Він зняв нагай з пояса й махнув ним перед нами. Дехто скулився, й вісім пар очей похмуро стежили, як майорять у повітрі шкіряні хвости[22].
Хаба задоволено кивнув і знову почепив нагай на пояс.
— Де ж тепер ці гордовиті джини, що завдавали такого клопоту своїм колишнім господарям? — запитав він. — Зникли! Тепер ви сумирні й слухняні, як вам і личить. Чудово, поговорімо тепер про наступне завдання. Вас зібрали тут, щоб розпочати роботу над новим будівництвом, яке задумав цар Соломон. Він хоче спорудити тут великий храм — архітектурне диво, якому позаздрять навіть царі Вавилону! Мені випала честь виконати підготовчі роботи. Слід розчистити й вирівняти цей край пагорба, а далі викопати кар'єр унизу, в долині. Працюватимете ви за планами, які я вам дам. Ви готуватимете каміння й тягатимете його сюди, а далі… Ну, чого тобі, Бартімеусе?
Я підняв свою тоненьку руку:
— А навіщо тягати каміння? Хіба не швидше буде носити його на крилах? Ми могли б переносити по два камені водночас — навіть Хосров…
— А чого це я?! — обурено скрикнув джин з кажанячими вухами.
Чарівник хитнув головою:
— Ні. Ви перебуваєте в межах міста. Оскільки Соломон забороняє з'являтись тут у неприродній подобі, ви повинні уникати магічних хитрощів і працювати з людською швидкістю. Цей храм має стати священним місцем, його слід будувати з побожністю.
— Без магії?! — обурено скрикнув я. — Але ж на це підуть роки!
Вологі очі вирячились на мене:
— Ти оскаржуєш мій наказ?
Я повагався й відвів погляд вбік:
— Ні.
Чарівник відвернувся й виголосив закляття. Щось вибухнуло, засмерділо протухлими яйцями — і біля Хаби з'явилась і зависла, легенько пересмикуючись, хмаринка бузкового кольору. Усередині хмаринки, закинувши за голову тоненькі рученята, сиділа зеленошкіра істота з закрученим хвостом, круглими червонястими щічками, блискучими очицями й нахабним панібратським поглядом.
— Привіт, хлопці! — посміхнулась істота.
— Це фоліот на ім'я Ґезері, — пояснив наш господар. — Він — мої очі та вуха. Коли на будівництві не буде мене самого, він мені доповідатиме про будь-які зволікання чи порушення моїх наказів.
Фоліот вишкірився ще ширше:
— Не турбуйся, Хабо, з ними клопоту не буде! Я ж бачу, що вони сумирні, мов ті ягнятка! — Він вистромив ногу з товстими пальцями за межі своєї хмаринки й відштовхнувся від землі; хмаринка підпливла трохи ближче. — Річ у тім, що вони розуміють: це все заради їхнього добра! Ти ж сам бачиш!
— Сподіваюся, — нетерпляче махнув рукою Хаба. — Час минає! Беріться до роботи. Вирубайте кущі, вирівняйте вершину пагорба! Ви знаєте умови вашого закляття — їх і дотримуйтеся. Мені потрібен послух, мені потрібна робота, мені потрібна мовчазна відданість. Жодних суперечок, сварок чи сторонніх занять. Поділіться на чотири команди. Найближчим часом я надішлю вам план храму. Це все.
Сказавши це, він обернувся і з гордовитою байдужістю попрямував назад. Фоліот полинув за ним, ліниво відштовхуючись ніжкою й гидко кривлячи пику.
І ніхто з нас знову нічогісінько не відповів на це зухвальство. Я почув, як поряд Фекварл глухо гаркнув, ніби мав намір щось відповісти, та решта моїх товаришів-рабів немовби повідкушували собі язики, побоюючись кари.
Але ж ви знаєте мене! Я — Бартімеус, я не мовчатиму[23]! Я голосно кахикнув і підняв руку.
Ґезері крутнувся, як дзиґа. Хаба теж обернувся, проте повільніше:
— Чого тобі?
— Господарю, це знову я, Бартімеус з Урука. У мене скарга.
Чарівник моргнув своїми вологими очима:
— Скарга?
— Атож. Ти, виходить, не глухий — це добре, бо інших вад тобі не бракує. Йдеться, на жаль, про моїх товаришів. Вони не досягають потрібного рівня.
— Не досягають?..
— Авжеж. Зрозумій мене, будь ласка. Я не кажу, що всі вони такі. Я, скажімо, нічого не маю проти… — я обернувся до джина, що стояв ліворуч від мене; то був юнак із милим обличчям і одним коротким рогом посеред чола. — Пробач, як тебе звуть?
— Менес.
22
Сутнісний Нагай — улюблена зброя жерців Ра ще з часів фараона Хуфу та будівництва пірамід. Дуже зручне знаряддя для приборкування непокірних джинів. Тебанські майстри виготовляють їх і нині, проте найкращі можна відшукати хіба що в давніх гробницях. Саме з таких був Хабин нагай, на це натякав держак, оббитий людською шкірою: на ньому й досі видніли сліди татуювань.
23
Тут не йдеться про ті рідкісні випадки, коли мене позбавляють змоги говорити. Пам'ятаю, як ассирійські жерці так розлютилися на мене за моє зухвальство, що прохромили мені шипами язик і прив'язали мене до стовпа на головній площі Ніневії. Щоправда, вони не знали, яка гнучка моя сутність; я видовжив свій язик такою мірою, що зумів завітати до найближчої пивнички й добряче призволитися там до ячмінного вина, а тим часом об мій язик перечепилися кілька поважних осіб, що саме проходили поряд.