— То що ж із цього — правда? — допитувався цар. — Як ти сюди потрапила?
— Мене… приніс сюди дух, якого я викликала сама.
— Справді? Де ж він? Я розіслав пошукові Імпульси, проте нікого не знайшов.
— Напевно, твій демон його знищив, — пояснила Ашміра.
Тонкі царські брови насупилися:
— Що ж то був за дух? Марид?
— Джин.
— Тепер я знаю, що ти брешеш! — цар простяг руку і взяв із срібного тареля Перстень. — Простий джин не зміг би обійти всіх моїх рабів, що сторожують унизу! Ти не чарівниця! Але тобі напевно допомагав якийсь чарівник… — Очі його зіщулились, погляд зробився твердим і підозріливим. — Хто ж то був? Один із моїх слуг?
Ашміра спантеличено насупилася:
— Що?..
— Гірам? Нісрох? Хаба? Я знаю, що ти когось вигороджуєш! — Він махнув рукою в бік вікна. — У тих Сімнадцяти, що сидять по своїх вежах, нетерплячка. Вони близькі до джерела влади — і все ж не такі близькі, як їм хотілося б! Хтозна, може, вони діють у таємній спілці з твоєю царицею! Може, їм — як і їй — потрібен хтось молодий і довірливий, запальний і відчайдушний, що палає навмисне роз'ятреним завзяттям, — хтось такий, хто міг би завдати мені удару від їхнього імені! — Ашміра намагалася щось заперечити, та цар говорив дедалі голосніше. Він посунувся вперед у своєму кріслі: — Може, ти навіть працюєш просто на них?! Кажи мені, Ашміро, що вони запропонували тобі за виконання цього самогубного завдання? Кохання? Шовки? Багатство? Кажи мерщій, бо Перстень уже на моєму пальці! Кажи! Тільки правду, бо зараз я ним крутну!
Ашміра на мить аж заніміла з люті й збентеження, що нуртували в її душі. А тоді засміялася. Обережно поставила на стіл вино, якого навіть не скуштувала, й поволі піднялася на ноги.
— Я вже сказала тобі правду! — відповіла вона. — Крутни своїм Перснем, і годі вже!
Цар Соломон скривився:
— Сядь на місце. Кажу тобі — сядь!
— Ні! — вона ступила ближче до нього.
— Гаразд, ти не залишила мені вибору… — Соломон підняв ліву руку й двома пальцями лівої крутнув на мізинці золотий обідок.
Ашміра заціпеніла. Вона заплющила очі, кров застугоніла в її скронях…
Нічого не сталося. Вона ніби здалеку почула, як цар крізь зуби вилаявся.
Ашміра розплющила одне око. Соломон досі сидів і крутив на пальці Перстень. Ще раз, тоді ще раз… Проте моторошна Істота так і не з'явилася.
Зненацька тонкий золотий обідок на царському пальці витягся й зробився м'яким та сіруватим. І почав сповзати з пальця. Цар Соломон і Ашміра вирячились на нього, роззявивши роти.
— Кальмарове кільце… — прошепотіла дівчина.
— Хтось підмінив… — ледь чутно промовив Соломон.
— Еге ж! І це, здається, я! — З-за найближчої полиці з сувоями вийшов невеличкий смугастий барханний кіт. Вуса в нього іскрились, очі палали, а хвіст хвацько стримів угору. Судячи з усього, кіт надзвичайно пишався собою. Прогулявшись по килимах, він зупинився навпроти них.
— «Простий джин» до наших послуг! — мовив він, сідаючи й старанно обвиваючи хвостом лапи. — Той самий «простий джин», — він значуще помовчав і заради ефекту пильно подивився на них, — котрий добув собі Перстень, поки ви тут гризлись, наче перекупки на базарі!
30
Нібито все просто, еге ж? Та насправді все було трохи важче.
Прокрастися до спальні не становило особливих труднощів: там не було ні пасток, ні варти, й Соломон сидів до мене спиною, коли я зазирнув у двері. Підібратися до полиць біля вікна теж було дурницею: вони з дівчиною так занурилися в свою палку «дискусію», що навряд чи помітили б муху, яка тихенько пролетіла повз них[90].
А далі справді стало важче — насамперед через природу Персня.
Передусім він був яскравий. Занадто яскравий. На першому рівні кімнату спокійно осявали кілька олійних світильників[91], проте на вищих рівнях аура цієї крихітної золотої цяцьки висвітлювала все, наче єгипетське сонце опівдні. Його сяйво просто-таки засліплювало мій внутрішній погляд. Тому я намагався обмежуватись першим рівнем, а на вищі зазирав хіба що на мить.
Звичайнісінький фокус — швиденько накласти Примару на кальмарове кільце й підмінити ним справжній Перстень на тарелі, — був для мене дурницею, принаймні теоретично. Крадіжка — друга натура для будь-якого джина, передусім через те, що саме цього від нас постійно вимагають.[92] Отож барханний кіт просто підкрався до Соломонового крісла й дочекався, поки один з нападів праведного гніву дівчини вибухне водночас із нападом праведного гніву царя. Тільки-но обоє вирячили очі, запихкотіли й запирхали, я простяг лапу, вмить підмінив цяцьку — й поспіхом подався до вікна.
90
Що там муха! Вони так захопилися бесідою, що не помітили б навіть рожевого єдинорога, який забіг би до спальні, вицокуючи копитами.
91
До речі, вони були досить непоказні й потріскані. Соломон, мабуть, навмисне вибрав їх для своєї скромної спальні — так само, як і глиняні миски та грубі дерев'яні меблі. Я ладен побитися об заклад, що цар, повертаючись туди після розкошів та величі, що оточували його вдень, почувався набагато чеснішим та аскетичнішим… що дивовижним чином ще більше підносило його над простолюдом.
92
Найпершим завданням, яке мені доручили, коли я з'явився на землю — ще такий наївний і незаплямований, — було викрадення статуетки богині родючості із Святилища Кохання в Урі. З морального погляду це визначило мою долю на майбутні дві тисячі років.