— Ти порушив усі мої накази. Чому?
Мені тут-таки спали на думку чимало способів відбрехатися: деякі були пристойні, деякі — дотепні, деякі — красномовні, хоч жоден з них не містив ані словечка правди. Одначе Соломон був для всього цього надто мудрий. Тож я вирішив сказати правду, хоч і понурою скоромовкою:
— О великий володарю, мені було нудно, тож я вирішив чимшвидше впоратися з роботою.
Цар кивнув головою, війнувши довкола себе цілою хвилею жасминової олії й трояндової води.
— А що це за сороміцьку пісеньку ти виспівував?
— Е-е… яку? Я знаю багато таких пісеньок…
— Оту, що про мене!
— Оту? — бегемотик ковтнув слину. — Не звертай на це уваги, могутній царю… й так далі! Усі війська, вірні своїм володарям, складають про них сороміцькі пісеньки. Це, коли твоя ласка, такий собі знак поваги. Якби ти чув пісеньку, яку ми склали про Гаммурапі! Він і сам часом підспівував нам…
На моє превелике щастя, Соломона це переконало. Розправивши плечі, він озирнувся на всі боки:
— А інші раби теж порушували мої накази?
Я знав, що він спитає про це. Навіть не дивлячись на своїх товаришів, я відчув, як вони скулились, ховаючись за натовпом: Фекварл, Менес, Хосров та інші, — бомбардуючи мене мовчазними, проте відчайдушними благаннями. Скрушно зітхнувши, я відповів:
— Ні.
— Ти певен? Ніхто не користувався магією? Не змінював подоби?
— Ні. Ніхто, крім мене.
Цар кивнув:
— Що ж, тоді кара омине їх.
І його права рука потяглася вліво, до моторошного Персня.
Я гаявся з цим як міг, проте зараз зрозумів, що пора ненадовго пожертвувати гідністю. Бегемотик, болісно зойкнувши, кинувся вперед і впав на зморшкуваті коліна.
— Не поспішай, великий Соломоне! — вигукнув я. — Адже донині я вірно служив тобі! Поглянь на цей камінь — який він рівний, як старанно його обтесано! Поглянь на храм — як старанно я вираховую всі його виміри! Виміряй його сам, великий царю: сказано було — шістдесят ліктів, і вийде рівно шістдесят ліктів, ані на «пацючий хвіст» довше![36] — Я аж загойдався на місці. — Моя нинішня помилка — це лише через надмірне завзяття! І я можу обернути його тобі на користь — лише помилуй мене!
Решту своїх благань я тут не переказуватиму. Були там і ридання, й стогін, і безладне махання руками. Та й вигляд це все мало непоганий: зрештою більшість дружин (і навіть дехто з воїнів) розчулились і зашморгали носами, а сам Соломон запишався й зробився ще поважнішим, ніж зазвичай. Річ у тім, що ледве поглянувши на нього, я тут-таки зрозумів, що Соломон намагається наслідувати дорослих хлопців — східних царів Ассирії та Вавилону, жорстоких володарів, що ані днини не розпочинали без того, щоб не наступити на шию підкореного ворога дорогою до лазні. Отож моє пхикання тішило його дитинне самолюбство. Я подумав, що доля нарешті прихилилася до мене.
Великий цар кахикнув. Бегемотик обірвав свої рюмсання на півслові й з надією вирячився на нього.
— Твоя вистава сподобалась мені, — промовив Соломон. — Цього вечора я вже не кликатиму ні штукарів, ні блазнів. За це я помилую твоє мізерне життя, — провадив він, перериваючи потік моїх вдячних слів, — а натомість підшукаю для твого «надмірного завзяття» краще застосування.
Соломон лиховісно замовк і заходився вибирати собі солодощі, вина та фрукти зі срібної таці, поданої служником. Кілька дружин, що стояли поблизу, почали тихо й запекло боротися за честь почастувати володаря. Бегемотик нервово скреготів зубами, смикав волохатими вухами, відганяючи мух, і чекав.
Цар ласкаво призволився до одного граната, п'ятьох виноградин і холодного шербету з фініками й фісташками. А тоді заговорив далі:
— О, найпідступніший 1 наймізерніший з моїх джинів… еге ж. я тобі кажу — чого очі вирячив? — якщо ця робота надто вже нудна для тебе, то ми доручимо тобі дещо цікавіше.
Я вклонився аж до землі:
— Слухаюся й корюся тобі, володарю!
— Гаразд. На південь від Єрусалима, через пустелю Фаран і пустелю Сін, проходить мій торговельний шлях. Ним мандрують купці і з Єгипту, і з Червоного моря, і з внутрішньої Аравії, й навіть — хоч і рідше, ніж хотілося б, — із таємничої Шеби. Вони везуть нам, — провадив він, — миро, ладан, коштовну деревину й прянощі— все, що приносить багатство ізраїльському народові. Останніми тижнями мені стало відомо, що деякі каравани спіткала біда: вони не дійшли до своєї цілі.
Я промовисто мугикнув:
— Води, мабуть, не вистачило. В пустелях таке трапляється.
— Авжеж, твоя правда. Тільки ті, хто вижив, свідчать про інше: в Гебронських пустелях на них напали чудовиська.
36
«Пацючий хвіст» — технічний термін, приблизно п'ятнадцята частина ліктя. За тих часів серед джинів побутували й такі міри довжини, як «верблюжа гомілка», «відстань до прокаженого» або «довжина філістимської бороди».