йдеш від нас, шпана? — знущаючись, гукнув навздогін мені Гейб. — Горбатого могила виправить!
Я востаннє засумнівався. Як я міг прогавити такий чудовий шанс помститися йому? Я йшов, і мені так і не вдалося врятувати маму.
— Гей, Саллі! — загорлав Гейб. — Як там щодо м’ясної запіканки?
Гнів спалахнув в очах матері, на мить у них з’явилося щось сталеве, і я подумав, що цілком можливо, я залишаю її в добрих руках. В її власних руках.
— М’ясна запіканка ось-ось буде готова, любий, — відповіла вона Гейбові. — Запіканка-сюрприз.
Вона подивилась на мене й підморгнула.
Останнє, що я побачив, перш ніж двері за мною зачинилися, це як мама впритул розглядає Гейба, ніби уявляючи, як він виглядатиме в ролі садової скульптури.
Глава двадцять друга
ПРОРОЦТВО ЗБУВАЄТЬСЯ
Ми були першими героями, що живими повернулися на Пагорб напівкровок від часів Луки, тому, звичайно, всі поводились із нами так, ніби ми перемогли в якому-небудь телевізійному реаліті-шоу. Згідно із традиціями табору, ми одягли лаврові вінки до великого свята, що готувалося на нашу честь, потім очолили ходу до вогнища, де нам належало спалити савани, які мешканці будиночків зшили за нашої відсутності.
Саван для Аннабет вийшов такий гарний — сірий шовк, розшитий совами, — що я закинув їй: шкода буде не спалити її в ньому. Вона добряче вгріла мене й порадила мені замовкнути.
Оскільки я був сином Посейдона, то сусідів у будиночку я не мав, тож мешканці оселі Ареса добровільно вирішили зшити для мене саван. Взявши старе простирадло, вони нама лювали по краях усміхнені пики з виряченими очима, а посередині великими літерами нашкрябали слово «НЕВДАХА».
Палити його було кумедно.
Будиночок Аполлона влаштував показовий урок співів, а мене оточили давні приятелі з будиночка Гермеса, друзі Аннабет, родичі Афіни та сатири Гровера, що раділи з нових прав на пошуки, які він отримав від Ради козлоногих старійшин. Рада назвала участь Гровера у наших пошуках «мужнім аж до нетравлення шлунку та ні з чим незрівнянним».