Я витиснув усе, що міг. Моя опера явила собою видовище настільки вбивче, що навіть Саварі з його «Чарівною флейтою» на Бреґенцькому фестивалі не йде до порівняння, а там було на що подивитись! Я грав ва-банк. Якщо б у Венеції я потерпів fiasco [сміється], то назавжди покинув би театр і самого себе, а решту вже не своїх днів робив би щось цілком інше, як наприклад, продавав би старі хмарочоси чи збирав поштові марки.
Я переслухав близько п’ятисот опер. Щодня ходив начинений аріями та дуетами, вночі мені все це снилось, я комбінував і мікшував, але вже невідомо що — чи уламки переслуханих опер, чи уривки перебачених снів. Щоранку Алекс подавала мені в ліжко одне яйце, зварене нам’яко, і велику склянку помаранчевого соку. Вона стежила за тим, щоб у палаці, який ми винаймали, не було протягів. Щоб жодна з моїх ідей не вилетіла через кватирку! [Махає руками, ніби крилами]. Добір виконавців теж не проходив як-небудь. Я передивився і, що називається, перемацав кілька десятків тисяч сопрано, меццо-сопрано, танцівниць, тенорів, басів, кастратів, диригентів, піротехніків, програмістів, дресирувальників, костюмерів, хористів… Пізніше був цей жахливий роман зі Смеральдіною, з якого Алекс просто-таки видряпала мене. Я залишав тих виконавців, котрі спромоглися розуміти, чого я від них добиваюся. Хоч я й сам цього довший час не знав [жартує]. Іноді я просто божеволів з розпачу. Дві тисячі людей стояли переді мною, чекаючи розпоряджень, а мені хотілося лише одного — сховати обличчя в картату спідницю Алекс і виплакатися [хитає сумно головою]. Безперечно, в такі хвилини я мусив мати вигляд повного ідіота. Ось такий! [Корчить гримасу]. 21 листопада я потрапив на Festa della Madonna della Salute[58] і мені здалося, ніби дещо я побачив. Це означало, що все треба починати спочатку. Жодна з моїх попередніх ідей не годилася для втілення нової концепції. Наші гроші танули на очах. Дехто з виконавців зрадив мене і перекинувся на інші проекти. До того ж, з Австралії прийшло повідомлення, що наш будинок згорів від удару блискавки (підозрюю довгі руки Товариства приятелів «Ля Феніче»!). А Смеральдіна сказала мені, що завагітніла. Поки я розшукував через Банґкок свого адвоката, а через Монреаль — свого психоаналітика, настало Різдво, і вся команда зажадала від мене розпустити їх на вакації. Я задумав покінчити з усім цим у доволі традиційний спосіб, однак чутлива в усьому, що стосується моїх настроїв і намірів, Алекс устигла ножицями перетяти шнурок, на якому я щойно почав гойдатися, намацуючи носаком звабливе ніщо порожнечі. Діялося це в тому ж таки театрі «Ля Феніче», на одному з балконів четвертого ярусу. Пізніше саме цей епізод народив у мені ідею з линвою для «турецького польоту», і саме з цього балкону я протягнув її в заглибини сцени. «Ти не смієш!» — казала мені Алекс. Як вона мала рацію!
У січні я на тиждень-другий злітав до Австралії, де на останні гроші купив новий будинок. Алекс була страшенно задоволена ним. До того ж, виявилося, що Смеральдіна брехала про свою вагітність — якщо вона й завагітніла від когось, то не від мене, а від одного з кастратів. Від мене ж могла завагітніти хіба що Кляріче, але вона мовчала на цю тему, хоч Алекс давно було відомо про все, і вона мені простила.
Обставини змінювалися на краще, карнавал набирав розмаху, я вже розумів, що повинен робити. Мій режисер повірив у себе. Тож коли настав Тлустий Четвер 25 лютого, моя опера відбулася в мені. За три дні перед прем’єрою я почав робити її в театрі. Часу було не так вже й багато [сміється]. Виконавців тримали купи лише обіцяні їм фантастичні суми. Не все клеїлося з бенгальськими вогнями і розкладними декораціями. Не вистачало двох-трьох каналів для одночасного пропливання потрібної кількості старих кораблів. Морське чудовисько, виловлене на моє замовлення в затоці Таранто ще два місяці тому, втекло під час перевезення з острова Кйоджа і почало сіяти жах у водах лаґуни. Автентичний Голос Еврідіки, записаний мною цифровим способом неподалік Дельфів у Греції, було випадково стерто якимось недоноском з технічного персоналу. На додаток я став жертвою кількох неповнолітніх кіберпанків — у комп’ютерах завівся виведений ними вірус «Паґаніні», який майже все пожер. З цих та багатьох інших причин я зміг показати лише половину задуманого. Але й цього було достатньо, аби по закінченні прем’єри, коли ошаліла від захвату публіка всьоме вимагала моєї з’яви на сцені, і від її одностайного ревища двигтів і розхитувався не лише театр «Ля Феніче», а й увесь сестьєре Сан Марко, Алекс, витираючи своєю хустинкою моє спітніле чоло, промовила: «Я пишаюсь тобою, Мет!»
58
Традиційний венеційський карнавал пам’яті чудодійного вибавлення міста від епідемії чуми в 1630 р. (Божа Матір Оздоровлююча).