Проте було вже запізно: він перекинув змія в сусіднє коло, й дівчина боязко спіймала його.
— Ти маєш мене за бовдура, Бартімеусе?! — вигукнув мій господар, тупнувши зморшкуватою ногою по мармуровій підлозі. — Надумав згубити мене за допомогою якоїсь пастки? Ти навмисне порадив мені дослідити цей талісман, щоб він знищив мене! Тож знай: я не торкнуся жодного з його шарнірів! Це зробиш ти!
Дівчина розгублено закліпала великими карими очима:
— Стривай-но, хіба не можна без цього обійтися?..
— Роби, що сказано!
Я знехотя заходився оглядати кігтики змія. їх було три, і на кожному виблискував смарагд. Я боязко натиснув на один із цих смарагдів. Змій задзижчав, і мене вдарило електричним струмом. Обличчя в дівчини почервоніло, а розкішне довге волосся стало дибки, наче в туалетної щітки.
Старий чарівник зареготав:
— Ти сподівався, що це станеться зі мною? Нехай це буде тобі уроком… Ану, далі!
Я натис на другий кігтик. Змій знову задзижчав, у ньому щось закрутилося, кілька золотих лусочок піднялись — і звідти заклубочився смолистий дим. Цей механізм, як і попередній, підупав на силі за багато століть, тож моє обличчя лише трохи закіптюжилося.
Господар аж захитався зі сміху:
— Що далі, то краще! Ти б оце поглянув на себе! Ану, третій!
Третій смарагд мав, напевно, випускати струмінь отруйного газу, проте зараз його вистачило лише на ледь помітну зеленкувату смердючу хмаринку.
— Ну, натішився? — зітхнув я, простягаючи йому змія. — А тепер відпусти мене, чи віддай інший наказ, чи що хочеш — тільки облиш цю штучку! Мені вже досить!
Чарівник блиснув своїм єдиним оком.
— Стривай, Бартімеусе! — суворо промовив він. — А хвіст?
— Що — хвіст?
— Ти що, сліпий? Там теж є шарнір! Ану, натисни його!
Я завагався:
— Кажу тобі — мені вже досить!
— Ні, Бартімеусе! А може, це і є той самий потаємний важіль, про який ти згадував? Може, ти зараз і зустрінешся з тим самим стародавнім могутнім духом? — старий зловтішно посміхнувся й згорнув на грудях руки. — Будь-що ти переконаєшся, як небезпечно кидати мені виклик! Ну-бо, не зволікай! Натисни на хвіст!
— Але ж…
— Я наказую тобі: натисни на хвіст!
— Ну що ж, гаразд… — саме цього я й добивався весь цей час. Умови виклику духів завжди суворо забороняють завдавати будь-яку шкоду чарівникові, який тебе сюди витяг. Це перше, найголовніше правило всякої магії по всіх усюдах, від Ассирії до Абіссинії. Хитрощами й лукавством довести господаря до біди, зрозуміло, не забороняється, так само як і напасти на нього, якщо він зненацька вийде за межі кола чи переплутає закляття. Однак у жодному разі не можна завдавати шкоди безпосередньо. Воронь боже його і пальцем торкнути без його власного чіткого наказу. І ось нарешті я одержав саме такий наказ!
Я підняв золотого змія і натиснув йому на хвіст. Як я і сподівався, Наабаш сказав правду[10]: ув'язнений усередині дух-елементаль[11] зовсім не втратив сили, на відміну від механізмів. З роззявленої пащі змія полинув блискучий струмінь води, що весело заграв у промінні вранішнього сонця. Оскільки я випадково спрямував цей струмінь на чарівника, вода вільно подолала простір між двома пентаклями і вдарила старого шкарбана точнісінько в груди. Збитий з ніг, він вилетів з кола аж на середину кімнати. Варто було подивитись на цей політ! Та найголовніше те, що він опинився за межами кола. Тільки-но він гепнув на спину посеред величезної калюжі, як я опинився на волі.
Чарівна дівчина, жбурнувши золотого змія на підлогу, ступила за межі свого пентакля. Чарівник безпорадно борсався, лежачи на спині й хапаючи ротом повітря, наче спіймана риба.
Дівчина пройшла повз свічки з козячого лою, і всі вони вмить згасли. Мимохідь вона копнула чашу із зіллям. Розмарин посипався їй на шкіру — шкіра трохи зашипіла й закурилася димом. Дівчина не звернула на це уваги; її великі карі очі дивилися на чарівника. Той спробував трохи підняти голову й побачив, що я прямую просто до нього.
Мокрий і засапаний, він усе-таки здійснив ще одну, останню, спробу. Він показав на мене тремтливою рукою, ворухнув губами, пробурмотів заповітне слово… З його пальця вилетів Спис Сутності. Дівчина недбало махнула рукою: стріли блискавок вибухнули в повітрі і розлетілись на всі боки, встромившись у стіни, стелю й підлогу. Одна блискавка вилетіла в найближче вікно й полинула в небо, перелякавши селян, що працювали в долині.
Дівчина пройшла через кімнату, зупинилася над чарівником і простягла до нього руки. Нігті на її пальцях — та й самі пальці — стали помітно довші.
10
У розмовах із людьми ми вряди-годи лукавимо, проте між собою вищі духи майже завжди кажуть правду. Нижчі духи, на жаль, не такі чемні: фоліоти надто вже примхливі й схильні до фантазій, а бісам просто до вподоби брехати на всі заставки.
11
Більшість духів поєднують у своїй сутності дві чи більше з чотирьох стихій (найдосконаліші з джинів — я не називатиму імен — ідеально збалансовані істоти з повітря й полум'я). Духи, сутність яких складається лише з повітря, землі, вогню чи води, називаються елементалями: це вже зовсім інша річ. їм помітно бракує тих тонкощів та чарів, які додають привабливості нам, джинам, зате аж ніяк не бракує сили.