— Чого ж це погано?
— Тільки того, що ви зруйнували наші невеликі висновки. З приводу вашого одруження, кажете ви?
— Так, я женився і залишив шпиталь, а разом з ним і всі надії на практику консультанта. Це було потрібно для того, щоб я міг збудувати своє родинне життя.
— Ага, так ми по суті вже не так і помилилися, — сказав Голмз.
— Отже, доктор Джеймз Мортімер …
— Звичайнісінький лікар!
— І, мабуть, людина з точним мисленням.
— Безрада у науці, пане Голмз. Збирач череп на берегах великого недослідженого океану. Вважаю, я звертаюся до Шерлока Голмза, а не …
— Ні, це мій приятель, доктор Ватсон.
— Дуже радий, що зустрів вас. Я чув ваше ім'я в зв’язку з іменем вашого приятеля. Ви дуже цікавите мене, пане Голмз. Я нетерпляче чекав побачити такий доліхоцефальний череп і так виразно розвинені надочні кістки. Ви нічого не будете мати проти, коли я проведу пальцем по вашому тім’яному швові? Знімок з вашого черепа, поки оригінал його ще діс, становив би окрасу всякого антропологічного музею. Я зовсім не маю намірів бути нечемним, але признаюсь, що прагну вашого черепа.
Шерлок Голмз показав дивовижному гостеві на стільця і сказав:
— Я бачу, що ви надпоривний прихильник своєї ідеї, як я своєї. Я бачу на вашому вказівному пальці знаки, що ви сам крутите собі цигарки. Закурюйте, будь ласка!
Гість вийняв із кишені тютюн і папір і з надзвичайною спритністю скрутив цигарку. У нього були довгі тремтячі пальці, рухливі і невпокійливі, як дотикальця комахи.
Голмз мовчав, але його швидкі погляди свідчили про те, оскільки він цікавиться нашим дивовижним гостем.
— Я вважаю, — сказав він нарешті, — що ви зробили мені честь прийти сюди учора ввечері і знову сьогодні не з виключною метою досліджувати мій череп.
— Ні, ні! Хоч я щасливий, що одержав і цю змогу. Я прийшов до вас, пане Голмз, тому, що визнаю себе непрактичною людиною, і тому, що я раптово став віч — на — віч з дуже важливим і надзвичайним завданням. Визнаючи вас за другого експерта в Европі…
— Невже? Чи можу я вас спитати, хто має честь бути першим? — спитав Голмз трохи прикро.
— Науковий розум Бертільона буде завжди мати досить поважний вплив …
— Так чи не краще вам порадитися з ним?
— Я казав, про розум науковий. Що ж до практично — ділової людини, то всі визнали, що ви цією стороною єдиний. Сподіваюсь… Я не навмисне …
— Еге ж, — сказав Голмз. — Я вважаю, пане Мортімер, ви зробите краще, коли без дальших балачок будете ласкаві просто розказати мені, в чому завдання, розв’язання якого потребує моєї допомоги.
Розділ 2
Прокляття над Баскервілями
— У мене в кишені рукопис, — почав Джеймз Мортімер.
— Я це помітив, як тільки ви ввійшли в кімнату, — сказав Голмз.
— Це старий рукопис.
— Не новіший вісімнадцятого століття, коли це тільки не підробка.
— Як ви могли про це довідатися?
— Ввесь час, як ви говорили, з вашої кишені виглядав цей рукопис цалів на два. Поганий був би я експерт, якби не міг визначити дати документа з точністю до десяти років. Може, ви читали мою невелику монографію про це? Я достосовую цей документ до 1730 року.
— Точна його дата 1742.
— При цьому лікар Мортімер вийняв документ з кишені.
— Цей родинний документ мені довірив сер Чарлз Баскервіль, несподівана й загадкова смерть якого, приблизно три місяці тому, спричинила такий подив у Девоншірі. Я можу сказати, що був його другом і лікарем. Це був чоловік великого розуму, суворий, практичний і з таким самим мало розвиненим уявленням, як у мене самого. Тим часом він поважно поставився до цього документа: його розум був підготовлений до кінця, що його спіткав.
Голмз узяв рукопис і розгладив його на своїм коліні.
— Зверніть увагу, Ватсоне, на оці довгі та короткі «s». Це одна з тих небагатьох вказівок, що дали мені змогу визначити дату.
Я подивився з‑за плеча мого приятеля на жовтий папір вицвілого манускрипта. В заголовку було написано: «Баскервіль Гол», а внизу великими цифрами надряпано «1742»…
— Це має вигляд якогось оповідання.
— Так, це виклад одної легенди родини Баскервіль…
— Але, оскільки я пам'ятаю, ви хочете порадитися зі мною про щось більш сучасне і практичне.
— Про найсучасніше. Про найпрактичнішу негайну справу, яку треба розв'язати за двадцять чотири години. Але рукопис недовгий і щільно поєднаний із справою. З вашого дозволу, я його вам прочитаю.
Голмз притулився до спинки фотеля, склав укупі кінці пальців обох рук і заплющив очі з виразом покори. Лікар Мортімер повернув рукопис до світла і почав читати високим голосом таке цікаве оповідання: