Птах видавався роздратованим. У здоровенній мотузяній сітці він тяг чверть тонни артишоків.
Вантаж був нівроку важкий, проте не тільки це дратувало мене. Вставати ні світ ні зоря, знаєте, теж не з медом. Мені довелося вдосвіта вилітати з Ізраїлю в бік північного узбережжя Африки, де ростуть найкращі дикі артишоки, лише для того, щоб (цитую свій наказ дослівно) «вибрати найкращі екземпляри, скупані в кришталевій світанковій росі». Ач, які, — «в кришталевій світанковій росі»! Хіба їм не байдуже, в чому вони скупані?
Ці кляті артишоки слід було ще викопати — тепер тижнями доведеться вичищати собі кігті від бруду! — й нести назад аж за півтори милі, назустріч легенькому вранішньому вітру, а це теж не бозна-яка приємна прогулянка. Tа це все е можна було якось пережити. Найдужче мене бісили зизоокі погляди та смішки моїх товаришів-духів, що траплялися мені назустріч дорогою до Єрусалима.
Шкірячись на весь рот, вони пролітали повз мене — величні та войовничі, озброєні блискучими мечами й списами. Вони вирушали полювати розбійників у південних пустелях — оце, як на мене, справжнє завдання. А я? Я поволі плентався на північ із повною сіткою овочів, натужно всміхаючись і бурмочучи собі під ніс огидні прокльони[12].
Я, бачте, був покараний. І, правду кажучи, нізащо!
* * *
Зазвичай, коли тобі вдається убити чарівника, застосувавши дрібку шляхетних хитрощів, і щасливо накивати п'ятами до Іншого Світу, якийсь час тебе не займають. Минає кілька років чи навіть кілька десятиліть, перш ніж який-небудь захланний авантюрист, що вивчив з десяток слів давньошумерською мовою й навчився креслити пентаклі без дірок, відшукає твоє ім'я, викличе тебе — й твоє рабство розпочнеться знову. Та навіть коли це відбувається, обидві сторони дотримуються правил. Чарівник примушує тебе добувати йому багатство і владу[13], а ти робиш усе, щоб його здихатися.
Часом тобі щастить, частіше — ні. Усе залежить від майстерності й хитрощів обох сторін. Проте все це — справи суто особисті, й коли вже ти береш гору над своїм поневолювачем, то останнє, чого сподіваєшся, що тебе тут-таки потягнуть назад, та ще й покарають за перемогу над кимось іншим.
Одначе саме так було заведено в Єрусалимі за часів царя Соломона. Не минуло й доби відтоді, як я зжер старого чарівника й подався геть із його вежі — з посмішкою й ситою гикавкою. — мене викликали до іншої вежі в тій самій фортеці! Не встиг я розтулити вуст, щоб висловити своє обурення, як мені по черзі врізали Судомами, Вихором, Тягарем, Бичем та Дибою, а на додачу ще й почастували як слід Голками[14]! Може, ви подумали, що мені після того дозволили обізватися хоч кількома дотепами — дзуськи! Вже за мить я мчав виконувати перший з принизливих наказів, навмисне вигаданих для того, щоб урешті зломити мій безжурний дух.
Список цих наказів справді засмучував. Спочатку мене послали на Ліванську гору — наколоти з вершини блакитного льоду, щоб було чим охолоджувати царські шербети. Далі мене відрядили до палацових комор — порахувати ячмінні зернятка в рамках щорічного переобліку. Тоді мені доручили пообривати засохле листя з дерев та кущів у Соломонових садах, щоб ніщо блякле й зів'яле не кривдило царських очей. До цього додалися ще два вкрай прикрі дні, які я провів у міській каналізації — про це я краще мовчатиму, хоч сморід будь-що все викаже, — а потім мене відрядили по свіже яйце птаха Рух, щоб подати його до сніданку при дворі[15]. А тепер, ніби всього цього було замало, мене послали ще й по ці трикляті артишоки, що обернуло мене на посміховисько для всіх моїх товаришів-джинів!
Ніщо з цього, звісно, не зломило мого духу, зате розлютило вкрай. І хто ж був тут винен насамперед? Соломон.
Зрозуміло, що викликав мене не він. Цар для цього — занадто поважна особа. Така поважна, що за три роки мого тутешнього рабства я його майже не зустрічав. Хоч я багато вештався палацом, досліджуючи лабіринт покоїв та садів, що простерся на добрячу милю, самого царя бачив лише зо два рази — здалеку, оточеного натовпом галасливих дружин. Він майже не з'являвся. Якщо не рахувати щоденних нарад, на які мене чомусь не запрошували, більшу частину часу він проводив у своїх покоях за північними садами[16]. А поки він там байдикував, повсякденні закляття перебрали на себе сімнадцять верховних чарівників, що жили по вежах уздовж міських мурів.
Мій попередній господар був одним з цих сімнадцятьох, й нинішній — так само; ось вам відчутний доказ Соломонового могуття. Усі чарівники за своєю природою — запеклі суперники. Коли одного з них убивають, решта лише радіють. Насправді вони охочіше викличуть підступного джина, щоб потиснути йому кігтисту лапу, ніж щоб покарати його. Але не в Єрусалимі під владою Соломона! Цар сприйняв загибель одного зі своїх слуг як особисту кривду і зажадав помсти. І от усупереч усім законам природи й справедливості, я знов опинився в рабстві!
12
Тут я цих прокльонів краще не наводитиму. На відміну від деяких нижчих джинів, яких я міг би назвати, — вони обожнюють паскудні жарти й вислови, — я маю витонченіший смак. Таким я був завжди — й цим славлюся. Усе, чого я не знаю про чемність, можна витатуювати на спині в комашки — звісно ж, якщо ви триматимете її міцно, щоб вона не борсалася.
13
Будувати гробниці, шукати скарби, битись на бойовищах, збирати артишоки… Спершу здається, ніби це різні речі, та зрештою всі вони зводяться до одного — влади й багатства, хай там що хто каже!
14
Болісні закляття, які часто застосовують, щоб примусити молодих здорових джинів до покори. Болючі, неприємні, проте зазвичай не смертельні.
15
До уваги господиням: омлету з одного яйця птаха Рух вистачає, щоб нагодувати приблизно сімсот жінок, якщо додати кілька бочок молока й два-три відра масла. Збивати це все довелося теж мені — я аж лікоть собі вивихнув.
16
Якщо вірити оповідям, так було не завжди. За словами джинів, що служили тут довше за мене, на початку свого царювання Соломон частенько влаштовував бали, маскаради й такі інші забави за участю блазнів і штукарів. Щоночі на кипарисах спалахували гірлянди бісівських вогнів, і летючі кулі з духами освітлювали палац сяйвом тисячі кольорів. Сам Соломон, його дружини й вельможі бавилися на моріжках, і він робив для них дива за допомогою Персня. Проте відтоді, здається, багато що змінилося.