Я намагався якомога швидше відповзти навколішках і сховатися поміж скульптур. Тим часом Гровер знову кинувся вниз.
Трах-ба-бах!
Медуза заревла, її зміїна шевелюра засичала й стала бризкати отруйною слиною.
Зовсім поруч зі мною голос Аннабет покликав:
— Персі!
Я підскочив так високо, що мало не перестрибнув через садового гнома.
— Дідько! Обережніше! — Аннабет скинула бейсболку «Янкіз» і зробилася видимою. — Ти повинен відрубати їй голову.
— Що? Ти здуріла? Нам треба швидше забиратися звідси.
— Медуза — грізний ворог. — Це уособлення зла. Я б сама її вбила, але… — Аннабет ковтнула слину, ніби зібралася в чомусь зізнатися. — Але твоя зброя краща. Вона розірве мене на шматки через мою матір. А ти… ти маєш шанс.
— Що? Я не можу…
— Хочеш, щоб вона й далі перетворювала безневинних людей на статуї?
Вона тицьнула в скульптуру двох закоханих — обернені на камінь чоловік та жінка стояли, обійнявшись.
Аннабет схопила з найближчого п’єдесталу скляну кулю.
— Відполірований щит був би краще. — Вона скептично оглянула кулю. — Опукле зображення створить певні викривлення. Розміри відображення будуть змінені за рахунок фактору…
— Будь ласка, висловлюйся ясніше.
— Я й без того висловлююсь ясно! — Вона кинула мені скляну сферу. — Просто дивись на неї в дзеркало. І ніколи — прямо.
— Агов! — гукнув звідкись згори Гровер. — Схоже, вона знепритомніла!
Тієї ж миті пролунало ревіння.
— Прошу пробачення, — виправився Гровер, готуючись перелетіти з гілки на гілку.
— Поквапся, — звеліла мені Аннабет. — У Гровера, звичайно, чудовий нюх, але рано чи пізно він гепнеться на землю.
Я витягнув ручку і зняв ковпачок. Бронзове лезо простяглось у моїй руці.
Я рушив на звук, який видавало волосся Медузи, що бризкало отруйною слиною і шипіло.
При цьому я не відводив очей від скляної кулі — так, щоб бачити лише відображення Горгони, а не її саму. І ось вона з’явилася в зеленому склі.
Гровер збирався ще раз атакувати її за допомогою своєї біти, але цього разу пролетів нижче, аніж було треба. Медуза вихопила в нього палицю, і, втративши рівновагу, Гровер із вереском влетів в обійми кам’яного грізлі.
Медуза вже зібралася було кинутись на нього, але я загорлав:
— Гей, ти!
І став наступати на неї. Це було непросто з уваги на те, що доводилося одночасно тримати меч та скляну кулю. Якби вона напала, мені було б непереливки.
Але вона дозволила мені наблизитись — дванадцять футів, десять…
Тепер я бачив відображення її обличчя. Воно напевно було не таким уже й страшним. Зеленкувате скло кулі викривлювало його пропорції.
— Ти ж не завдаси шкоди старій жінці, Персі, — тихо й проникливо майже проспівала Медуза. — Знаю, що не завдаси.
Я завагався, зачарований обличчям, чиє відображення бачив у зеленому склі, а також палаючими очима, які, здавалося, ось-ось пропалять скляну перешкоду. Руки мої ослабли.
— Персі, не слухай її! — простогнав Гровер, досі борсаючись в обіймах кам’яного ведмедя.
— Надто пізно, — гаркнула Медуза.
І кинулась до мене, виставивши вперед пазуристі лапи.
Змахнувши мечем, я почув огидне хлюпання, потім шипіння, ніби вітер вирвався з печери, — монстр розвалювався на шматки.
Щось впало на землю просто мені під ноги. З останніх сил я намагався не дивитись. Крізь шкарпетку я відчув мокре тепло — помираючі змійки тицялися мені в ноги.
— Хай їй біс, як гидко! — схлипнув Гровер. Його повіки були досі міцно заплющені, але я здогадувався, що він чує шипіння та сморід. — Неймовірно гидко!
До мене підійшла Аннабет. У руках вона тримала чорну вуаль Медузи й пильно дивилася в небо.
— Не рухайся, — звеліла вона мені.
Обережно, дуже обережно Аннабет опустилася навколішки, загорнула голову чудовиська в чорну тканину, після чого підняла її. З голови скрапувала зелена рідина.
— Із тобою все гаразд? — спитала мене Аннабет. Голос у неї тремтів.
— Так, — наважився відповісти я, хоча відчував, що ось-ось виблюю свій подійний чізбургер. — Але чому не… чому голова не щезла?
— Коли ти відрубав їй голову, вона стала бойовим трофеєм, — пояснила Аннабет. — Так само, як твій ріг Мінотавра. Але не розгортай голову. Вона досі може перетворити тебе на камінь.
Гровер, стогнучи, нарешті вивільнився з обіймів кам’яного грізлі. На голові в нього красувався здоровезний шрам. Зелена кепка звисала з одного ріжка, а бутафорські ноги злетіли з копит. Чарівні черевики безпорадно махали крилами довкола його голови.