— А ти сміливий, якщо вже дістався сюди, сине Посейдона, — мовив він єлейним голосом. — Після тих неприємностей, яких ти мені завдав, це робить тобі честь. А може, це робить з тебе дурня?
Я відчув важкість у всьому тілі, у мене виникло бажання прилягти й подрімати біля ніг Аїда. Згорнутися клубком та заснути назавжди.
Я пересилив це бажання й наблизився. Свою промову я підготував заздалегідь.
— Дядьку та повелителю, у мене до вас два прохання.
Аїд скинув брову. Коли він випростався на троні, у складках його чорного вбрання з’явилися прозорі лики — обличчя, викривлені мукою, — ніби мантія була зіткана з полонених душ із Полів покарання, що намагалися вирватися звідти. В якійсь частині моєї хворої голови промайнула думка про те, чи не таким самим чином пошите все вбрання Аїда? Які жахливі речі мусила скоїти за своє життя людина, щоб бути вплетеною у спідню білизну Аїда…
— Лише два прохання? — перепитав Аїд. — Самовпевнене дитя. Так, ніби ти вже й без того не забрав у мене надто багато. Що ж, кажи. Навіть кумедно, що я досі не вбив тебе.
Я зробив над собою зусилля. Відбувалося саме те, чого я боявся.
Я подивився на менший трон, що стояв порожній поруч із троном Аїда. Він був вирізьблений у формі чорної золоченої квітки. Я б хотів, щоб тут була присутня цариця Персефона. Я пригадував дещо з міфів — про те, як вона вміє впливати на настрій свого чоловіка, заспокоювати його тощо. Але надворі було літо. Тож Персефона зазвичай була десь нагорі, у світі людей, разом із своєю матір’ю — богинею родючості Деметрою. Її поява, що не впливала на обернення Землі, означала зміну пір року.
Аннабет відкашлялась і тицьнула мене пальцем у спину.
— Володарю, Аїде… — почав було я. — Сер, війни між богами не повинно бути. Це буде… погано.
— Насправді погано, — додав Гровер, прагнучи допомогти мені.
— Поверніть мені жезл Зевса, — попросив я. — Будь ласка, сер. Дозвольте мені віднести його на Олімп.
— І ти насмілюєшся висувати мені такі претензії після того, що накоїв? — Очі Аїда зблиснули небезпечним вогнем.
Я перезирнувся з Аннабет і Гровером. Вони так само, як я, виглядали спантеличеними.
— Але ж, дядьку, — сказав я. — Ви кажете «після того, що ти накоїв». А що я такого накоїв?
Тронний зал струснуло так, що наслідки, мабуть, були відчутні аж у Лос-Анджелесі. Зі стелі печери посипалося дрібне каміння. Раптом розчинилися всі двері, розташовані вздовж стін, і всередину промарширували сотні скелетів-воїнів усіх часів і народів, що належали до західної цивілізації. Вони вишикувались периметром зали, перекривши всі виходи.
— Гадаєш, я хочу війни, божку? — заревів Аїд.
Я хотів було сказати: «Ці хлопці не схожі на миротворців». Але вирішив, що відповідати так небезпечно.
— Ви — повелитель мертвих, — обережно мовив я. — Війна розширить межі вашого царства.
— Так само кажуть мої брати! Ти гадаєш, мені замало моїх підданців? Хіба ти не бачив, які великі Поля асфоделей?
— Так, але…
— Ти хоч уявляєш собі, скільки поглинуло моє царство в одному лише минулому столітті, та скільки нових відділень я був змушений відкрити?
Я відкрив було рота, але Аїда було вже годі спинити.
— Нові охоронці! — простогнав він. — Черги до суду! Персонал працює у дві зміни. Я багатий бог, Персі Джексоне. Я контролюю поклади всіх коштовних металів. Але нинішні витрати!
— Харон вимагає підвищення зарплатні, — вигукнув я, згадавши про нашу розмову з перевізником.
Варто було мені це сказати, як я одразу пошкодував, що язик не прилип мені до піднебіння.
— І не нагадуй мені про Харона! — залементував Аїд. — Він став абсолютно незносний, коли виявив, що на світі існують італійські костюми! Проблеми, проблеми на кожному кроці, тож я мушу керувати всім особисто. Від однієї лише поїздки щодня від палацу до воріт можна з глузду з’їхати! Ні, божку! Щоб примножити кількість підданих, допомога мені не потрібна! Не хочу я ніякої війни.
— Але ж ви взяли жезл повелителя Зевса.
— Брехня! — І знову в залі загриміло. Аїд підвівся з трону, що був заввишки з футбольні ворота. — Твій батько може дурити Зевса, хлопчику, але я ще не вижив із розуму! Його план мені зрозумілий.
— Його план?
— Злодієм під час зимового сонцестояння був ти, — крикнув Аїд. — Твій батько хотів це приховати. Він відправив тебе до тронної зали на Олімпі. Ти поцупив жезл Зевса та мій шолом. Якби я не послав фурію, щоб знайти тебе в Йєнсі, Посейдонові могло б пощастити, приховуючи свої наміри, розпочати війну. Але тепер тебе викрили. І всі дізнаються, що ти злодій, який прислужує Посейдонові, а я отримаю назад свій шолом!