Наслідки цих спостережень були не дуже втішні.
Перше, що я помітив, — це те, що Хабина тінь завжди лежить біля його ніг і тягнеться за ним землею. Вона постійно залишалася позаду нього, байдуже, де було в той момент сонце: не спереду, не збоку, а завжди позаду. Друга річ була ще химерніша. Чарівник майже не виходив надвір, коли сонце стояло в зеніті[27], якщо ж йому доводилось-таки покидати шатро, то впадало в око те, що коли всі інші тіні були короткі й майже непомітні, його власна тінь залишалася, як і завжди, довгою та вузькою, ніби надвечір чи рано-вранці.
Тінь загалом повторювала силует свого власника, проте була якась видовжена. Найбільше мені чомусь не подобалися ці довгі, тонкі руки й пальці. Зазвичай вони ворушилися водночас із тілом чарівника, однак не завжди. Якось, коли я допомагав ставити блок на місце, Хаба спостерігав за нами збоку.
Краєм ока я помітив, що хоч сам чарівник стоїть, згорнувши руки на грудях, у його тіні руки складено, наче лапки богомола. Я хутко обернувся — аж ні: руки в тіні вже були згорнуті, як їм і належало.
Як зауважив Фекварл, тінь мала однаковий вигляд на кожному з семи рівнів, що вже видавалося зловісним. Я — не біс і не фоліот; я — могутній джин, що володіє всіма сімома рівнями й спроможний бачити всі магічні обмани. Ілюзії, Схованки, Мороки, Завіси — що завгодно; варто мені перейти на сьомий рівень, як усі вони розсипаються в мене перед очима, обертаючись на добре помітні шари осяйних серпанків та ниток, крізь які видно те, що ховається за ними насправді. Те саме з подобами духів: покажіть мені гарненького малого хлопчика чи усміхнену жіночку, і я покажу вам моторошного ікластого стриґоя[28] — такого, як він є насправді. Одно слово, мало що в світі може сховатись від мого погляду.
Одначе це не стосувалося Хабиної тіні. Крізь її Завісу я нічого не міг розгледіти.
Фекварлові щастило анітрохи не більше, як він сам зізнався одного вечора біля вогнища.
— Ця тварюка, мабуть, дуже високого рівня, — бурчав він. — Істота, здатна обдурити нас на сьомому рівні, будь-що не джин. Хаба, напевно, привіз її з Єгипту… Як ти гадаєш, Бартімеусе, що воно таке? Останні кілька століть ти там бував частіше, ніж я…
Я стенув плечима:
— Катакомби в Карнаку дуже глибокі. Я ніколи не залазив туди надто далеко. Нам слід бути обачними…
Уже наступного дня я усвідомив, якими обачними нам слід бути. Ми мали вирівняти портик храму, тож я виліз драбиною нагору, щоб подивитися, що там діється. Заховавшись у вузькій щілині між двома блоками, я порався там з лінійкою та грузилом, коли утоптаною землею піді мною пройшов чарівник. Його перехопив дрібний біс-посланець, що саме з'явився з боку палацу, несучи в лапі воскову табличку. Чарівник зупинився й хутко прочитав напис на табличці. Тінь його, як і звичайно, лежала позаду нього — довга й тонка, хоч уже наближався полудень. Чарівник кивнув, заховав табличку до торбини на поясі й пішов собі далі; біс тим часом розхлябано, як і личить його поріддю, вирушив у протилежному напрямі, колупаючи дорогою в носі. На одну-єдину мить він порівнявся з тінню. Я помітив, як щось швидко ворухнулося, почув гучний хрускіт — і біс пропав. Тінь попливла вслід за чарівником; перш ніж зникнути з очей, вона обернула свою пласку голову й поглянула на мене. Нічого людського цієї хвилини в ній не було.
Злегка тремтячи, я закінчив свої виміри й зліз із портика. За таких обставин краще було б уникати чарівника Хаби. Заховатися, старанно працювати й найголовніше — не привертати до себе увагу. Це найкращий порятунок від будь-якої халепи.
Таким чином я тримався аж чотири дні. А далі сталося лихо.
10
Порт Ейлат справді здивував Ашміру, яка досі не бачила жодних міст, крім Маріба й сусідньої Сірви, до якої було тридцять миль через поля. Хоч які залюднені бували ці міста, особливо на свята, тут завжди відчувався певний лад. Жриці носили своє золоте вбрання, простолюд — звичайні білі чи блакитні туніки. Коли до міста заходили горяни, варта одразу впізнавала їх за довгим червоно-бурим одягом. Будь-хто з охоронниць міг умить роздивитися натовп і оцінити можливу загрозу.
В Ейлаті все було не так просто.
Його вулиці були широкі, а будівлі — не вищі за два поверхи. Ашмірі, що звикла до спокійного, прохолодного затінку веж Шеби, це місто здавалося якимось недоладним, моторошним скупченням низьких білених стін, між якими струменів нескінченний потік людей. Тут були багато вбрані єгиптяни з блискучими амулетами на грудях; раби тягли за ними ящики, скрині, вишкірених бісів у клітках. Жилаві мешканці Пунту, низенькі, ясноокі, з торбами смоли, що погойдувались на їхніх плечах, пробиралися повз лотки, де торговці з Куша пропонували обережним мандрівникам срібні обереги від джинів і талісмани від духів. Чорноокі вавилоняни сперечалися з блідошкірими людьми біля возів, навантажених химерним строкатим хутром та шкурами: Ашміра помітила навіть кількох жителів Шеби, що прибули на Північ через пустелю з вантажем ладану.
27
Він залишався тоді в шатрі, і фоліоти в подобі скитських хлопчиків-рабів обвіювали його опахалами й годували солодощами та замороженими фруктами. Цілком розумно з його боку!
28
Стриґой — не дуже шанований різновид джина нижчого розряду: бліда нічна тварюка, схильна пити кров живих істот. Ніби як сукуб, тільки не такий пишнотілий.