Ми виринули на поверхні посеред затоки Санта-Моніки, збивши з дошки якогось серфінгіста, який обурено гукнув до нас:
— Йолопи!
Схопивши Гровера, я потяг його до рятівного буйка. Зловив Аннабет, і підштовхнув туди само. Якась випадкова акула — велика, біла, футів з одинадцять завдовжки — зацікавлено закружляла довкола нас.
— Іди геть, — кинув я їй.
Акула розвернулась і поквапилась утекти.
Серфінгіст відчайдушно горлав нам услід, що ми божевільні, і намагався по-собачому відплисти подалі.
Незрозуміло як, але мені вдалося визначити час: був ранок двадцять першого червня. День літнього сонцестояння.
Вдалині палав Лос-Анджелес: чорний дим клубочився над цілими кварталами по всьому місту. Все правильно — стався землетрус, і все з вини Аїда. Можливо, в цю мить він посилав військо своїх мерців по мою душу.
Але зараз царство мертвих було для мене вже не таким важливим.
Треба дістатися берега. Треба повернути жезл Зевса назад на Олімп. Але більш за все мені хотілося побачитися з богом, який пошив мене в дурні.
Глава двадцята
Я ЗМАГАЮСЬ ЗI СВОЇМ ДУРНУВАТИМ РОДИЧЕМ
Нас підхопив катер берегової охорони, але поліцейські були надто заклопотані, щоб затримувати нас або з’ясовувати, як троє підлітків у міському одязі опинилися посередині затоки. Треба було займатися наслідками землетрусу.
Вони висадили нас на пристані Санта-Моніки, накинувши на плечі рушники, та помчали рятувати інших.
Одяг наш був мокрий наскрізь, навіть мій. Коли з’явився катер берегової охорони, я мовчки побажав, щоб, коли мене витягнуть із води, не було помітно, що я зовсім сухий, оскільки це могло викликати зайві питання. Тож я тільки радів, що з мене тече. Звичайно, моя водонепроникна чарівна сила зникла. Я був босоніж, тому що віддав свої капці Гроверові. Краще нехай вже берегова охорона замислиться, чому один із нас босий, аніж — чому в другого копита.
Діставшись берега, ми, похитуючись, простували пляжем, спостерігаючи за пожежею в місті на тлі дивовижного заходу сонця. У мене з’явилося відчуття, ніби я щойно воскреснув із мертвих, — хоч так воно й було. Жезл Зевса важко відтягував рюкзак. Але після побачення з матір’ю на серці було ще важче.
— Просто не віриться. — Аннабет злегка трусилась. — Ми пройшли такий шлях, щоб…
— Це була хитрість, — відповів я. — Стратегія, варта Афіни.
— Гей! — застережливо вигукнула Аннабет.
— А ти ще не зрозуміла?
— Тепер зрозуміла. — Вона опустила очі, гнів її вщух.
— А я щось не дуже! — поскаржився Гровер. — Може, хто-небудь…
— Персі… — сказала Аннабет. — Мені так шкода твоєї мами. Так шкода…
Я удав, ніби нічого не чую. Якби я став говорити про маму, то розплакався б, як дитина.
— Пророцтво збулося, — виголосив я. — «Ти вирушиш на захід і зустрінешся з богом, що зрадив». Але це був не Аїд. Аїд не хоче війни між Великою трійцею. Крадіжку скоїв хтось інший. Хтось поцупив жезл Зевса й шолом Аїда, а потім підставив мене, тому що я син Посейдона. Посейдона звинуватять з обох боків. Сьогодні ввечері розпочнеться війна. І все через мене.
Гровер похитав головою, остаточно збитий з пантелику.
— Але хто цей підлий боягуз? Кому так кортить розпочати війну?
— Дай-но подумати…
Я став, як вкопаний, дивлячись перед собою.
Він чекав на нас, все в тому ж самому чорному шкіряному плащі й темних окулярах, алюмінієву бейсбольну биту він закинув на плече. Мотоцикл гуркотів поруч, фара забарвлювала пісок у червоний колір.
— Привіт, приятелю, — сказав Арес, роблячи вигляд, що страшенно радий бачити мене. — Ти мав померти.
— Ти обдурив мене! — кинув я йому. — Ти вкрав шолом Аїда та жезл повелителя.
— Але я принаймні вкрав їх не своїми власними руками, — всміхнувся Арес. — Богам суворо заборонено цупити чужі символи влади. Але ти не єдиний з героїв, кому притаманно помилятися.
— Кого ти використав? Кларису? Вона була там під час зимового сонцестояння.
— Яка різниця? — Моє припущення, здається, потішило Ареса. — Головне, хлопче, що ти можеш завадити початку війни. Розумієш, ти мав загинути ще в царстві мертвих. Старий водяник розлютився б, дізнавшись, що Аїд тебе вбив. Розгнівався б також Зевс, якби довідався, що старий нюхальник трупів поцупив його жезл. Аїд, отже, все ще шукає ось це…
Арес дістав із кишені маску — на зразок тих, що вдягають грабіжники банків, — і поклав її на кермо мотоцикла. Маска тут-таки перетворилась на прикрашений різьбленням бронзовий бойовий шолом.