— Передбачалося, що я супроводжуватиму Талію до табору. — Сатир шморгав носом. — Лише її саму. Я мав суворий наказ Хірона: не робити нічого, що могло б завдати їй шкоди, себто не ризикувати, наражаючи на небезпеку. Розумієш, ми знали, що Аїд женеться, але я не міг так просто кинути Луку й Аннабет. Я гадав… я гадав, що зможу провести всіх трьох до безпечного місця. Це я був винен у тому, що монстри перехопили нас. Я розгубився. На зворотному шляху до табору я так злякався, що кілька разів заблукав. Якби я був хоч трохи кмітливіший…
— Припини, — гукнула Аннабет. — Ніхто тебе не звинувачує. Навіть Талія.
— Вона пожертвувала собою, щоб врятувати нас, — жалібно мовив Гровер. — Її смерть — це моя провина. Рада козлоногих старійшин сказала те саме.
— Через те, що ти не кинув тих двох напівкровок? — спитав я. — Це несправедливо.
— Персі правий, — сказала Аннабет. — Мене б тут зараз не було, якби не Гровер. Луки б також не було. Для нас неважливо, що сказала Рада.
— Така вже моя доля, — продовжував рюмсати в пітьмі Гровер. — Я найнещасливіший з усіх сатирів, хоч і знайшов наймогутніших напівкровок століття: Талію та Персі.
— Ну чого це ти нещасливий? — терпляче мовила Аннабет. — Ти найбільш відважний з усіх сатирів, яких я тільки бачила. Назви ще кого-небудь із тих, хто наважився б спуститися до царства мертвих. Гадаю, Персі справді радий, що ти тут, із нами.
Вона копнула мене ногою.
— Звісно, радий, — сказав я (могла б і не копати). — Це ж просто чудово, що ти знайшов і Талію, і мене, Гровере. Ти найбільш великодушний з усіх сатирів. І за натурою ти — слідопит. Тому ти обов’язково знайдеш Пана.
У кутку глибоко й задоволено зітхнули. Я очікував, що Гровер що-небудь скаже, але він тільки важко дихав. Коли сопіння перейшло в хропіння, я зрозумів, що сатир заснув.
— Як це тільки йому вдається? — здивувався я.
— Не знаю, — всміхнулася Аннабет. — Але ти справді сказав йому такі чудові слова.
— Я сказав правду.
Деякий час ми їхали мовчки, підстрибуючи на мішках. Зебра жувала ріпу. Лев, облизуючись, покінчив із м’ясом і з надією подивився на мене.
Аннабет гралася із своїм намистом, ніби обмірковувала майбутні стратегічні плани.
— Ота соснова намистинка — вона в тебе з першого року? — спитав я.
Аннабет здригнулась, адже вона обмацувала намистини навмання.
— Так, — відповіла вона. — Кожного року інструктори обирають найважливішу подію літа й зображують її на намистинах. Мені дісталась сосна Талії, підпалена грецька трирема та кентавр у святковому вбранні… але це літо було найчудовішим…
— А каблучка з коледжу — твого батька?
— Це тебе не… — скинулась було вона за звичкою, але спинилась. — Так. Це його каблучка.
— Могла б не казати.
— Ні… все гаразд. — Голос Аннабет затремтів. — Батько прислав її мені в листі два роки тому. Каблучка, здається, його головний пам’ятний дарунок від Афіни. Він не отримав би ступінь доктора в Гарварді без неї… Довго розповідати. Хай там як, але він написав, що хоче, аби каблучка була в мене. Вибачався за те, що він такий негідник, писав, що любить мене і сумує. Пропонував, щоб я повернулася додому, і ми жили разом.
— Що ж, звучить непогано.
— Так… але справа в тому, що я повірила йому. Спробувала повернутися додому на початку навчального року, але моя мачуха зовсім не змінилася. Вона не хотіла, щоб її діти наражались на небезпеку, мешкаючи поруч із такою істотою, як я. Монстри атакували мене з усіх боків. Ми сварилися. Чудовиська продовжували нападати. Я навіть не стала чекати зимових канікул. Звернулася до Хірона й повернулася прямісінько до Табору напівкровок.
— Гадаєш, ти ще раз пробуватимеш жити разом із батьком?
— Будь ласка, я не хочу ятрити рани, — Аннабет відвела очі.
— Тільки не треба здаватися. Наприклад, напиши йому листа, або ще що-небудь зроби.
— Дякую за пораду, — холодно відповіла дочка Афіни, — але батько сам вибрав, із ким йому жити.
Ще якийсь час ми знову мовчали.
— Отже, якщо боги затівають битву, — озвався я, — то все повернеться на висхідні позиції, як під час Троянської війни? І Афіна виступить проти Посейдона?
Аннабет поклала голову на рюкзак, який дав нам Арес, і заплющила очі.
— Я не знаю, що зробить мама. Знаю тільки, що буду битися поруч із тобою.