Компанія, що витверезилась, як можна думати, спинилась. Більшість вершників ні за що не хотіла рушати далі, але три з них, найсміливіші, а може, і найп’яніші, спустилися в улоговину. Перед ними відкрився широкий простір, на якому стояли великі камені, що їх там можна бачити ще й тепер, поставлені тут за стародавніх часів якимсь забутим народом. Місяць ясно світив на площинку, в центрі якої лежала нещасна дівчина, впавши тут мертвою від жаху і втоми. Але волосся полізло до гори на головах трьох диявольських сміливих шибайголів не від цього і навіть не від того, що тут же поряд з дівчиною лежало тіло Гюґо Баскервіля, а тому, що над Гюґо стояла, гризучи його горло, потворна істота, подібна до собаки, але незрівнянно більша за будь — коли баченого собаку. Поки вершники дивились на цю картину, тварина вирвала горло Гюґо Баскервілеві і повернула до них голову з палючими очима і роззявленою пащею, з якої капала кров. Всі трос крикнули від жаху і втекли, врятовуючи життя, і довго крики їхні лунали по болоті. Один із них, кажуть, умер тієї ж ночі від пережитого жаху, а два інші на все життя лишилися каліками.
Така, сини мої, легенда про появлення пса, що від того часу, як відомо, був карою нашого роду. Виклав я її тому, що відоме навіває менший жах, ніж передбачуване та угадуване. Не можна також заперечувати, що багато з нашого роду загинуло надприродною смертю — раптовою, кривавою і таємничою. Але сподіваємось, що ми не будемо підлягати карі далі третього чи четвертого покоління. Раджу вам, сини мої, обачності ради, не ходити по болоту в темні часи ночі».
— Від Гюґо Баскервіль його синам Роджерові та Джонові з попередженням нічого не казати сестрі своїй Елизаветі.
Коли лікар Мортімер скінчив читати це дивне оповідання, він зсунув на лоба окуляри і пильно подивився на Шерлока Голмза. Той позіхнув і кинув недокурок своєї цигарки в комин.
— Ну? — спитав він.
— Хіба ви не вважаєте цього цікавим?
— Для збирача казок про чари.
Лікар Мортімер вийняв із кишені складену газету і сказав:
— Тепер, ми вам дамо дещо сучасніше. Це «Хроніка Графства Девон» з 14 травня цього року. Тут є коротке повідомлення про факти, що супроводили смерть Чарлза Баскервіля.
Мій приятель нагнувся трохи вперед, і на його обличчі позначилась напружена увага. Наш гість надів окуляри й почав читати:
«Недавня раптова смерть сер Чарлз Баскервіля, якого називали ймовірним кандидатом на найближчих виборах від Середнього Девона, засмутила всю країну.
Обставини цього випадку дуже звичайні. Сер Чарлз Баскервіль мав звичай перед сном гуляти по славнозвісній тисовій алеї.
14 ого травня сер Чарлз повідомив про свій намір їхати на другий день до Лондону і наказав Баріморові приготувати речі. Ввечері він пішов на свою звичайну нічну прогулянку, протягом якої мав звичай курити цигарку. З цієї прогулянки йому не судилося вернутись. О дванадцятій в ночі, побачивши, що двері в передпокій все ще відчинені, Барімор затурбувався і, засвітивши ліхтаря, пішов шукати свого пана. День був дощовий, і сліди сер Чарлза виразно було видно на алеї. На півдорозі на цій алеї є фірточка, що виходить на болото. Видно було, що сер Чарлз спинявся тут ненадовго, потім ішов далі по алеї і в самісінькому кінці її було знайдено його тіло. Тут с тільки один нез'ясований факт, а саме свідчення Барімора про те, що за фірточкою сліди кроків сер Чарлза змінили свій характер, і здавалося, ніби він ішов не цілою ступнею, а тільки на носках.
Якийсь Мерфі, циган, був у той час на болоті, недалеко від фірточки, але, за його власним признанням, він був як земля п'яний. Він посвідчив, що чув крики, але не міг визначити, звідки вони лунали. На тілі сер Чарлза не було виявлено жодних знаків насильства, і, хоч свідчення місцевого лікаря Мортімера зазначало про надзвичайне перекривлення обличчя (настільки велике, що лікар одразу не пізнав свого пацієнта й друга), було з’ясовано, що такий симптом буває в випадках задухи і смерті від паралічу серця. Це пояснення було дано при розтині, що довів, що сер Чарлз давно хворів на органічну ваду серця, і слідчий постановив свій висновок на підставі медичних свідчень. Добре, що все це так з’ясувалось, бо дуже важливо щоб спадкоємець сер Чарлза оселився в замку. Якби прозаїчний висновок слідчого не поклав кінця романтичним історіям, про які шепотіли з приводу цієї смерті, то трудно було б знайти нового власника баскервільського помістя. Кажуть, що найближчий спадкоємець і родич — сер Генрі Баскервіль, син молодшого брата Чарлза. За останніми відомостями, він був в Америці, і тепер збирають відомості про нього, щоб мати змогу повідомити його про спадщину».