А пишатися було чим! Я чудував як ніколи. Стільки вогню, світла і води, цих улюблених мною стихій, ще не було в жодній з дотеперішніх вистав. Я перевертав човни і підпалював палаци блискавкою, вистрілював з аркебузів та гармат живими квітами і мертвими голубами. Вибухи траплялися не лише на сцені, а й серед глядачів, де, зрештою, перебувало з кілька сотень підсаджених мною ж виконавців. Кожен вибух розсипався навсібіч медовими й винними бризками, а на його місці в повітрі зависали об’ємні зображення венеційських пейзажів, небес, віддзеркалень. Половину сцени займав виліплений зі справжнього тіста і розсічений навпіл tortellino[59]. У ньому замість начинки перебував оркестр із тридцяти семи музикантів — група смичкових майже у повному складі! [Регоче].
Мушу визнати, що серед присутніх трьох тисяч глядачів, з яких найпочесніші місця належали учасникам і гостям обидвох підозрілих зібрань, було чимало невдоволених. Існує така верства шанувальників опери — всілякі сумнівні аристократи, — які завжди обурюються тим, що я роблю. Голоси виконавців і справді були ледве чутні, не всі півноти вдавалося їм виспівати, та й оркестр не завжди встигав за зміною декорацій, до того ж, розсварившися ще в лютому з головним дириґентом, запах одеколону якого нервував Алекс, я змушений був призначити на його місце відповідно підготовленого робота. Напередодні прем’єри мені привезли його з Японії. Однак перед самим початком вистави бідолашного «Герберта» коротнуло, певно, далася взнаки венеційська вологість. Таким чином, оркестр був некерований. Лише для видимості я поставив перед ним на пульті запасного жонґлера, котрого попросив якомога енергійніше вимахувати руками, щоб у тих, які зможуть бачити його, складалося враження, ніби він от-от полетить. Проте меломанів усе це злостило. Навіть написані мною речитативи, в які було вкладено стільки добірної фантазії, не рятували справу. У перерві я вже відчув, як виразно запахло провалом. Дехто з підсадних, забігши до мене після першої дії, інформував: серед публіки шириться ремствування, підсилюване тим, що не всі однозначно сприймали вибухи, зливи, западання крісел під землю і пронизливий березневий вітер з гір. Я зібрав на коротеньку нараду верховного Інквізитора, головного гідравліка, третього асистента по летючих конструкціях і відповідального майстра-каніфольника. Другу дію вдалося розпочати трохи жвавіше, а надувні крокодили, пітони і дракони, дотепно керовані за допомогою радіохвиль, стали безумовною окрасою першого епізоду. Запахло кров’ю [сміється]. Моєю теж.
Предметом моїх найвищих амбіцій, радостей і терзань була велика еротична сцена за участю майже всіх виконавських сил. Я півжиття мріяв про її вирішення на одній зі світових сцен, а тепер побоювався, що вона може продерти всю тканину вистави, блиснувши її передчасною вершиною. Проте Алекс казала мені: «Роби! Роби або вмри, Меті». І вона мала рацію.
Я саме розшнуровував корсет на Розалінді, яка знічев’я заскочила до мене поміж двома своїми виходами, коли запримітив на восьмому екрані дещо непередбачуване. Не відомий мені молодик спускався через усю залу по линві з надто добре відомого мені балкона четвертого ярусу. Це не був підсадний виконавець. Я вперше бачив його. Я тут-таки дав радіозапит до всіх асистентів і помічників, але ніхто не знав нічого. Якби ми не так барилися, підмайстер по світлу ще встиг би скосити його лазером. Гадаю, публіка зрозуміла б таку імпровізацію. Однак ми витратили кілька секунд на безплідне з’ясовування. Незнайомець набирав чимраз більшої швидкості. Правду сказати, я сподівався, що він зірветься сам собою — з таким свистом проносився він над залою, наближаючись до сцени. Від цих італійців ніколи не знаєш, чого сподіватися. Я вигнав геть розшнуровану Розалінду і, кусаючи лікті, дав наказ Орфеєві та Асклепіо перейняти незнайомця, коли той зістрибне з линви у глибині сцени, і негайно передати до рук пожежників або інквізиторів. Проте лінивий Асклепіо на цей момент вже аж ніяк не встигав добігти з ґримерної, що було чудово видно з п’ятого екрану, коротун же Орфей так неоковирно кинувся назустріч летючому порушникові, що, перебігаючи з третього екрана в четвертий, налетів грудьми і животом на витягнуті вперед ноги останнього. Той саме зістрибнув з линви. Зіткнення випало не на користь Орфея. Він лише здавлено хлипнув і загримів на підлогу. Без пам’яті і притомності.