Червоношкірий демон зареготав у відповідь.
— Гарна спроба, — зауважив я. — Є лише три застереження. По-перше, отой твій «вісімнадцятий рівень посвяти» для мене нічого не важить. Хтозна — може, це означає, що тобі довірили чистити вбиральні! — Дівчина гнівно зойкнула, проте я не звернув на це уваги. — По-друге, стеж за своїм голосом. Ти ж хочеш, щоб у тебе виходило владно й люто? А насправді, пробач, виходить нерішуче й перелякано. А по-третє, все це чистісінька брехня! Ти ледве вимовила Першу Настанову[69], мало не заплутавши собі язика. Я вже подумав був, що ти от-от накладеш пута на себе саму — так боязко ти говорила. Тож погляньмо правді в очі: все це брехня!
Ніс дівчини загострився й зблід:
— Ні, не брехня!
— Ні, брехня.
— Ні!!!
— Ну-ну, повтори це ще гучніше і розіб'єш оту гарненьку вазочку! — Я згорнув на грудях лускаті руки й люто позирнув на неї. — До речі, ти щойно підтвердила мою правду. Як ти гадаєш, чи став би справжній чарівник отак сперечатися зі мною? Жбурнув би в мене Темне Очищення, й квит.
Дівчина вирячилась на мене, бліда як крейда.
— То ти навіть нічого не знаєш про Темне Очищення? — посміхнувся я.
Дівчина скрушно зітхнула:
— Ні. Зате я знаю ось що!
Вона стиснула в руці срібний сонячний диск, який носила на шиї, й щось тихо пробурмотіла. Я знову ледве розібрав слова — то було щось на зразок Оберега[70], яким сільська знахарка приборкує знахабнілого біса. Проте в повітрі закурилося щось чорне й тут-таки полинуло до мого кола. Я підняв руку, щоб відбити атаку, й вигукнув її ім'я:
— Кіріно[71]!
Чорні друзки сили пронизали мою руку і встромились у мене вихором гострих шпильок.
Наступної миті вони зникли, і я заходився понуро оглядати дірки в своїй сутності.
— То тебе звуть не Кіріною? — запитав я.
— Ні. Який дурень просто так назве своє справжнє ім'я? Еге ж, Бартімеусе?
Дівчина будь-що казала правду.
— Байдуже, — відповів я. — Таке покарання нікуди не годиться. І знову ж таки — ти мало не помилилася. Ану, спробуй ще раз!
— Навіщо? — дівчина відгорнула одяг і показала мені три срібні кинджали за поясом. — Ще раз розлютиш мене, — попередила вона, — і я прохромлю тебе одним з цих кинджалів!
Звісно, це вона могла… Я був замкнений у магічному колі і розумів, що пручатися тут марно. Проте я лише стенув плечима:
— Ось і останній доказ. Ти — щось на зразок найманого вбивці. Ніяка ти не чарівниця. А віддавати мені накази може тільки чарівник! — Мої зуби зблиснули в темряві. — До речі, свого останнього господаря я вбив!
— Якого? Хабу? Того, що запроторив тебе до пляшки? — дівчина зневажливо пирхнула. — Коли я залишала його внизу п'яним, він був ще живісінький…
— Гаразд. — буркнув я, — я мав на увазі передостаннього… Усе одно такої долі зазнають сорок шість відсотків чарівників… — Тут я замовк. — Стривай-но! То чарівник Хаба зараз унизу? А де ж ми?
— У палаці царя Соломона. Хіба ти не впізнав? Я думала, що ти чудово знаєш палац, тому й випустила тебе…
— Хіба я мушу знати тут кожну спальню?
Червоношкірий демон зненацька замовк, уловивши неприємне передчуття, що хай там як погано все відбувається зараз, далі буде тільки гірше.
Я поглянув на неї холодними, суворими очима. Вона відповіла мені так само крижаним поглядом.
— Востаннє прошу тебе по-доброму! — мовив я. — Дякую, що випустила мене з ув'язнення. Тепер ми з тобою поквиталися! А зараз прокажи закляття Звільнення й відпусти мене на волю…
— Я ж поневолила тебе, Бартімеусе.
— Поки що так. — Я тицьнув у матерію кігтем великого пальця. — Та я неодмінно знайду лазівку! Багато часу на це не знадобиться!
— Гаразд, — відповіла дівчина. — Та поки ти її шукатимеш, ти перебуватимеш у мене на службі. А отже, робитимеш те, що я накажу, інакше потрапиш у Вогонь Лиха. На це теж не знадобиться багато часу.
— Ще б пак! Хіба ти знаєш таке закляття?
— Хочеш переконатися сам?
Отут уже я й справді попався, бо перевірити це було неможливо. Хтозна: може, вона й дійсно не знає цього закляття — першої й останньої надії будь-якого чарівника, — а може, й знає. А якщо вона все ж таки знає його, а я отак коверзуватиму, то наслідки для мене будуть якнайсумніші.
Тому я вирішив змінити тему розмови:
— А чому Хаба від дав тобі пляшечку?
— Він її не віддавав, — пояснила дівчина. — Я її викрала.
Он як! Так я й гадав. Усе стає дедалі гірше. І насамперед (тут я подумав про страхіття підземелля чарівника) для самої дівчини.
69
Перша Настанова — традиційний початок будь-якого закляття духів ще з часів Еріду. Зазвичай вона має приблизно такий вигляд: «Межами магічного кола, п'ятьма кінцями пентакля й ланцюгом знаків заклинаю тебе: знай, віднині я твій господар, і ти коритимешся моїй волі».
70
Оберіг — коротеньке закляття, що обертає силу духа проти нього самого. До Оберегів високого рівня, якими користуються досвідчені чарівники, належать такі варварські закляття, як Систематичний Гріх чи Спонукальний Компас. Вони можуть завдати джинові серйозної шкоди. А Обереги низького рівня — як-от той, що ним володіла ця дівчина, — це все одно, що ляпанці по сідницях, і витонченості в них аж ніяк не більше.
71
Знання справжнього імені людини дозволяє духам відбивати її магічні атаки — чого ви зараз