— Як ти почуваєшся? — спитав він.
— Так, ніби мої нутрощі спочатку заморозили, а потім просмажили у мікрохвильовці.
— Нічогенько, якщо врахувати, що це була отрута підземного скорпіона. Тепер, якщо можеш, ти повинен докладно розповісти мені, що сталося.
Присьорбуючи нектар, я розповів їм усе.
У кімнаті надовго запанувала тиша.
— Я не можу повірити, що Лука… — Аннабет затнулась. Вираз обличчя в неї був розгніваний та засмучений одночасно. — Так. Так. Я можу повірити в це. Можливо, боги прокляли його… Після свого походу він так змінився…
— Про все це треба розповісти на Олімпі, — пробурмотів Хірон. — Вирушаю туди негайно.
— Але зараз Лука десь тут поруч, — сказав я. — Я мушу розшукати його.
— Ні, Персі, — похитав головою Хірон. — Боги…
— …не схочуть навіть чути про Кроноса, — обірвав я його. — Зевс проголосив питання закритим!
— Я розумію, Персі, це нелегко. Але ти не повинен тут-таки кидатися, щоб помститися. Ти не готовий.
Мені це не сподобалося, але частково я підозрював, що Хірон правий. Досить було глянути на мою руку, як ставало ясно, що втримати меча я ще не скоро зможу.
— Хіроне… пророцтво, отримане вами від Оракула… адже воно було про Кроноса? А що він сказав про мене? Про Аннабет?
Хірон підвів очі вгору.
— Персі, я не можу…
— Вам наказали нічого не розповідати мені, чи не так?
Кентавр глянув співчутливо, але сумно.
— Ти будеш великим героєм, дитя моє. Я підготую тебе якомога краще. Але, якщо я правильно уявляю шлях, який лежить перед тобою…
У небі прогримів грім, шибки у вікнах задзеленчали.
— Добре! — гукнув Хірон. — Чудово!
Потім він глибоко зітхнув.
— Боги мають свої причини, Персі. Погано знати забагато про своє майбутнє.
— Ми не можемо просто сидіти й нічого не робити, — заперечив я.
— Ми не будемо просто сидіти, — пообіцяв Хірон. — Але ти мусиш бути обережним. Кронос хоче, щоб ти ослабнув. Він хоче зруйнувати твоє життя, затьмарити твої думки страхом і гнівом. Не піддавайся йому. Терпляче тренуйся. Твій час прийде.
— Це якщо я проживу достатньо довго.
— Ти повинен довіряти мені, Персі, — мовив Хірон. — Ти будеш жити. Але спочатку ти мусиш вирішити, який шлях обереш у наступному році. Я не маю підказувати тобі правильний вибір…
У мене виникло відчуття, що якраз Хірон має цілком певну думку щодо обрання того чи іншого шляху, але зусиллям волі утримується від того, щоб не підказати мені.
— …але ти повинен визначитись, залишаєшся в Таборі напівкровок на весь рік або повертаєшся до світу смертних, до сьомого класу, і будеш приїздити лише на літо. Поміркуй над цим. Повернувшись з Олімпу я хотів би почути твоє рішення.
Я хотів сказати, що не згоден. Хотів ще поставити йому запитання. Але за виразом обличчя Хірона зрозумів, що дискусія завершена: він сказав усе, що міг.
— Намагатимусь повернутися швидше, — пообіцяв кентавр. — Аргус простежить за тобою. — Потім він швидко глянув на Аннабет. — Ах, так, моя люба… щойно ти будеш готова, вони будуть тут.
— Хто вони? — спитав я.
Відповіді не було.
Хірон викотився з кімнати. Я чув, як його колеса обережно з’їжджають з головних сходів.
Аннабет уважно роздивлялась лід на денці моєї склянки.
— Щось не так? — запитав я в неї.
— Та ні, нічого. — Вона поставила склянку на стіл. — Я… я просто згадала одну твою пораду. Тобі… нічого не треба?
— Треба. Допоможи мені. Я хочу вийти.
— Погана ідея, Персі.
Я спустив ноги з ліжка. Аннабет перехопила мене, перш ніж я встиг торкнутися підлоги. Мене занудило.
— Я ж казала…
— Та все зі мною гаразд, — наполягав я.
Надто вже не хотілося мені валятися в ліжку, як інвалідові, поки Лука блукав десь там, плекаючи плани зруйнування західного світу.
Мені вдалося зробити крок уперед. Потім зробити ще один, все ще спираючись на Аннабет. Аргус рушив за нами назовні, але тримаючись на відстані.
На той час, коли ми дісталися веранди, обличчя моє вкрилося рясними крапельками поту. Шлунок скрутило. Але я мусив дістатися поручнів.
Сутеніло. Табір виглядав цілком безлюдним. У будиночках було темно й тихо, на волейбольному майданчику також. За лісом, за полуничними полями в останніх променях сонця світився Лонг-Айленд.
— Що ти збираєшся робити? — спитала Аннабет.
— Не знаю.
Я сказав їй, що відчуваю, як Хірон хоче, щоб я залишився на весь рік, щоб можна було приділити більше часу індивідуальному тренуванню. Проте я не був упевнений, чи сам цього хочу. Проте визнавав, що мені неприємно залишати її саму в компанії Клариси.