Хтось кинув левові мішок ріпи, яку йому явно не хотілося їсти. Зебрі та антилопі підсунули пластикові таці з м’ясом для гамбургерів. У гриві зебри заплуталась жувальна гумка, ніби хтось знічев’я плювався в неї. До одного з рогів антилопи була прив’язана дурнувата срібляста повітряна кулька з тих, що дарують на день народження, на якому був напис: «У ПАМПАСИ!»
Скоріш за все, ніхто не хотів підходити надто близько до клітки з левом і чіпати його, тож бідна тварина тупцяла по брудних ковдрах у затісному для неї просторі, дихаючи важким і спекотливим повітрям трейлеру. Мухи з дзижчанням кружляли довкола його рожевих очей, крізь білу шерсть проглядали ребра.
— І це називається доброта? — вискнув Гровер. — Гуманне транспортування тварин?
Можливо, він тут-таки виліз би назовні, щоб добряче віддухопелити перевізників своїми очеретяними сопілками, і я, безперечно, допоміг би йому, але якраз у цей момент двигун заревів, фургон струснуло, і ми були змушені сісти, щоб не впасти.
Ми притулилися на купі якихось запліснявілих мішків із-під корму, намагаючись не зважати на сморід, спеку і мух. Гровер звернувся до тварин, бекаючи по-козлячому, але вони лише сумно на нього подивилися. Аннабет була за те, щоб негайно відчинити клітки й визволити в’язнів, але я зауважив, що добра від цього не буде, поки вантажівка не зупиниться. Крім того, у мене виникло передчуття, що ми можемо видатися левові набагато апетитнішими, ніж ріпа.
Я налив води з глека в їхні миски, а потім використав меч, щоб витягти з кліток переплутану їжу. М’ясо я віддав левові, а ріпу розподілив між зеброю та антилопою.
Гровер заспокоював антилопу, поки Аннабет зрізала повітряну кульку з її рогів. Вона хотіла також зчистити прилиплу до зебри жуйку, але ми вирішили, що це надто ризиковано за такої хитавиці. Ми пообіцяли Гроверові, що допоможемо тваринам зранку, а не проти ночі.
Сатир приліг на мішку з ріпою; Аннабет розкрила пакет із печивом і нерішуче відкусила шматочок; я намагався підбадьорити себе, зосередившись на думці про те, що ми на півдорозі до Лос-Анджелеса. Себто на півдорозі до місця нашого призначення. Було лише чотирнадцяте червня. Сонцестояння настане не раніше двадцять першого. У нас ще купа часу.
З іншого боку, я не мав ані найменшого уявлення про те, чого чекати далі. Боги продовжували бавитися зі мною, як з іграшкою. І тільки один Гефест повівся достатньо чесно, розмістивши в парку камери й відверто виставивши мене на посміховисько богам. Але навіть коли зйомка не велась, я не міг позбутися відчуття, що за нашими пошуками пильно стежать. Я став забавою для богів.
— Чуєш, Персі, — озвалась Аннабет, — вибач мені, що я так верещала в аквапарку.
— Усе гаразд.
— Просто ці… — її пересмикнуло, — павуки.
— Можливо, справа в історії Арахни, — припустив я. — Її перетворили на павука за те, що вона викликала маму на змагання з ткацького мистецтва.
— Відтоді діти Арахни мстяться дітям Афіни, — кивнула Аннабет. — Якщо павук з’явиться хоч за милю від мене, він мене знайде. Ненавиджу цих маленьких повзучих істот. Так чи інакше, але я в боргу перед тобою.
— Ми одна команда, пам’ятаєш? — спитав я. — Крім того, Гровер у нас тепер затятий літун.
Я гадав, що він спить, але Гровер промурмотів зі свого закуту:
— Мабуть, кумедно я виглядав, чи не так?
Ми з Аннабет розсміялися.
Розламавши печиво, вона дала половинку мені.
— У посланні Іриди… Лука нічого не сказав?
Я жував печиво, міркуючи, щоб таке відповісти. Розмова по веселці не давала мені спокою весь вечір.
— Він сказав, що ви з ним — давні приятелі. І що Гровер цього разу не промахнеться. І ніхто не перетвориться на сосну.
У тьмяному світлі бронзового леза важко було розрізнити вирази їхніх облич.
Гровер скорботно вигукнув щось по-звіриному.
— Мені варто було сказати тобі правду з самого початку. — Голос його тремтів. — Просто подумав, що якби ти знав, як я тоді не впорався, то не схотів би взяти мене з собою, і наша дружба скінчилася б.
— Ти був тим сатиром, який намагався врятувати Талію, дочку Зевса?
Гровер похмуро кивнув.
— А двоє інших напівкровок, приятелів Талії, які успішно дісталися табору… — я подивився на Аннабет, — це ж були ви з Лукою, чи не так?
Вона відклала своє печиво, так і не торкнувшись його.
— Як ти сам казав, Персі, семирічна напівкровка сама далеко не втече. Афіна спрямовувала та допомагала мені. Талії було дванадцять. Лука мав чотирнадцять років. Вони обоє втекли з дому, так само, як я. Вони дуже раділи, що я з ними. Вони були хоробрі та дуже затято змагалися з монстрами, навіть без будь-якої підготовки. Ми вирушили на північ від Віргінії, не маючи жодних конкретних планів, майже два тижні відлякуючи чудовиськ, аж поки нас знайшов Гровер.