Тоді…
Тоді хтось кричить. Хто саме — ніколи так і не з'ясувалося, навіть щодо статі крикуна не дійшли згоди, хоча більшість гадали, що голос був жіночий, а Розі пізніше казатиме Енсону, що вона майже певна, що то була Лісса Джеймісон.
— ХАПАЙТЕ ЇХ!
Хтось інший реве:
— ПРОДУКТИ!
І натовп кидається вперед.
Фредді Дентон один раз стріляє зі свого пістолета в повітря. І опускає дуло, в паніці він уже майже готовий стріляти в натовп. Не встигає, бо хтось викручує йому руку. Він пригинається, кричить з болю. А тоді носок великого старого фермерського чобота — Алдена Дінсмора — цілується з його скронею. Світ не цілком померх в очах офіцера Дентона, але помутився значно, а на той час, коли йому розвиднилося, Великий Супермаркетовий Бунт уже завершився.
Кров проступає крізь пов'язку в Картера Тібодо на плечі, й маленькі трояндочки розквітають на грудях його блакитної сорочки, проте він — принаймні поки що — не відчуває болю. І не робить спроби втекти. Стоїть міцно на ногах і дістає першого, хто попадає в його радіус дії. Ним стає Чарльз Стаббі Норман, котрий тримає антикварну крамницю на шосе 117 на краю міста. Стаббі валиться, хапаючись руками за рот, з якого ринула кров.
— Назад, виблядки! — кричить Картер. — Назад, курв'ячі відморозки! Не грабувати! Назад!
Марта Едмандс, бейбіситерка Расті, намагається допомогти Стаббі й отримує кулаком від Френка Делессепса собі у вилицю, боляче. Вона хитається, тримаючись рукою за обличчя, і, не вірячи власним очам, дивиться на молодика, котрий її щойно вдарив… а тоді крижем падає прямо на Стаббі, збита з ніг хвилею оскаженілих «покупців».
Картер і Френк починають сипати по них ударами, але встигають роздати хіба що штуки зо три, як тут же їх відволікає дикий, виючий крик. Це міська бібліотекарка, волосся розвивається навкруг її зазвичай умиротвореного обличчя. Вона штовхає поїзд візків, і схоже, що кричить «банзай!». Френк відскакує з її траєкторії, зате візки поціляють у Картера, перекидаючи його. Він змахує руками, намагаючись утриматися на ногах, і йому це, либонь, вдалося б, аби не ноги Джорджії. Він перечіплюється об них, приземляється на спину, і натовп біжить прямо по ньому. Він перекидається на живіт, сплітаючи пальці в себе на голові, і чекає, поки це скінчиться.
А Джулія Шамвей клацає й клацає. Напевне, знайдуться кадри з лицями знайомих їй людей, але зараз вона бачить крізь видошукач лише чужаків. Орду чужаків.
Руп Ліббі витягає свою службову зброю і чотири рази палить у повітря. Постріли скочуються у тепле вранішнє повітря, пафосно пласкі, ніби озвучені перед аудиторією знаки оклику. Тобі Велан пірнає назад до машини, стукаючись головою, збиваючи з неї свого картуза (ЧЕСТЕР МІЛЛ ЗАСТУПНИК написано спереду жовтими літерами). З заднього сидіння він хапає мегафон, прикладає до рота і кричить:
— НЕГАЙНО ПРИПИНИТИ! НАЗАД! ПОЛІЦІЯ! СТОП! ЦЕ НАКАЗ!
Джулія його знімає.
Натовп не зважає ні на постріли, ні на мегафон. Вони не зважають на Ерні Келверта, коли той виходить з-за рогу будівлі у своєму зеленому халаті, котрий майже сягає здутих колін його штанів.
— Ходіть на задні двері. Не треба цього робити. Я відчинив крамницю ззаду.
Натовп воліє прорватися, вломитися. Люди б'ються у двері з написами ВХІД і ВИХІД та ЩОДЕННО НИЗЬКІ ЦІНИ. Двері спершу тримаються, а потім розчахуються під тиском гуртової ваги юрми. Перших відвідувачів розмазує по дверях, вони отримують поранення: у двох поламані ребра, у одного вивихнуто шию, двоє зі зламаними руками.
Тобі Велан підносить було знову до губ мегафон, та потім просто кладе його, надзвичайно обережно, на капот автомобіля, в якому він сюди приїхав разом з Рупертом. Піднімає свій картуз ЗАСТУПНИКА, струшує з нього пил, одягає на голову. Вони з Рупом рушають до дверей, потім зупиняються, безпорадні. До них приєднуються Лінда й Марті Арсенолт. Лінда бачить Марту і підводить її до маленького гурту полісменів.
— Що трапилося? — питає з вибалушеними очима Марта. — Мене хтось ударив? Так мені пече обличчя, отут, збоку. А хто наглядає за Джуді й Дженілл?
— Твоя сестра взяла їх сьогодні зранку, — каже Лінда, обіймаючи її. — Не хвилюйся.
— Кора?
— Венді.
Кора, старша сестра Марти, вже багато років живе далеко, в Сіетлі. Лінда переживає: невже в Марти струс мозку?. Треба, щоб доктор Гаскелл її оглянув, але тут же згадує, що Гаскелл зараз лежить або в шпитальному морзі, або в похоронному салоні Бові. Тепер залишився сам-один Расті, і сьогодні в нього буде дуже багато роботи.
Картер волочить Джорджію до машини № 2. Вона все ще видає ті моторошні лосячі крики. До Мела Ширлза повернулася якась мутна видимість свідомості. Френкі веде його в бік Лінди, Марти, Тобі й решти копів. Мел намагається підвести голову, та знову похиляє її на груди. З розваленого лоба в нього дзюрить кров, уже вся сорочка просякла.
Люди потоком вливаються у маркет. Мчать уздовж полиць, штовхаючи перед собою візки або хапаючи кошики зі штабеля поряд з вітриною з деревним вугіллям (ВЛАШТУЙТЕ СОБІ ОСІННІЙ ПІКНІК! — закликає напис). Мануель Ортега, робітник Дінсмора, і його добрий друзяка Дейв Даглас зразу прямують до кас і починають лупити по кнопках АНУЛЯЦІЯ, хапають гроші, запихають собі до кишень і при цім регочуть, мов дурники.
У супермаркеті вже повно народу; як у Чорну П'ятницю. У відділі заморожених продуктів дві жінки зчепилися за останній лимонний торт «Пепперідж Фарм» [275]. У делікатесах один чоловік ляскає іншого польською ковбасою, закликаючи його залишити й іншим людям хоч щось із м'ясного товару. М'ясолюбний клієнт обертається і чвакає володаря ковбаси просто в ніс. Невдовзі вони вже качаються на підлозі, мелькають кулаки.
Сварки повсюди, і вони ширяться. Ренс Конрой, власник і єдиний працівник сервісно-постачального бізнесу «Західний Мейн. Електрообладнання» (гасло: «Посмішки — наш фах») відштовхує пенсіонера Брендана Еллербі, колишнього викладача фізики Мейнського університету, коли фізик мало не встигає раніше за нього вхопити останній великий пакет цукру. Еллербі валиться додолу, але десятифунтовий пакет Доміно [276]з рук не випускає, а коли Конрой нахиляється по нього, Еллербі з вигуком «Ось тобі, солоденького!»швякає йому пакетом в обличчя. Пакет репається, мов від вибуху, вкриваючи Ренса Конроя білою хмарою. Електрик б'ється спиною об ряд полиць з лицем білим, як у міма, і верещить: «Я нічого не бачу; я осліпнув!»Карла Венціано з дитиною, яка, сидячи в наплічнику, лупить оченята над матусиним плечем, турляє Генріету Клевард від вітрини з рисом «Тексматі» [277]. Маленький Стівен любить рис, він також любить гратися з порожніми пластиковими баночками, отже, Карла бажає затаритися сповна. Генріета, котрій у січні виповнилося вісімдесят чотири, гепається на той кістлявий твердий вузлик, на місці якого в неї колись була дупа. Лісса Джеймісон відштовхує зі свого шляху власника салону «Тойота» Вілла Фрімена, щоб устигнути вихопити останнє курча з морозильної вітрини. А дзуськи, курча хапає якесь юне дівча у майці з написом ШАЛ ПАНКІВ і, весело показавши Ліссі пірсингованого язика, вистрибом скаче геть.
Десь осипається скло, на цей звук відгукується радісний хор голосів, здебільшого чоловічих (але не тільки). То проломили пивний кулер. Багацько клієнтів — мабуть, вони таки надумали ВЛАШТУВАТИ СОБІ ОСІННІЙ ПІКНІК — пускаються в тому напрямку. Замість Від-чи НЯЙ,лунає нова мантра: Пи-Во! Пи-Во!
Інші добродії роблять рейди до комор у підвалі й назад. Незабаром уже і чоловіки, і жінки запаковані вином: у кого дзбанок, а в когось і ящик. Декотрі рухаються, поставивши картонні коробки з винними пляшками собі на голову, немов носії-аборигени в якомусь давнім голлівудському кіні.
275
«Pepperidge Farm» — заснована 1937 року на фермі Пепперідж у Коннектикуті сімейна пекарня; тепер — бренд високоякісних, недешевих тортів і печива, яким володіє «Campbell Soup Company».
276
«Domino» — назва заснованої на початку XIX століття в Нью-Йорку цукроварні; тепер — найбільша цукрова компанія в США.
277
«Texmati» — американський сорт довгого білого й жовтого рису, гібрид техаського й індійського сорту басматі.