Він заліз усередину й налив трохи води з глека у миски тваринам.
— Ну й спека, еге ж? — спитав він у лева, після чого вихлюпнув залишки води на лев’ячу морду.
Лев заревів від обурення.
— Ох-ох-ох, — перекривив чолов’яга.
Я відчув, як Гровер, який лежав поруч зі мною під мішками, напружився. Як на миролюбного травоїдного вигляд у нього став надто кровожерливий.
Водій жбурнув антилопі пакет «хепі міл», схожий на торбинку для м’ячів, які використовуються у грі в сквош. Потім спідлоба глянув на зебру.
— Як справи, смугаста? Хоча б тебе під час цієї зупинки позбудемося. Тобі подобаються магічні шоу? Цей фокус тобі вже точно сподобається. Розпиляємо тебе навпіл!
Зебра подивилася на мене переляканими очима.
Не було чути ані звука, але чітко пролунало (і я це почув!):
«Повелителю, звільни мене. Будь ласка».
Я був надто ошелешений, щоб хоч якось прореагувати.
Збоку одного з бортів трейлера хтось голосно постукав.
Водій, який перебував усередині, гукнув:
— Чого тобі, Едді?
— Морісе? Що ти кажеш? — озвався хтось ззовні, мабуть, Едді.
— Чого ти там стукаєш?
Стук, стук, стук.
— Хто грюкає? — загорлав знадвору Едді.
Наш приятель, вирячивши очі, став вилазити, клянучи ідіота Едді.
За мить біля мене з’явилася Аннабет. Мабуть, стукала вона, щоб виманити Моріса з трейлера.
— Ці перевезення явно незаконні, — виголосила вона.
— Саме так, — підтвердив Гровер. Потім замовкнув, ніби прислухаючись. — Лев каже, що ці хлопці перевозять тварин контрабандою!
«Точно», — озвався у мене в голові голос зебри.
— Ми повинні звільнити їх, — рішуче мовив Гровер.
Вони з Аннабет подивилися на мене, очікуючи вказівок.
Я чув зебру, що розмовляє, але чому мовчав лев. Чому? Можливо, це був ще один недолік у моїй освіті… Отже, я можу розуміти лише зебру?
«І ще коней, — раптом зрозумів я. — Що там казала Аннабет про Посейдона, який створив коней? Чи була зебра близькою родичкою коня? Невже через це я чую її?»
«Відчини мою клітку, повелителю. Будь ласка, — попросила зебра. — Далі зі мною все буде гаразд».
Назовні Едді та Моріс продовжували горлати один на одного, але я розумів, що будь-якої миті вони можуть з’явитися знову, щоб мучити тварин. Схопивши свій меч, я одним ударом зрубав замок із клітки зебри.
Та миттю вистрибнула назовні. Обернувшись до мене, вона вклонилася.
«Дякую тобі, повелителю».
Гровер простягнув складені разом руки та, вочевидь, благословив зебру по-козлячому.
Щойно Моріс просунув голову всередину, щоб перевірити, що сталося, зебра перескочила через нього й кинулась тікати вулицею. Залунали вигуки, скрегіт коліс і гудки автомобілів. Ми кинулись до дверей трейлера й побачили, як зебра галопом мчить по широкому бульвару, обабіч якого височіли готелі та казино, освітлені неоновими вогнями. Ми випустили зебру точнісінько у Лас-Вегасі.
Моріс та Едді побігли за зеброю, а за ними кинулись кілька поліцейських із вигуками:
— Гей, ви! На це треба дозвіл!
— Ось тепер треба йти, — сказала Аннабет.
— Ні, спершу решта тварин, — заперечив Гровер.
Я зрубав замки з кліток. Змахуючи руками, Гровер благословляв їх по-козлячому, так само, як зебру.
— Хай щастить, — побажав я тваринам.
Антилопа з левом миттю вискочили з кліток і разом стрибнули на вулицю.
Серед туристів почувся лемент. Більшість позадкувало й почало клацати камерами, очевидно вважаючи, що це трюк, спеціально вигаданий якимось казино.
— Із ними все буде гаразд? — спитав я Гровера. — Себто пустеля і все таке інше…
— Не турбуйся, — сказав він. — Я наклав на них благословення сатирів.
— І що це означає?
— Це означає, що вони без проблем дістануться безлюдної місцевості, — відповів сатир. — Вони знайдуть воду, їжу, зуміють сховатися від сонця, поки не дістануться місця, де можна жити в безпеці.
— Чому б тобі не накласти таке саме благословення на нас? — спитав я.
— Воно годиться тільки для диких тварин.
— Можливо, Персі це не зашкодить, — посміхнулася Аннабет.
— Гей! — запротестував я.
— Жартую, — відповіла вона. — Пішли. Час забиратися з цього гадючника.
Похитуючись, ми простували безлюдними полуденними вулицями. Спека була просто неймовірна, і нас із легкістю можна було сприйняти за виснажених волоцюг, але всі, хто траплявся дорогою, були надто захоплені дикими тваринами, щоб звертати на нас увагу.
Ми пройшли повз «Монте-Карло» та «МГМ». Повз піраміди, піратський корабель і статую Свободи, яка хоч була зменшеною копією, але все одно викликала в мене напад ностальгії за домівкою.