Ніхто його не навчав, яким чином викласти цю інформацію, та й не було потреби. Рендолф знав, як воліє робити свій бізнес Великий Джим.
— Розподілення може мати сенс на якомусь етапі, — сказав Джек. — Але навіщо зараз? — Він знову потряс своїми паперами, щоки в нього стали вже майже такого ж кольору, як волосся. — Навіщо, коли в нас поки що всього так багато?
— Це найкращий час, щоб почати економити, — сказав Рендолф.
— Що за маячня, і це вирішив той, у кого стоїть власний катер на озері Себаго [266]і дім на колесах «Віннебаго Вектра» [267]на задньому дворі, — промовив Джек.
— Не забуваймо про «Гаммер» Великого Джима, — докинув Ерні.
— Досить, — оголосив Рендолф. — Виборні вирішили…
— Але тільки двоє з них, — нагадав Джек.
— Ти маєш на увазі один, — уточнив Ерні. — І ми знаємо цього одного.
— …і я вас про це офіційно повідомив, отже, кінець балачкам. Повісите у вітрині оголошення. МАРКЕТ ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ.
— Піте. Послухай. Поміркуй, — Ерні вже не здавався розсердженим, тепер він ледь не благав. — Це перелякає людей до смерті. Якщо ти так наполягаєш, то як щодо того, аби я написав ЗАКРИТО НА ОБЛІК, СКОРО ВІДКРИЄМОСЯ? Можна додати ВИБАЧТЕ ЗА ТИМЧАСОВІ НЕЗРУЧНОСТІ, і ТИМЧАСОВІ виділити червоним чи ще якимсь кольором.
Рендолф повільно й поважно похитав головою.
— Не можу цього дозволити, Ерні. Не міг би, навіть якби ти все ще офіційно числився тут, як от… — він кивнув на Джека Кейла, котрий уже кинув на стіл папери і міг терзати собі волосся обома руками. — ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ. Так мені сказали виборні, а я виконую накази. Крім того, брехня завше повертається, аби вкусити тебе за сраку.
— Авжеж, Дюк Перкінс на таке відповів би їм, щоб підтерлися цим самим наказом, — закинув Ерні. — Тобі мусить бути соромно, Піте, що виносиш гівна за тим жирним лайнометом. Він накаже тобі танцювати, а ти й навприсядки.
— Краще тобі стулити пельку, якщо не хочеш собі гіршого, — націлився пальцем на нього Рендолф. Палець трішечки тремтів. — Якщо не хочеш решту дня просидіти в камері за неповагу до закону, краще закрий рота і виконуй наказ. Зараз кризова ситуація…
Ерні не повірив власним вухам.
— Неповагу до закону? Та звідки ти такий взявся!
— Звідки треба. Якщо хочеш мене випробувати, давай, продовжуй.
Пізніше — надто пізно, щоби це мало якийсь сенс — Джулія Шамвей збере докупи більшість фактів про те, як почалося заворушення у «Фуд-Сіті», хоча так ніколи їх і не опублікує. Якби навіть вона це зробила, це був би просто репортаж, котрий дає відповідь на стандарті питання: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Як? Якби її хтось попросив написати про емоційні підґрунтя тієї події, вона б розгубилася. Як пояснити, що люди, котрих вона знала все своє життя, люди, яких вона поважала, яких любила, перетворилися на дику орду. Вона запевняла себе: «Я б розібралася краще в усьому, якби була там від самого початку і бачила, як все почалося»,але то була суто раціональна логіка, відмова погодитися з існуванням некерованого, позбавленого розсудливості дикого звіра, котрий постає, коли на це провокують наляканих людей. Вона ніколи не думала, що цей звір може виринути в їхньому місті.
Але для цього не було ніяких передумов. Ось до чого вона знову й знову поверталася подумки. Місто прожило відрізаним від світу усього лиш якихось сімдесят годин; в ньому було повно харчів різного виду; тільки пропану чомусь дивним чином було замало.
Пізніше вона скаже: «Це був момент, коли наше місто нарешті усвідомило, що з ним відбувається».Можливо, у цій думці був якийсь сенс, але він її не задовольняв. Єдине, що вона могла сказати з цілковитою певністю (а казала це вона лише самій собі), її місто з'їхало з глузду, і ніколи потім більше не стало колишньою особистістю.
Першими, хто помічає оголошення, виявляються Джина Буффаліно і її подруга Герріет Біґелоу. Обидві дівчини одягнені в білу медсестринську уніформу (це була ідея Джинні Томлінсон; вона вважала, що білий колір викликає більшу довіру в пацієнтів, ніж карамельні волонтерські фартушки), і виглядають вони беззаперечно гарними. А ще втомленими, попри властиву юності здатність до швидкого відновлення сил. Вони прийшли купити батончиків, — щоб вистачило всім, окрім бідного Джиммі Серойса з його діабетом, так вони запланували, — а обговорюють вони метеорний дощ. Розмова припиняється, коли вони бачать оголошення на дверях.
— Маркет не може бути закритим, — каже Джина недовірливо. — Зараз же ранок вівторка.
Вона нахиляється до шибки, прикриваючи долонями собі обличчя, щоб уникнути відблисків яскравого вранішнього сонця.
У той час, як вона зайнята цією справою, під'їжджає Енсон Вілер, поряд з котрим сидить на пасажирському сидінні Розі Твічел. У «Троянді-Шипшині» залишився Барбі, він закінчує підготовку до сніданку. Раніше, ніж Енсон встигає вимкнути двигун, Розі вискакує з невеличкого фургона, на борту якого намальована її тезка. У її руках довгий список необхідних покупок, вона хоче придбати всього якомога більше і якомога швидше. І тут вона бачить приліплене до дверей оголошення: «ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ».
— Що за чорт? Я лишень учора ввечері бачила Джека Кейла, і він про це навіть словом не прохопився.
Каже це вона Енсону, котрий підтягнувся за нею в кільватері, але відповідає їй Джина Буффаліно:
— Там же повно продуктів. Усі полиці заставлені.
Підтягуються інші люди. Маркет мусив би відкритися за п'ять хвилин, і Розі не одна така, хто запланував розпочати день із ранніх закупів; люди в різних кутках міста, прокинувшись і зрозумівши, що Купол нікуди не подівся, вирішили поповнити свої запаси. На питання пояснити такий раптовий наплив покупців, Розі могла б відповісти:
— Точно так люди поводяться кожної зими, коли метеорологи прогнозують замість снігопаду хуртовину. Сендерс із Ренні не могли вибрати більш гіршого дня, щоб учинити таке лайно.
Серед ранніх покупців з'являються другий і четвертий екіпажі поліцейської дільниці Честер Мілла. За ним під'їжджає й Френк Делессепс у своїй «Нова» (він здер з машини наліпку «СРАКА, ПАЛИВО АБО ТРАВА», второпавши, що та навряд чи личить офіцеру на службі закону). Картер з Джорджією — у двійці: Мел Ширлз і Фредді Дентон у четвірці. Вони вичікували, припаркувавшись далі по вулиці, біля «Maison des Fleurs» [268]Леклерка, за наказом Рендолфа.
— Нема потреби під'їжджати туди надто рано, — інструктував він їх. — Почекайте, поки там не стоятиме вже хоч з десяток машин. А може, вони прочитають оголошення й роз'їдуться по домівках.
Такого не трапляється, звісно, як це наперед знав Великий Джим. А поява офіцерів — особливо таких молодих і непевних себе, в основному діє як збуджувальний засіб, а не заспокійливий. Розі перша, хто починає їм виговорювати. Вона запосідається на Фредді, демонструє йому свій довгий закупівельний список, потім показує на вітрину, за якою більшість потрібних їй продуктів стоять на полицях щільними рядами.
Фредді, будемо щирі, спершу поводиться делікатно, розуміючи, що на нього дивляться люди (поки ще не зовсім зграя, ні), проте важко тримати себе в рамках, коли ця ротата нікчемаха лізе тобі просто в обличчя. Хіба їй не ясно, що він лише виконує накази?
— Хто годує це місто, як ти гадаєш, Фред? — питається Розі. Енсон кладе їй долоню на плече. Розі її скидає. Вона розуміє, що Фредді бачить лють, замість гіркоти, котру вона відчуває, але зупиниться не в змозі. — Ти гадаєш, повна продуктів вантажівка «Сиско» спуститься сюди до нас на парашуті з неба?
— Мем…
— Тільки не треба! Звідколи це я для тебе стала мем? Ти їв млинці з чорницями і той обридливий бекон, що ти його так любиш, по чотири-п'ять разів на тиждень впродовж останніх двадцяти років, і завжди звав мене Розі. Але тобі не дістанеться млинців уже завтра, якщо я не куплю борошна,і олії,й сиропу,і…
267
«Winnebago Vectra» — модель мобільного будинку-трейлера класу «А», ціною понад 300 тис. доларів.