Грабянка 1670 роком датує прихід в Україну чергової татарської орди – це були союзники Дорошенка. Не маючи можливості тримати їх під стінами Чигиринського замку, гетьман змушений був дозволити їм «гуляти» Правобережжям, що, звичайно, приводило до руйнування українських міст і селищ. Проти татар виступило військо коронного гетьмана (офіційно ними командував Ханенко), що діє досить успішно і зупиняється на зиму в Брацлаві, Немирові, Ладижині, Могильові, Рашкові. Літописець стверджує, що цього разу польско-ханенківське військо вигідно відрізнялося від «бусурман» терпимістю щодо місцевого населення.
У лютому 1671 року на козацькій раді в Корсуні було різко засуджено Острозьку угоду, козаки кричали, що «вони всі проти поляків почнуть стояти головами своїми і вмирати, а піддаватися їм не будуть». Листа до короля про свою підтримку курсу Дорошенка відправили полковники – чигиринський, білоцерківський, канівський, корсунський, паволоцький, кальницький, торговицький і уманський. Ще одного листа було направлено на Січ, яка підтримала противника Дорошенка. Можемо переконатися в тому, що Острозька комісія вийшла боком польському ставленику Ханенкові – полковники були незадоволені його угодовською лінією. Початком 1671 року датуються чергові листи Дорошенка до Москви. У них він виправдовує своє прийняття турецької протекції тим, що не мав стільки сил, щоб «із сильними бусурманами брань чинити». У відповідь бояри знову порекомендували гетьманові залишатися в підданстві короля в повній відповідності з Андрусівськими угодами. У пошуках зовнішньополітичних партнерів гетьман спробував вийти навіть на бранденбурзького курфюрста, котрий мав деякі шанси посісти польський престол.
Аналіз документів дозволяє вченим зробити висновок, що у військових планах гетьмана Дорошенка на 1671 рік було, по-перше, взяти найбільш важливі польські фортеці (наприклад, Білу Церкву і Димер) і тим самим убезпечити себе від наступу литовського війська з півночі, а по-друге – об’єднатися з турками і татарами для розгрому основного коронного війська, щоб нав’язати Речі Посполитій новий договір. Участь татар була забезпечена не тільки переговорами Лисиці в Криму, але й тим, що пропольськи налаштованого Аділь-Ґірея ІІ за підтримки Стамбула змінив новий хан – Селім-Ґірей.
Кампанія розгорнулася влітку. У липні Дорошенко з турецько-татарським військом обложив Білу Церкву. Наприкінці року йому на допомогу підійшла і білгородська орда. На Поділля тим часом повернулася і почала наступ армія Яна ІІІ Собеського[36]. Ця армія взяла Брацлав, Могилів, Бар, Межибож, Вінницю. Армія Ханенка взяла місто Ямпіль і, між іншим, не пустила сюди поляків. 8 жовтня 1671 року польський ставленик на гетьманстві зустрівся в Брацлаві з Яном ІІІ Собеським, де вони вирішили просуватися до Кальника, щоб і далі підтримувати Дорошенка. Однак захисникам міста вдалося відбити атаки противника. Розмістивши в кількох містах свої гарнізони, Собеський повернувся у Львів.
У ході воєнних дій до Ханенка приєднався й Іван Сірко. Разом з ним Сірко розбив військо кримського хана Селім —
Ґірея, потім напав на улуси Білгородської орди, здійснив похід на турецькі міста Аслам і Джан-Кермен. 1671 рік закінчився облогою Петром Дорошенком Ладижина, де на той час у місцевому замку переховувався Ханенко. Узяти замок не пощастило, а старшина не видала Дорошенкові його противника.
Увесь цей час Петрові Дорошенку було явно не до Лівобережної України. Сил правобережного гетьмана бракувало, щоб продовжувати бойові дії проти росіян і Многогрішного. Уже в 1670 році лівобережному полковникові Кияшку вдалося повернути під владу свого гетьмана Лубенщину. Однак у якийсь момент об’єднання України могло видатися правобережному гетьманові ближчою, ніж раніше, метою, оскільки його відносини з Дем’яном Многогрішним стають куди дружнішими. Незадоволений московською політикою в Україні, лівобережний гетьман затіяв з Дорошенком досить активне листування. У розмовах зі старшиною він усе частіше лаявся з приводу сваволі московських воєвод. Результатом його необережних висловлень стала змова його ж старшини, яка донесла на нього росіянам. За зносини із «зрадником Дорошенком» у березні 1672 року Дем’ян Многогрішний був арештований і згодом висланий до Сибіру, де виконував доручення московського уряду.
36
Єдиної думки в істориків щодо ходу кампанії немає. Одні пишуть, що Сірко і Ханенко зі своїми силами воювали на Поділлі разом з поляками. Інші стверджують, що вже після підкорення цього регіону Собеський отримав листа від Ханенка, який разом із Сірком стояв неподалік від Чигирина.