Тут стояла шафа з черепами.
Тут стояла ще одна шафа — з муміями: деякі були давні, деякі — зовсім свіженькі.
Тут стояв довгий низький стіл з гострими металевими інструментами, зі слоїками й горщиками, наповненими пастами й мастями, з закривавленими ганчірками.
Тут була яма для муміфікації, засипана свіжим піском.
А на той випадок, коли йому набридало бавитися з мертвими людьми й хотілось іншої гри, тут стояли сутнісні клітки. Вони шикувалися рівними рядами в дальньому кутку підвалу. Деякі були більш-менш прямокутні, інші — циліндричні чи кулясті. На нижчих рівнях здавалося, ніби їх зроблено з залізної сітки, що вже викликало певну огиду[57]. Однак на вищих рівнях виявлялася їхня справжня мерзенна природа: кожну клітку було виготовлено з міцних силових ліній, що ранили сутність і не дозволяли бідолашним ув'язненим вибратись. Саме звідти й лунали ті звуки, які ми чули при вході: тихий благальний писк, приглушені зойки, бурмотіння мовами, яких самі духи вже й не пам'ятали.
Ми з Фекварлом стояли нерухомо, пригадуючи слова Ґезері: «Коли вже хто потрапить туди, то вийде не скоро!»
З глибини підземелля долинув голос — голос із піску та пороху:
— Раби! Слухайте мене!
Два біси пошкутильгали вперед так неохоче, що можна було подумати, ніби в наші пов'язки на стегнах напхали гострих камінців[58].
Посередині підземелля, між чотирма колонами, на підлозі спинався круглий постамент. Його край оздоблювали світло-рожеві камені, які єгипетськими ієрогліфами виписували п'ять головних слів закляття Покори. На постаменті було викладено чорним обсидіаном пентакль. Недалеко, в іншому, вже меншому, колі стояв письмовий столик зі слонової кістки, а за ним, наче той стерв'ятник на бенкеті, згорбився наш господар.
Він чекав, поки ми наблизимося. Скраю круглого постаменту палали чорним полум'ям п'ять свічок.
Їхнє зловісне світло блищало в Хабиних вологих очах. Під ногами чарівника розпливалася чорна тінь.
Ми з Фекварлом зупинились і з викликом закинули голови.
Нарешті наш господар заговорив:
— Фекварл з Мікен? Бартімеус з Урука?
Ми кивнули.
— Я збираюся відпустити вас на волю.
Біси заморгали й вирячились на чарівника.
Його довгі бліді пальці гладили письмовий столик. Криві нігті стукотіли об слонову кістку.
— Я не сказав би, що дуже хочу цього: ви — не більше, ніж мерзенні раби. Те, що ви зробили сьогодні, — лише сповнення моєї волі, і жодної ласки ви за це не заслуговуєте. Проте врятована вами нині подорожня — дівчина, яка й не відає про вашу мерзенну натуру, бо сама вона чиста й безневинна, — блискучі очі оглянули нас, а за колонами завовтузились і забурмотіли в'язні в клітках, — ця нерозумна дівчина умовила мене звільнити вас від служби. Вона була вкрай наполеглива. — Хаба міцно стиснув тонкі вуста. — Врешті-решт я погодився виконати її прохання, і оскільки вона моя гостя, і я заприсягся на тому перед самим великим Ра, ця присяга священна. Отже, попри те, що я вважаю це за нерозумне, ви все-таки дістанете свою винагороду.
Запала тиша, під час якої ми з Фекварлом міркували над сказаним, зосереджуючись на усіх подробицях і тонкощах, і дивилися далі на чарівника з боязкуватою недовірою.
Хаба сухо кахикнув:
— Ну, чого вагаєтеся, раби? Джин Фекварл покине свою службу першим. Стань у коло, зроби ласку.
Він махнув рукою в бік кола. Біси ще раз оглянули пентакль і не знайшли очевидних пасток на жодному рівні.
— Нібито все чесно… — пробурмотів я.
Фекварл стенув плечима:
— Зараз побачимо… Ну, Бартімеусе, будь-що пора прощатися. Може, років з тисячу не побачимося.
— Краще вже дві, — сказав я. — Тільки спершу, поки ти ще тут, зізнайся: я все-таки мав рацію?
— Щодо того дівчати? — надув щоки Фекварл. — Ну… може, й так. Тільки я залишуся при своїй думці. Люди — це їжа, а ти — надто м'якосердий.
Я посміхнувся:
— Ти просто заздриш. Адже це завдяки моєму розуму й проникливості ми дістали волю. Я з першого погляду зрозумів, що Кіріна…
— Кіріна? Ти вже з нею настільки так близький, що знаєш її на ім'я? — Фекварл хитнув своєю круглою довбешкою. — Ні, Бартімеусе, ти мене й справді до могили доведеш! А колись ти ніс загибель і горе царям та простолюду, не розбираючи! Ти був лютим джином, героєм легенд. А нині звівся до того, що з дівчатами теревені правиш! Їй-право, ганьба! І не думай заперечувати. Адже ти знаєш, що це правда!
Сказавши це, він стрибнув на постамент. Чорні вогники свічок затремтіли.
57
Залізо, як і срібло, відганяє духів; дотик до нього обпікає нашу сутність. Численні єгипетські чарівники носять на шиї залізні анкхи як амулети. Хаба такого амулета не носив; у нього на цей випадок було дещо інше.
58
Таке покарання справді існувало в племені ксан зі Східної Африки. До нього засуджували запроданців-вождів та фальшивих жерців. Наповнивши одяг камінцями, їх пхали в бочки і спускали з гори під гуркіт барабанів і гарбузових тарахкал. Це мені дуже сподобалось. Ось хто вміє жити по-справжньому!