Після того, як вона тричі покрутила ручку старомодного дверного дзвоника, Бренда вже вирішила, що найкраще їй буде повернутися додому. Вона вже почала відвертатися, але тут почула повільне човгання кроків, що наближалися до дверей. Вони набрала усміхненого виразу: «Привіт, сусідонько».Та так і застигла з ним на обличчі, побачивши Ендрію: щоки бліді, темні кола навкруг очей, волосся в безладі, пояс халата напіврозпущений, під халатом піжама. І цей будинок також смердів — не зогнилим м'ясом, щоправда, а блювотинням.
Посмішка в Ендрії була такою ж блідою, як її щоки і лоб.
— Я знаю, який маю зараз вигляд, — промовила вона. Не промовила, проквакала. — Мені не хотілося б запрошувати тебе всередину. Я вже поправляюся, але ще можу бути заразною.
— Ти була у доктора… — та авжеж, звісно, що ні. Доктор Гаскелл помер. — Ти показувалася Расті Еверету?
— Так, я була в нього, — відповіла Ендрія. — Скоро все буде гаразд, він мені так і сказав.
— Ти вся упріла.
— Поки що лихоманить злегка, але все вже майже минулося. Я тобі навіщось потрібна, Брендо, чимось можу допомогти?
Вона ледь не сказала «ні» — не хотілося навантажувати цю жінку, котра вочевидь була ще хвора, відповідальністю за те, що лежало в її торбі, — але тоді Ендрія сказала дещо, що перемінило думку Бренди. Великі події часто обертаються на дрібних коліщатках.
— Мені так жаль, що це трапилося з Гові, я любила цього чоловіка.
— Дякую тобі, Ендріє. Не тільки за співчуття, а й за те, що назвала його не Дюком, а Гові.
Для Бренди він завше був Гові, її дорогим Гові, а папка ВЕЙДЕР була його останньою роботою. Можливо, найбільшою його роботою. Раптом Бренда вирішила пуститиці документи в роботу, більше не відкладаючи. Вона полізла рукою до торби і витягла звідти коричневий конверт з написаним на ньому друкованими літерами ім'ям Джулії.
— Ти можеш це потримати в себе для мене, мила? Тільки якийсь час? У мене нагальні справи, а я не хочу брати це з собою.
Бренда відповіла б на будь-яке питання Ендрії, але та їх вочевидь не мала. Лише взяла пухкенький конверт з дещо спантеличеним, чемним виразом. І це було добре. Економило час. Крім того, таким чином Ендрія залишалася не в курсі, а отже, могла зберегти свій політичний запал до потрібного часу.
— Радо, — погодилася Ендрія. — А тепер… вибач мені… мені краще лягти. Але я не збираюся спати! — додала вона так, ніби Бренда не погодилася з її наміром. — Я почую, коли ти повернешся.
— Дякую, — сказала Бренда. — Ти п'єш соки?
— Галонами. Займайся своїми справами, мила, я збережу твій конверт.
Бренда хотіла було ще раз їй подякувати, але третя виборна Честер Мілла вже причинила двері.
Під кінець її розмови з Брендою у Ендрії почало бурлити в животі. Вона стримувалася, але то була боротьба, яку їй випадало програти. Вона бовкнула щось про соки, порадила Бренді займатися її справами і затраснула двері перед обличчям бідної жінки, а сама бігом кинулася до смердючої ванної кімнати з народженим глибоко в її горлі булькотінням урк-урк.
По дорозі, у вітальні, біля дивану стояв приставний столик, і вона, пробігаючи повз нього, пожбурила, не дивлячись туди, конверт. Конверт сковзнув полірованою поверхнею і за її краєм завалився у темний проміжок між столиком і диваном.
До ванної Ендрія встигла, але не до унітаза… що було й непогано, оскільки той вже був майже переповнений застояними, смердючими викидами, яких позбавлявся її організм упродовж минулої ночі, котра здалася їй безкінечною. Натомість вона нахилилася над раковиною і блювала, допоки їй не почало здаватися, що ось-ось в неї відірветься стравохід і вивалиться з рота, ляпнувши на забризкану порцеляну, ще живий і пульсуючий.
Цього не трапилось, але світ померх, заколихався перед нею на високих підборах, стрімко маліючи, втрачаючи матеріальність, і вона похитнулась, намагаючись не зомліти. Відчувши себе краще, вона повільно пішла коридором на ватяних ногах, тягнучи руку по дерев'яній панелі для рівноваги. Вона тремтіла і чула бентежний стукіт своїх зубів, жахливий звук, який вона сприймала, як їй здавалось, не вухами, а зоровими нервами.
Їй навіть не мріялося спробувати піднятись на другий поверх, до спальні, натомість вона попрямувала на задню веранду. На веранді мусило бути вже холодно в кінці жовтня, але сьогодні в повітрі стояла задуха. Вона не лягла на старий шезлонг, а буквально впала в його затхлі, проте невідмінно утішливі обійми.
«За хвилину я встану, — сказала вона собі. — Дістану останню пляшку «Поланд Спринг» з холодильника і змию цей гидотний присмаку себе з ро…»
Але на цьому її думка вислизнула геть. Вона запала в глибокий, непробудний сон, з якого навіть невпинне смикання власних ніг і рук не могло її розбудити. Вона побачила багато сновидінь. Один сон про страшну пожежу, з якої, кашляючи і ригаючи, тікають люди, шукаючи собі будь-якого місця, де повітря ще залишилося чистим і прохолодним. Інший був про Бренду Перкінс, котра приходить до неї і віддає якийсь конверт. Ендрія його відкриває, і звідти лізуть безкінечною стрічкою рожеві пігулки оксиконтину.
Прокинувшись увечері, Ендрія не пам'ятала своїх снів.
Не пам'ятала вона також і візиту до неї Бренди.
— Ходімо до мого кабінету, — привітно запросив Великий Джим. — Чи хотіли б ви спершу чогось випити? Є кола, хоча, боюсь, вона тепла. Мій генератор заглух учора ввечері. Закінчився пропан.
— Але я гадаю, ви знаєте, де ви могли б його дістати, — сказала вона.
Він запитально здійняв брови.
— Там, де ви виробляєте метамфетамін, — пояснила вона терпляче. — Як я розумію, ґрунтуючись на записах Гові, ви варите його великими порціями. «Запаморочливі кількості», як він це визначив. Для цього потрібно багато газу.
Тепер, коли вона перейшла безпосередньо до справи, куди й подівся її нервовий переляк. Вона навіть отримувала свого роду холодне задоволення, дивлячись, як наливаються кольором його щоки і кров приливає до лоба.
— Я не маю уявлення, про що ви говорите. Я гадаю, ваша скорбота… — Він зітхнув, розводячи своїми товстопалими руками. — Давайте зайдемо. Обговоримо все, я допоможу вам заспокоїтись.
Вона усміхнулась. Те, що вона моглаусміхатись, стало для неї відкриттям і допомогло їй уявити собі, ніби зараз на неї дивиться Гові — звідкілясь. І нагадує їй, щоб була обережною. Цієї його поради вона планувала дотримуватись.
На передній галявині Ренні серед опалого листя стояли два дерев'яних крісла «Адірондак» [279].
— Мені буде цілком зручно тут, — сказала вона.
— Справи я волію обговорювати всередині.
— А чи не воліли б ви побачити власне фото на першій сторінці «Демократа»? Бо я це можу вам організувати.
Він здригнувся так, ніби вона його вдарила, і на коротку мить вона побачила ненависть у тих його маленьких, глибоко втоплених, свинячих очицях.
— Дюк мене завжди не любив, тож я здогадуюсь, що його почуття могли природним чином передатися…
— Його ім'я було Гові!
Великий Джим підняв руки, немов кажучи, що нема резону сперечатися з деякими жінками, і повів її до крісел, що стояли лицем до Мілл-стрит.
Бренда Перкінс проговорила ледь не півгодини, з кожним своїм словом набираючись дедалі більше прохолодного гніву. Метамфетамінова лабораторія з Енді Сендерсом і, майже напевне, Лестером Коґґінсом у ролі мовчазних партнерів. Масштаби запаморочливі. Можливе місце її розташування. Розповсюджувачі середнього рівня, котрим обіцяна недоторканність взамін за інформацію. Грошові потоки. Як діяльність розрослася до такого рівня, що місцевий фармацевт уже не міг безпечно постачати необхідні інгредієнти і знадобився імпорт з-за океану.
279
«Adirondack chair» — сконструйовані Джоном Лі 1903 року крісла для відпочинку надворі, з широкими поручнями, щоб ставити на них напої або їжу.