Гнівно розмірковуючи про свої нещастя, я линув уперед, назустріч спекотним сухим вітрам. Далеко внизу моя вогненна тінь ширяла над маслиновими гаями та ячмінними полями, стрибала крутими терасами, засадженими смоквою. Маленьке Соломонове царство поволі розгорталося піді мною, аж поки вдалині з'явилися дахи його столиці, схожі на блискучі риб'ячі лусочки.
Кілька років тому Єрусалим був скромним, непримітним містечком, що ніяк не могло рівнятися з такими столицями, як Німруд, Вавилон чи Теби. Нині ж він був цілком спроможний помірятися багатством і пишнотою з усіма цими стародавніми містами, й причину цього легко було визначити.
Усе — завдяки Персню!
Перстень! Він був серцем усього. Саме завдяки йому процвітав Єрусалим. Саме через нього мої господарі корилися кожному царському слову. Саме тому стільки чарівників зібралося круг нього, наче ті розжирілі блохи на паршивому собаці, наче метелики довкола полум'я свічки.
Саме завдяки Персню, який Соломон носив на пальці, він міг жити байдикуючи, а весь Ізраїль — розкошуючи. Саме завдяки моторошній славі Персня колишні великі імперії — Єгипет і Вавилон — тепер трималися насторожі й стривожено стежили за своїми кордонами.
Усе — завдяки Персню!
* * *
Сам я, щиро кажучи, ніколи не бачив цього злощасного артефакту, проте в цьому не було й великої потреби. Його міць відчувалася здалеку. Усі магічні речі випромінюють ауру, й що вони потужніші, то яскравіша ця аура. Одного разу, опинившись поблизу Соломона, я зазирнув на вищі рівні: світло було таке яскраве, що я аж зойкнув від болю. Соломон носив із собою річ, за сліпучим сяянням якої його самого майже не було видно — все одно, що поглянути на сонце.
Судячи з того, що я чув, на вигляд ця річ була не дуже показна: простенька золота каблучка з невеличким камінцем — чорним обсидіаном. Проте легенди стверджували, що в ній ув'язнено духа нечуваної сили, який з'являється, варто лише крутнути Перстень на пальці: один-єдиний дотик до Персня викликав ціле військо маридів, афритів та джинів, що корилися волі його власника. Інакше кажучи, то був переносний портал до Іншого Світу, крізь який можна було викликати майже необмежену кількість духів[17]. Усього цього могуття Соломон міг набути будь-якої миті, нічим не ризикуючи. Звичайні злигодні чарівницького ремесла були йому незнайомі. Ніякого клопоту зі свічками чи потреби бруднити коліна крейдою. Ніякого ризику бути підсмаженим, запеченим чи просто з'їденим живцем. Ніякого ризику бути вбитим суперниками чи повсталими рабами.
Подейкували, ніби в одному місці Персня є малесенька подряпина: це великий африт Азул, скориставшись невдало складеним закляттям, спробував його знищити, поки ніс Соломона на чарівному килимі з Лакіша до Бет-Цура. Закам'яніла постать Азула й дотепер височіє край дороги до Лакіша, обвіяна пустельними вітрами.
Перед тим ще два африти — Філокрит і Одаліс — теж пробували вбити царя. їхній подальшій долі не позаздриш: Філокрит обернувся на відлуння в мідяному глеку, а приголомшене обличчя Одаліса й досі вкарбоване в кам'яну підлогу царської ванної кімнати.
Багато подібних історій розповідали про Перстень, тож не дивно, що Соломонове життя було таке безжурне. Міць золотої каблучки на його пальці й жах, який навіювала ця каблучка, утримували в покорі всіх чарівників та духів. Сама лише думка про те, що буде, якщо Перснем скористаються, похмуро тяжіла над ними.
* * *
Настав полудень; моя подорож добігла кінця. Я пролетів над Кедронською брамою, над залюдненими ринками й базарами — і нарешті знизився над палацом з його садами. В ці останні хвилини сітка здалася мені особливо важкою. Соломонові дуже пощастило, що він саме тоді не вийшов погуляти посиланими рінню доріжками. Якби він трапився мені, я відчув би велику спокусу висипати стиглі артишоки прямісінько на його змащену воском довбешку і порозганяти до водограїв його численних жінок. Проте все було тихо. Фенікс неквапом летів до призначеного йому місця — непоказного заднього двору, де огидно смерділо бійнею й пашіло парою з відчинених кухонних дверей.
17
Крім того, подейкували, що Перстень захищав Соломона від магічних атак, надавав йому надзвичайної привабливості — можливо, саме тому в його палаці завжди юрмилося стільки жінок, — і до того ж дозволяв розуміти мову птахів та звірів. Загалом досить-таки непогано, хоча щодо останнього, то всі розмови тварин зводяться здебільшого до такого: 1) нескінченні пошуки їжі; 2) пошуки теплого куща, під яким можна заночувати; 3) періодичне задоволення потреб певних органів. Жодної шляхетності, гумору чи поезії; по все це можна звернутись і до першого-ліпшого джина середнього рівня.