Глава п’ятнадцята
БОГ ПРИГОЩАЄ НАС ЧIЗБУРГЕРАМИ
Наступного полудня, чотирнадцятого червня, за тиждень до сонцестояння, наш потяг дістався Денвера. Ми нічого не їли від минулої ночі у вагоні-ресторані десь у Канзасі. Не милися після від’їзду з Пагорбу напівкровок, і я не сумнівався, що від нас смердить.
— Давайте спробуємо зв’язатися з Хіроном, — запропонувала Аннабет. — Я хочу розповісти йому про твою розмову з річковим духом.
— Але хіба ми можемо користуватися телефонами?
— Я не про телефон.
Ми з півгодини тинялися містом, хоч я не розумів, що саме шукає Аннабет. Панувала засушлива спека, що було особливо незвично після вологого Сент-Луїсу. Хоч куди б ми завертали, Скелясті гори ніби проводжали мене поглядом, нагадуючи хвилю прибою, що готова зринути на місто.
Нарешті ми знайшли порожню автомийку, що працювала за принципом самообслуговування. Ми завернули до найбільш віддаленого від вулиці боксу, виглядаючи, чи нема де патрульного авто. Якісь три підлітки без автівки тиняються біля автомийки — будь-який полісмен, що недарма просиджує штани у відділку, одразу б здогадався, що ми замислили недобре.
— Що саме ми робимо? — спитав я, дивлячись на Гровера, який взяв розпорошувач.
— Це коштує сімдесят п’ять центів, — пробурчав він. — У мене залишилось тільки два четвертака, а в тебе, Аннабет?
— Не треба так на мене дивитися, — відказала вона. — У вагоні-ресторані у мене забрали геть усе.
Діставши останню решту, я дав Гроверові четвертак, після чого в мене залишилось дві монетки по п’ять центів та драхма з шинку Медузи.
— Чудово, — сказав Гровер. — Звісно, ми могли б скористатися пляшкою з насадкою, але з’єднання не таке гарне, та й руки у мене відваляться помпувати.
— Ти про що?
Гровер кинув четвертаки у щілину автомата і натиснув кнопку «ВОДЯНИЙ ТУМАН».
— Готово.
— Посилаємо експрес-телеграму? — з іронією поцікавився я.
— Викликаємо веселку, — виправила Аннабет. — Богиня веселки Ірида надсилає послання богам. Якщо ти знаєш, як правильно запитати, і вона не надто заклопотана, то зробить те саме також для напівкровок.
— Ви збираєтеся викликати богиню за допомогою розпорошувача?
Гровер підняв носик розпорошувача вгору, і вода з шипінням злетіла у повітря цупким білим туманом.
— А тобі відомий інший спосіб того, як викликати веселку?
Цілком природно, що призахідне сонце, просіявши своє проміння крізь водяну пелену, розсипалося кольоровою веселкою.
— Будь ласка, драхму. — Аннабет простягла до мене долоню.
Я віддав їй драхму.
Вона підняла монету над головою.
— О богине, прийми нашу жертву.
Потім пожбурила у веселку драхму, яка розчинилася у золотистому мерехтінні.
— Пагорб напівкровок, — попросила Аннабет.
Якийсь час нічого не відбувалося.
Потім крізь мряку я побачив полуничні лани, а неподалік — будівлі Лонг-Айленду. Так, ніби ми перебували на веранді Великого будинку. Біля поручнів спиною до нас стояв хлопець із рудуватим волоссям, у шортах і помаранчевій майці. Він тримав бронзовий меч і, здавалося, уважно стежив за тим, що відбувалося внизу, в полі.
— Лука! — погукав я.
Він озирнувся, очі його широко розплющились. Я міг присягнути, що він стоїть за кілька кроків від мене, хоч бачив я лише те, що з’явилося у веселці.
— Персі! — Хлопчина радісно усміхнувся. — А це ти, Аннабет? Слава богам! Чи все у вас гаразд?
— Ми… так… загалом… — затинаючись, вирекла Аннабет. Вона затято пригладжувала свою брудну футболку і намагалася зачесати назад пасма волосся, що спадали їй на обличчя. — Ми подумали… Хірон… себто…
— Він унизу в будиночку. — Усмішка Луки зблякла. — У нас виникли деякі непорозуміння з мешканцями табору. Слухай, у тебе все гаразд? Із Гровером усе гаразд?
— Тут я, — озвався Гровер. Він спрямував розпорошувач убік і опинився в полі зору Луки. — Які розбіжності?
Цієї миті до сусіднього боксу в’їхав здоровезний «лінкольн-континенталь», потужна стереосистема якого гриміла на повну гучність. Коли авто зупинилося поруч, вібрація басових динаміків струснула підлогу.
— Хіронові довелося… що там за шум? — загукав Лука.
— Я про це подбаю! — так само голосно озвалась Аннабет, задоволена тим, що має привід зникнути з очей Луки. — Гровере, ходімо!
— Чого? — спитав Гровер. — Але ж…
— Віддай Персі розпорошувач і ходімо! — наказала Аннабет.