11
Як на мене, винен тут був Бейзер. Вартувати була його черга, та йому було надто вже затишно там, на кипарисі, і його розморило від полуденної спеки та запаху смоли, тим паче, що за подушку йому правило гладеньке м'яке бісеня. Одне слово, Бейзер задрімав і проґавив Соломонову появу. Це ж треба було так умудритися! По-перше, цар був нівроку довготелесий, а по-друге, з ним був почет із сімох чарівників, дев'ятьох вельмож, одинадцяти рабів, тридцяти трьох воїнів і більшості з його семиста дружин. Сам лише шурхіт їхнього вбрання був незгірший за шум лісу під час грози, а оскільки вельможі тоді саме кричали на рабів, раби вимахували пальмовим листям, воїни брязкотіли мечами, а дружини без упину лаялись між собою дванадцятьма мовами водночас, — не помітити Соломона з почтом було вкрай важко. Тож навіть і без Бейзера робота на будівельному майданчику вмить завмерла, і всі зупинилися.
Крім мене.
Річ у тім, що я був останній у черзі: я тягав з кар'єра кам'яні блоки — по пів тонни кожен, — підкидав їх у повітря, ловив кінчиком пальця, спритно розкручував і перекидав Тівоку, який чекав біля храму. Тівок передавав камінь Німшикові, Фекварлові, Хосрову чи ще комусь із джинів, що кружляли над недобудованим храмом у найхимерніших подобах[29]. А далі — стрімкий кидок на місце, стрімке вирівнювальне закляття, й Соломонів храм ставав трохи ближчим до завершення. Все це — від кар'єру до стіни — забирало якихось тридцять п'ять секунд. Чудово! Будь-який наймач радів би такій швидкості.
Крім, звичайно ж, Соломона. Йому, бачте, це було не до вподоби[30].
Зверніть увагу, що за ці кілька днів наша робота помітно просунулася вперед. Поки поряд тинялися Хаба з Ґезері, все тривало казна-як: ми тяжко гарували, змушені зберігати людську подобу. Та згодом усе пішло як слід. Можливо, чарівник заспокоївся, побачивши нашу покору й наші успіхи в будівництві, й почав рідше з'являтися на майданчику. Ґезері невдовзі теж забрався геть. Спочатку ми, побоюючись нагая, поводилися сумирно. Та вже наступного дня, позбувшись нагляду, розслабилися. Швиденько проголосували — й шістьма голосами проти[31] двох ухвалили рішення працювати по-новому. Це одразу вплинуло на ефективність нашої роботи.
Ми виставляли вартового і байдикували собі за азартними іграми, киданням бісів та філософськими суперечками. Вряди-годи, коли нам кортіло розім'ятися, ми закидали по кілька каменів на місце за допомогою магії — так, щоб збоку здавалося, ніби ми й справді працюємо. Це неабияк поліпшило наше повсякденне життя.
На жаль, саме під час одного з цих коротких спалахів нашого завзяття Соломонові навіщось закортіло припхатись на будівництво. А я, завдяки Бейзерові, це проґавив.
Загалом усе було гаразд, будьте певні. Коли царський почет із брязкотом, балаканиною й тупотом зупинився нарешті перед храмом, мої товариші вже встигли перекинутись на людей і сумирно стояли по своїх місцях, длубаючи долотами камінь: такі вже цяці, що куди тобі!
А я?
Я так і залишився бегемотиком у спідничці[32], що виспівує сороміцькі пісеньки про Соломонове особисте життя й підкидає величезні камені, піднімаючись із кар'єру на будівельний майданчик.
Захопившись цими пісеньками, я навіть не помітив, що тут щось не так. І, як звичайно, махнув бородавчастою рукою й жбурнув камінь. Камінь акуратною дугою полетів до кутка храму, де стояв Тівок.
Точніше кажучи, тепер він там не стояв: кланяючись і човгаючи ногами, він позадкував перед Соломоном, якому схотілося оглянути портик. А разом із Соломоном туди вирушили всі його чарівники, вельможі, воїни, раби й дружини — і всі намагалися підійти якнайближче, купаючись у промінні царської величі.
Вони почули мій спів. Обернулися й повитягали шиї. Побачили камінь вагою у пів тонни, що акуратно летів прямісінько на них. Вони, мабуть, іще встигли б жалісно зарепетувати, перш ніж цей камінь розчавив би їх на смерть.
Бегемотик у спідничці вже прикрив очі долонею…
Та Соломон лише торкнувся Персня, який був і джерелом, і таємницею його влади. Усі рівні здригнулися. З-під землі вискочили чотири крилаті мариди, оточені смарагдовим полум'ям. Мариди підхопили камінь з чотирьох боків і зупинили його за кілька дюймів від голови великого царя[33].
Соломон ще раз торкнувся Персня, і з-під землі вискочили дев'ятнадцять афритів, що підхопили рівно стільки ж дружин, які саме падали непритомні[34].
Тоді Соломон торкнувся Персня втретє, і з-під землі вискочила ватага дужих бісів. Вони схопили бегемотика в спідничці, що саме збирався потихеньку втекти назад до кар'єру, скрутили йому руки й ноги колючими путами й потягли по землі туди, де стояв великий цар, значуще тупаючи ногою в сандалі й виявляючи неабияке роздратування.
29
Більшість із них мали крила: Фекварл — шкірясті, Хосров — оперені, а Німшик — укриті сріблястою лускою летючої риби. Ксоксен, як завжди, вирізнявся з-поміж усіх: він стрибав уздовж портика на величезних жаб'ячих лапах, через що його блоки й лягали на місце абияк.
30
Хтозна, чого він так переймався тим храмомі На початку його царювання військо духів швиденько спорудило йому цілий Єрусалим, зводячи квартали за один-два дні й ховаючи свої огріхи за майстерно прилаштованими ілюзіями. З палацом, зрозуміло, роботи було трохи більше, та й міські мури стояли рівно — якщо їх, звісно ж, не штовхати. Однак цей храм Соломон чомусь уперто бажав спорудити без усяких магічних витівок. Навіщо ж йому тоді знадобилися джини?
31
Тівок і Хосров проголосували проти: Тівок через якийсь конфлікт інтересів, що начебто містився в 51-му пункті умов його виклику, ну а Хорсов просто тому, що він боягузливий тюхтій.
32
«Бегемотик у спідничці» — дотепний натяк на одну з Соломонових дружин, оту, що з Моабу. По-дитячому? Еге ж. Однак до того, як було винайдено друкарський верстат, можливості для сатири були справді обмежені…
34
Знову ж таки… Навіщо викликати африта, щоб підхопити непритомну жінку? Хіба що оту, з Моабу…