Цариця помалу оговтувалась. Вона церемонно вклонилася:
— Гаразд.
— А тим часом твоя охоронниця…
Балкіда рішуче хитнула головою:
— Більше вона мені не охоронниця. Я вже не знаю, кому вона зараз служить.
На мить Ашміра відчула гострий біль, ніби їй у серце застромили ніж. Потім біль ущух, а разом з ним і збудження від прибуття цариці. На свій власний подив, дівчина знову заспокоїлась.
Ашміра поглянула цариці в очі, Балкіда скуштувала вина й відвернулася.
— Якщо так, — усміхнувся Соломон, — якщо ти, володарко, не заперечуєш, то в мене є невеличка пропозиція. Ашміро, — звернув він до дівчини всі чари своєї подоби, — ось що я пропоную тобі. Іди на службу до мене, будь моєю охоронницею. Я на власні очі переконався в твоїх здібностях, бачив, на що ти здатна, й нині певен — хоч як кумедно це звучить після подій минулої ночі, — що мозку довірити тобі своє життя. Допоможи мені відновити лад тут, у Єрусалимі. Служи при моєму новому, більш освіченому дворі! Найближчими днями й тижнями мені знадобиться будь-яка допомога, бо мої слуги розбіглись, а за чарівниками — якщо хтось із них узагалі вижив, — доведеться пильно стежити… Ашміро, допоможи мені ступити крок уперед! Розпочни своє нове життя в Єрусалимі! І знай, — тут він знов усміхнувся, — я щедро нагороджу тебе!
Сказавши це, Соломон поставив свій келих на стіл.
— Що ж, а тепер настав час приділити увагу моїй вельмишановній гості! Люба моя Балкідо, зараз ми трохи погуляємо, а тоді зайдемо до альтанки випити холодного шербету. До речі, лід для шербету мені приносять просто зі схилів Ліванської гори! Слово честі, ти ніколи не куштувала нічого свіжішого. Прошу…
Він простяг руку, й цариця Шеби взяла її. Вони разом пішли собі, обережно переступаючи через уламки на підлозі, аж поки зникли під аркою в дальній стіні. Шурхіт їхніх убрань ущух, голоси зникли вдалині…
Ашміра з джином перезирнулись і помовчали.
— Еге ж, — мовив нарешті Бартімеус, — отакі вони — царі й цариці!
38
Уразіель, великий Дух Персня, був не з тих, хто стане воловодитись, коли треба терміново ремонтувати палац. Унизу, біля підніжжя вежі, вже кипіла робота. Будівлі довкола садів, найбільше пошкоджені пожежею, стояли в хиткому бамбуковому риштуванні, а десятки джинів уже снували туди-сюди лабіринтом сходів, прибираючи уламки, колоди й розвіюючи рештки магії, що висіли в повітрі. Від кар'єру линув гарячковий стукіт молотів; африти летіли на захід, до лісу, добувати деревину. Дворами вишикувались діжки з цементом, який заклопотано вимішували хвостами мулери[117], тоді як у садах, що зникали в блакитній далечіні, працювали полчища бісів, які засівали зіпсовані вогнем травники.
Посеред усього цього виступав цар Соломон, ведучи попід руку царицю Шеби.
З балкону, де я стояв, навіть Соломон з Балкідою, з їхнім монументальним почуттям власної гідності, здавалися дрібними. Це були просто дві малесенькі фігурки, вбрані в біле з золотом, майже непомітні серед почту, що покірно тягся за ними[118]. Балкіда йшла повільно, напружено — таке собі втілення боязкуватих гордощів; Соломон поводився вільніше. Вряди-годи він захоплено вимахував руками — мабуть, показував їй красу своїх садів. На його руці виблискував золотий перстень.
Правду сказати, за тієї безмежної влади, якою він володів, Соломон — за людськими мірками — поводився вкрай стримано. Більша частина його вчинків мала на меті загальне добро, й до того ж він був великодушний — ми з Ашмірою щойно переконались у цьому. І все ж таки в душі він залишався царем, а це значить — бундючним дженджиком, що полюбляє хизуватись. Навіть своєю недбалою, мимовільною великодушністю щодо нас він хизувався так само, як своїми коштовними цяцьками… Ні, звісно ж, я був не проти, що ви!
Ну, а щодо Балкіди…
Темноокий юний шумер, що дивився з балкону на сади, сумно стенув плечима, відірвав свою розхристану сутність від перил, на які спирався, й повернувся до зали.
Мені пора було йти.
Дівчина вмостилась на одному з позолочених крісел у Соломонових покоях і наминала солодкий медівник З усією витонченістю Й стриманістю голодної вовчиці[119]. При моїй появі вона навіть бровою не повела і продовжувала напихатись. Я сів навпроти — і вперше з часу свого повернення придивився до неї як слід. Руки й ноги в неї були цілі, та загалом вона добряче потріпалася. Вбрання подерлось і обгоріло, тіло — в синцях, губа набрякла, окремі пасма волосся позеленіли там, де його зачепило магією. Усе це, звісно, не пішло їй на користь, однак то були не єдині зміни в її образі. Дивлячись, як жадібно вона хлебче Соломонове вино й нахабно витирає руки об шовкову подушку, пильний спостерігач (такий, як я) міг би також відзначити, що вона має набагато жвавіший і завзятіший вигляд, ніж за першої нашої зустрічі тоді, в ущелині, коли вона пихато й холодно позирала на мене, сидячи на своєму верблюді.
117
Мулери — найнудніший різновид духів. Уявіть щось таке маленьке, мляве, сіро-буре… ой, навіть описувати їх страшенно нудно!
118
Звичайне збіговисько воїнів, вельмож, дружин та рабів. Здається, що більша частина палацового персоналу (крім чарівників) зуміла пережити цю ніч, не розгубивши свого раболіпства. Невдоволене цвірінькання Соломонових дружин, що ревниво оглядали царицю Шеби, лунало на весь садок, наче пташиний гомін. Загалом усе було так, як і раніше, — здебільшого.
119
Чари, накладені на покої, лопнули під час нічної сутички — вкупі з кількома канапками, килимами, фресками й магічною кришталевою кулею, яка тепер здавалася каламутною, мов дощова вода, оскільки дух, ув'язнений у ній, щасливо накивав п'ятами.