Дівчина підняла руку, її тонкі пальці грайливо торкнулися пасма волосся, що спадало до шиї.
— Чому ти такий несміливий, мій пане? — прошепотіла вона. — Підійди ближче, хочу подивитися на тебе!
Старий, що стояв у пентаклі навпроти неї, опустив восковий циліндр, який тримав у руці, й позирнув на мене своїм єдиним оком:
— Присягаюся великим Ягве, Бартімеусе! Невже ти думаєш, це подіє на мене?
Мої вії звабливо затріпотіли:
— Я ще й станцюю тобі, тільки підійди трішечки ближче! Ну, підходь, побався! Я виконаю для тебе Танець Семи Покривал!
— Ні, дякую! — сердито відповів чарівник. — І це, будь ласка, теж припини!
— Що припинити?
— Оці свої… вихиляси! Ти раз по раз… ну от, знову!
— Та годі вже, капітане! Все одно двічі не вмирати! Чого ти боїшся?
Мій господар вилаявся:
— Чого боюся? Може, твоїх пазурів на лівій нозі. А може, твого лускатого хвоста. А може, того, що відомо навіть немовляті: не виходь із захисного кола, надто коли це пропонує тобі такий лукавий, підступний дух, як ти! А тепер мовчи, кляте повітряне поріддя, і облиш свої жалюгідні спокуси, бо я нашлю на тебе таку кару, якої не знав навіть Єгипет!
Старий так розлютився, що йому перехопило подих, а сиве волосся стало дибки. Він витяг із-за вуха стилос і похмуро зробив на циліндрі позначку.
— Ще одна чорна мітка, Бартімеусе! — сказав він. — Ще одна! Якщо рядок заповниться до кінця, тебе назавжди викреслять зі списку привілейованих! І тоді все — ніяких смажених бісів, ніяких відпусток, нічого, розумієш?! А зараз маю для тебе роботу.
Дівчина в пентаклі згорнула руки на грудях і зморщила свій чарівний носик:
— Я ж щойно закінчив роботу!
— Атож. А це наступна.
— Я її виконаю, коли перепочину.
— Виконаєш цієї самої ночі!
— А чому саме я?! Пошли Туфека чи Різіма!
Сліпучо-багряна блискавка вилетіла з пальця старого, вмить подолала простір між нами — і мій пентакль огорнуло полум'я. Я аж завив і застрибав на місці, прошитий раптовим болем.
Полум'я врешті-решт ущухло, а мої ноги перестали боліти. Я заспокоївся.
— Твоя правда, Бартімеусе, — захихотів старий. — Танцюєш ти й справді чудово. Ну що, більше мені не перечитимеш? Чи хочеш заслужити ще одну мітку на циліндрі?
— Ні, ні, не треба! — на моє превелике щастя, чарівник застромив стилос за своє зморшкувате вухо, і я енергійно ляснув у долоні. — То, кажеш, є нова робота? Оце то радість! Оце то честь мені, що ти обрав свого скромного слугу з-поміж стількох високоповажних джинів! Що ж змусило тебе звернутися саме до мене, мій великий володарю? Легкість, з якою я скинув велетня з Ліванської гори? Завзяття, з яким я прогнав геть заколотників-ханаанців? Чи просто моя слава?
Старий почухав собі носа:
— Ні, не те. Радше твоя вчорашня поведінка. Вартові біси бачили, як ти в мавпячій подобі вештався між кущами біля Овечої брами, виспівуючи сороміцькі пісеньки про царя Соломона і вголос хизуючись своїми подвигами.
Дівчина понуро стенула плечима:
— А може, то був не я…
— Слова «Бартімеус — найкращий!», які лунали там раз по раз, свідчать про інше.
— Ну, гаразд… Я, мабуть, перебрав комашок до вечері. Це ж нікому не зашкодило…
— Нікому, кажеш? Варта доповіла про це своєму начальникові, а той — мені. А я доповів верховному чарівникові Гіраму, й тепер, напевно, це долинуло аж до царських вух! — Його обличчя враз стало суворим і зверхнім. — І цар невдоволений.
Я надув щоки:
— А хіба він не може сам мені про це сказати?
Чарівник вибалушив своє єдине око — так, ніби яйце вилупилося з курчати, а не навпаки[1].
— Ти ще смієш вважати, — вигукнув він, — ніби великий Соломон, цар усього Ізраїлю, господар усіх земель від Акабської затоки до широкого Євфрату, розмовлятиме з таким мізерним, просмерділим сіркою рабом, як ти?! Ото вигадав! Досі ще не бачив такого зухвальства!..
— Та гаразд уже, гаразд! На себе краще поглянь: за своє життя, мабуть, ще з гіршим стикався.
— Ще дві чорні мітки, Бартімеусе! За зухвальство й нахабство! — він знову витяг циліндра й зачеркав по ньому стилосом. — А тепер годі дуркувати! Слухай мене уважно. Соломон хоче поповнити свою колекцію новими дивовижами. Він наказав своїм чарівникам обшукати весь людський світ — чи немає там якихось гарненьких потужних штучок. І саме зараз по всіх фортечних вежах Єрусалима мої суперники викликають демонів — не менш моторошних, ніж ти, — й посилають їх, наче ті вогненні комети, шукати здобичі по стародавніх містах на півночі, півдні, сході й заході. Усі сподіваються приголомшити царя знайденими скарбами. Проте на них чекає розчарування, Бартімеусе. Адже це ми роздобудемо для нього найкращий дарунок! Розумієш?
1
Друге око йому вибив Різім — це був той рідкісний випадок, кати наш господар зробив невеличку помилку в заклятті. Нам ще зо два рази щастило підпалити йому сідниці, а на його потилиці залишився шрам — відтоді, як я мало не прикандичив його вдалим рикошетом; проте, незважаючи на тривалу кар'єру мага, впродовж якої він володарював понад дванадцятьма могутніми джинами, цей чарівник і досі залишався меткий і сильний. Стріляний, нівроку, горобець!