— Стань прямо, синку.
Барбі розігнувся. Було боляче, але він спромігся. Він розумів, що, якби не підготувався до стусана Тібодо, корчився б зараз на долівці, хапаючи ротом повітря. Цікаво, чи спробував би Рендолф носаками змусити його підвестися на рівні ноги? Чи приєдналися б до нього інші копи, незважаючи на глядачів у фойє, дехто з яких уже почали підступати ближче, щоб краще бачити? Безумовно, бо зараз у них кров буяє. Як завжди в таких випадках.
Рендолф сказав:
— Я заарештовую вас за вбивство Анджели Маккейн, Дороті Сендерс, Лестера А. Коґґінса і Бренди Перкінс.
Кожне з цих імен вражало Барбі, але останнє найважче. Останнє, як кулаком. Ця добра жінка. Вона забула про обережність. Барбі не міг її звинувачувати — вона все ще перебувала у глибокій жалобі за своїм чоловіком, — а от себе він мусив звинувачувати за те, що дозволив їй піти до Ренні. За те, що її підбадьорив.
— Що трапилося? — спитав він Рендолфа. — Люди, що це, заради Бога, ви там такого наробили?
— А то сам не знаєш, — мовив Дентон.
— Що ти сам за психопат такий? — спитала Джекі Веттінгтон. Лице в неї скривилося у ненависну маску, очі палали жаринками гніву.
Барбі проігнорував їх обох. Так і тримаючи руки вгору, він не відривав очей від обличчя Рендолфа. Достатньо найменшого приводу — і вони всі разом кинуться на нього. Навіть Джекі, зазвичай найприємніша з жінок, може взяти участь, хоча для неї потрібна причина, а не просто привід. А може, й ні. Іноді й добрих людей перемикає.
— Краще я уточню питання, — мовив він до Рендолфа. — Що ви дозволили наробити Ренні? Бо це його мутні діла, ви самі це розумієте. Усе в цім замацано його пальцями.
— Заткнися. — Рендолф обернувся до Джуніора. — Візьми його в кайданки.
Джуніор підступив до Барбі, але перші ніж він встиг торкнутися його піднятого зап'ястя, Барбі сховав руки за спиною і розвернувся. Расті з Ліндою все ще залишалися на підлозі, Лінда так і обіймала чоловіка за груди утримуючим захватом.
— Згадай, — кивнув Барбі фельдшеру в той час, як на ньому замикалися пластикові кайданки, затягуючись дедалі тугіше, щільніше, аж поки не вгрузли в тонку шкіру трохи вище долонь.
Расті підвівся. Лінда намагалась його затримати, але він відштовхнув власну дружину, кинувши на неї такий погляд, якого вона від нього раніше ніколи не бачила. У ньому була присутня суворість, Докір, проте також і журба.
— Пітере, — промовив він, а коли Рендолф почав відвертатися, підвищив голос до крику. — Я це тобі говорю!Дивись на мене, коли я це роблю!
Рендолф обернувся. З лицем, як камінь.
— Він знав, що ви з'явилися сюди по нього.
— Звісно, що так, — сказав Джуніор. — Може, він і божевільний, але аж ніяк не дурний.
Расті на нього навіть не глянув.
— Він показав мені свої руки, обличчя, задер майку і показав свій живіт і спину. На ньому нема жодної подряпини, хіба що з'явиться синець після підлого стусана Тібодо.
Подав голос Картер:
— Три жінки! Три жінки і проповідник!Він заслужив на це.
Расті не відвів погляду від Рендолфа.
— Це нісенітниця.
— З усією моєю повагою, Еріку, це не твоя парафія, — засунув до кобури і застебнув пістолет Рендолф. На загальне полегшення.
— Це так, — погодився Расті. — Я просто ліпило, не коп, і не законник. Тож я тобі й кажу: якщо в мене буде оказія оглянути його знову, коли він перебуватиме у вас у камері, і в нього виявляться забої і подряпини, нехай тоді тобі допомагає Бог.
— І що ти такого зробиш? Подзвониш у Спілку громадянських прав [296]? — спитав Френк Делессепс. Губи в нього були білі від люті. — Цей твій дружок забив на смерть чотирьох людей. У Бренди Перкінс зламана шия. Одна з дівчат була моєю коханою, він її сексуально домагався. Імовірно, і після смерті, а не лише до того, отак воно виглядає.
Натовп, що був загалом розсіявся після пострілу, а потім згуртувався поближче, щоб краще бачити, що відбувається, видав сполоханий стогін.
— Це його ти захищаєш? Тоді й ти мусиш сісти до в'язниці!
— Френку, стули пельку! — крикнула Лінда.
Расті подивився на Френка Делессепса, хлопця, котрого він лікував від вітрянки і кору, виводив у нього вошей, яких той назбирав собі повну голову в літньому таборі, лікував йому зламаний під час перебігання на другу базу зап'ясток, а одного разу в нього, ще дванадцятирічного, був доволі тяжкий випадок ураження отруйним плющем. Дуже мало знаходив він спільного між тим хлопчиком і дим парубком.
— Ну, а якщо мене замкнуть? Що тоді, Френкі? Що буде, якщо в твоєї матері знову трапиться напад гострого холециститу, як минулого року? Я лікуватиму її в тюрмі в дозволений для побачень час?
Френк ступив уперед, піднявши руку, щоби його чи то ляснути, чи стукнути. Джуніор її перехопив.
— Він своє отримає, не переймайся. Кожний, хто на стороні Барбари, своє отримає. На все свій час.
— Отже, різні сторони? — Расті говорив щиро здивованим голосом. — Про які це ви сторонитут розводитесь? Це вам не футбольний матч.
Джуніор посміхнувся так, ніби знав якусь таємницю.
Расті обернувся до Лінди:
— Це твої колеги таке говорять. Тобі це подобається?
Якусь мить вона не була в змозі підняти на нього очі. Потім, через силу, подивилася.
— Вони знавісніли, от і все, і я їх не звинувачую. Бо я теж ледь не здуріла. Чотири людини, Еріку, хіба ти не дочув? Він убив їх і майже напевне зґвалтував принаймні двох з тих жінок. Я допомагала діставати їх з катафалку в Бові. Я бачила плями.
Расті потрусив головою.
— Я весь день з ранку з ним поряд, я бачу, як він допомагає людям, а не мучить їх.
— Не сперечайся, — промовив Барбі. — Перестань, парубче, ти ж великий. Це не той…
Джуніор тицьнув його під ребра. Жорстко.
— Ти маєш право на мовчання, гівноїде.
— Він це зробив, — сказала Лінда. Вона потягнулася до Расті, побачила, що той не збирається взяти її руку, і безвільно її впустила. — Вони знайшли його армійські жетони в руці Ейнджі Маккейн.
Расті мовчав. Він тільки дивився, як Барбі поштовхами ведуть до машини шефа і замикають на задньому сидінні з так само скутими за спиною руками. Була лиш одна мить, коли очі Барбі впіймали погляд Расті. Барбі хитнув головою. Тільки раз, але різко й твердо.
А тоді його повезли.
У фойє застигла тиша. Джуніор і Френк поїхали з Рендолфом. Картер, Джекі й Фредді Дентон сідали до другої поліцейської машини.
Лінда стояла й дивилася на свого чоловіка: благально й водночас сердито. Потім сердитість з її очей зникла. Вона пішла до нього, піднявши руки, бажаючи, щоб він її обняв, хоча б на кілька секунд.
— Ні, — сказав він.
Вона зупинилась.
— Що не такз тобою?
— Що з тобою не так?Ти не бачила, що тут оце щойно відбулося?
— Расті, вона стискала в руці його армійські жетони!
Він повільно кивнув.
— Вельми запобігливо, тобі не здається?
Її обличчя, на якому разом були присутні образа і надія, враз заледеніло. Схоже було, вона лиш тепер помітила свої простягнуті до нього руки і тепер опустила їх.
— Чотири людини, — повторила вона. — Троє побиті майже до непізнаваності. Є різні сторони, і ти мусиш подумати, на чиєму ти боці.
— Ти теж, золотко, — відповів Расті.
Знадвору погукала Джекі:
— Ліндо, поїхали.
Расті раптом усвідомив, що навкруг нього публіка і що багацько хто з них раз у раз голосують за Джима Ренні.
— Просто гарненько обдумай усе це, Ліндо. І подумай, на кого працює Піт Рендолф.
— Ліндо! — погукала Джекі.
Лінда Еверет пішла з низько похиленою головою. Вона не озирнулася. Расті залишався незворушним, допоки вона не сіла в машину. Тоді його почало колотити. Він подумав, що може впасти, якщо зараз же не сяде.
Чиясь рука лягла йому на плече. То був Твіч.
— З вами все гаразд, бос?
— Так, — відповів він, ніби цим словом можна було щось поправити. Барбі потягнули до в'язниці, а в нього відбулася перша справжня сварка з дружиною за… скільки? Чотири роки? Чи все-таки шість? Ні, з ним не все гаразд.
296
American Civil Liberties Union — заснована 1920 року неприбуткова організація, яка забезпечує юридичний, психологічний і будь-який інший законний захист особам, чиї конституційні права було порушено.