Думки вирували у мене в голові. Я розумів, що сам не впораюсь із цим велетнем: продавець водяних ліжок скрутить мені шию, перш ніж я встигну дістати меча.
— Адже вас насправді звати не Крусті? — спитав я.
— За паспортом я Прокруст, — погодився господар.
— Прокруст-Розтягувач, — пробурмотів я.
Я пригадав цю історію: велетень, який, використовуючи свою надмірну гостинність, намагався вбити Тезея, коли той їхав до Афіни.
— Саме так, — сказав продавець. — Але хто може вимовити Прокруст? Лише заважає бізнесу. Натомість Крусті усім до вподоби.
— Ви праві. Реклама — двигун торгівлі.
— Ти так вважаєш? — Обличчя Прокруста засяяло усмішкою.
— Безумовно. А яке чудове ручне різьблення на цих ліжках. Дивовижно!
Прокруст задоволено посміхнувся, але продовжував міцно тримати мене за шию.
— Ось і я втовкмачую клієнтам те саме. Кожного разу. Ніхто навіть не звертає уваги на ручну роботу. А чи багато вбудованих у бильця нічників вам доводилось бачити?
— Не дуже.
— Отож!
— Персі! — пронизливо вискнула Аннабет. — Що ти там робиш?
— Не звертайте уваги, — сказав я Прокрустові. — Незносне дівчисько.
— Мої клієнти — також. — Велетень розреготався. — Жоден із них не мав рівно шести футів. Така необачність. А потім ще скаржаться, що я підгоняю їх за розміром.
— А що ви робите, коли вони довші за шість футів?
— О, це відбувається постійно. Треба просто їх зафіксувати та… — Він відпустив мою шию, але, перш ніж встиг зреагувати, витяг із-під найближчого прилавку здоровезну бронзову сокиру з двома лезами. — Я розміщую такий об’єкт якнайточніше, а решту, що звисає, відрубую.
— Отакої, — сказав я, ледь ковтнувши клубок, що застряг у горлі, — цілком слушно.
— Так приємно мати справу з клієнтом, який тебе розуміє!
Мотузки справді потроху розтягували моїх друзів. Аннабет зблідла. Гровер булькав, як гусак, якому скручують шию.
— До речі, Крусті… — сказав я, намагаючись, щоб голос мій звучав легко й невимушено. Потім кинув погляд на цінник у вигляді «валентинки», що звисав зі «Спеціальної моделі для медового місяця». — Це ліжко справді має динамічні стабілізатори, які компенсують хвилеподібні рухи?
— Звичайно. Спробуйте самі.
— Добре, може, й спробую. Але чи спрацюють вони, коли на ліжко вкладеться така велика людина, як ви? Чи припиняться вібрації?
— Гарантовано.
— І жодних збоїв?
— Саме так.
— Покажіть, будь ласка.
Прокруст із готовністю всівся на ліжко, злегка ляснувши по матрацу.
— Усе гладенько. Бачите?
Я клацнув пальцями.
— Ерго!
Мотузки вп’ялися в Крусті, й він розкинувся на ліжку.
— Гей! — пронизливо вигукнув велетень.
— Відцентруйте його, — наказав я.
Мотузки підкорилися моїй команді. Голова Крусті повністю звисала з краю ліжка. Ноги стирчали з іншого боку.
— Ні! — загукав він. — Зачекайте! Я ж просто показував!
— Кілька нескладних удосконалень. — Я витягнув меча.
Я не мав жодних сумнівів щодо того, що збирався зробити. Якщо Крусті людина, то я, так чи інакше, не завдам йому шкоди. Якщо ж він був монстром, то заслуговував на те, аби негайно перетворитися на прах.
— Ви хочете укласти угоду на жорстких умовах, — сказав він мені. — Тридцять відсотків від продажу спецмоделей!
— Гадаю, краще розпочати згори. — Я змахнув мечем, ігноруючи його репліки.
— Жодних відрахувань! Жодних податків протягом року!
Я рубонув мечем. Більше від Крусті пропозицій не надходило.
Я розрізав мотузки на інших ліжках. Аннабет і Гровер підвелися, трясучись і клянучи мене.
— А ви здавалися вищими, — всміхнувся я.
— Дуже смішно, — роздратовано пхикнула Аннабет. — Наступного разу поквапся.
Я подивився на дошку оголошень за прилавком Крусті. Там висіла реклама служби доставки «Гермес» і новий довідник чудовиськ, що мешкали в околицях Лос-Анджелеса. Називався він «Ексклюзивні монструозні жовті сторінки», з підзаголовком «Те, що вам треба». Під ним я побачив яскраво-помаранчевий флайер «Студія звукозапису ДОА», який пропонував комісійні за душі героїв. «Алло, ми шукаємо нові таланти!» Адреса ДОА була просто під картою.
— Ходімо, — сказав я своїм друзям.
— Зачекай хвилинку, — жалібно мовив Гровер. — Нас тут було мало не до смерті розтягли!
— Отже, ви готові завітати до царства мертвих. Це лише за квартал звідси.
Глава вісімнадцята
АННАБЕТ ДАЄ УРОКИ ДРЕСИРУВАННЯ
Ми стояли у напівтемряві на бульварі Валенсія, дивлячись на викарбуваний золотими літерами на чорному мармурі напис: «СТУДІЯ ЗВУКОЗАПИСУ ДОА».