Звісно, якщо неманіякого раю, це питання не було актуальним, сама ідея такого безрайного існування, така безрайна космологіябула тим прихистком, куди те, що залишилося від її віри, линуло дедалі більш вільно. Можливо, забуття; можливо, щось гірше. Безкрая порожня рівнина під білим небом, наприклад місце, де час завжди — ніколи, напрямок завжди — нікуди, і поряд з тобою нікого. Іншим словом, просто велика, безмежна Несосвітенність: для поганих копів, жінок-проповідниць, дітей, що випадково застрелилися, і недолугих німецьких вівчарок, котрі загинули, намагаючись захистити своїх господинь. He-Буття без визернювання добра зі зла. Звертання з молитвою до такої концепції відгонило чимось театральним (якщо не відверто богохульним), проте подеколи це допомагало.
— Але ж справа не в раї, — підсумувала вона. — Справа наразі зводиться до того, щоб спробувати вирахувати, скільки моєї вини в тому, що трапилося з Кловером. Я розумію, що сама завинила — піддалася своїй запальності. Знову. Але ж моя релігія вчить, що цю вибуховість у мене вклав Ти, а яким чином я з нею впораюсь, то вже суто моя справа, проте мені страх як не подобається ця ідея. Не те, щоб я її цілком відкидала, але вона мені таки не подобається. Це мені нагадує те, як, бува, здаєш машину в ремонт і механіки завжди знаходять спосіб покласти на тебе провину за негаразди з нею. Ти забагато нею їздила, ти замало нею їздила, ти забула відпустити ручне гальмо, ти забула закрити вікна і дощем намочило електросистему. І що найгірше, знаєш? Якщо нема Тебе там, Несьогосвітній, я навіть крихітної частинки вини не можу перекласти на Тебе. Що тоді мені залишається? Клята, курва, генетика? — Вона зітхнула. — Вибач мені моє богохульство; чому б Тобі не прикинутися, ніби нічого не було? Так завжди робила моя мати. Тим часом маю інше запитання: що я мушу робити тепер? У нашому місті жахливі справи, я хотіла б якось допомогти, але не знаю, не можу вирішити, яким чином. Я почуваюся дурною, слабкою, збентеженою. Гадаю, аби я була кимсь з тих старозавітних анахоретів, сказала би, що потребую знаку. У даному випадку навіть знаки «ЗМЕНШІТЬ ШВИДКІСТЬ У ШКІЛЬНІЙ ЗОНІ» або «НЕБЕЗПЕЧНИЙ ПОВОРОТ» згодилися б.
У ту мить, як вона промовляла ці слова, прочинилися і з гучним брязком затріснулися вхідні двері. Пайпер озирнулася через плече, майже вірячи, що побачить там янгола в повному обладунку — з крилами і в осяйно білому хітоні. «Якщо він хоче зі мною боротися, то мусить спершу загоїти мені руку» [305], — подумала вона.
Прийшов не янгол, а Роммі Берпі. Перед сорочки вибився в нього зі штанів і звисав ледь не до колін, і на лиці в нього була майже така ж прибитість, яку в своїй душі відчувала Пайпер. Він рушив центральним проходом, але помітив Пайпер і зупинився, здивований, що побачив її тут, не менше, ніж вона його.
— О, чи ти ба, — промовив він, але з тим його люїстонівським прононсомце прозвучало: шити-па. — Вибачте, я не знав, що ви тут. Тоді зайду пізніше, я.
— Ні, — зупинила його вона, важко підводячись на рівні, знову за допомогою однієї, правої, руки. — Я тут уже закінчила.
— Взагалі-то, я кат'лик, — повідомив він ( «Не бреше», — подумала Пайпер). — Але в Міллі нема кат'лицької церкви… про що вам, звісно, відомо, як проповідниці… Але ж, знаєте, як ото кажуть про перший-ліпший порт під час шторму. Я вирішив зайти, трішки помолитися за Бренду. Мені завжди подобалася ця жінка, ато. — Він потер рукою щоку. Серед тиші порожньої церкви звук шкрябання долонею по щетині прозвучав дуже гучно. Волосся, зазвичай збите у високий кок а-ля Елвіс, зараз повисло в нього на вухах. — Я її по-справжньому любив. Ніколи не к'зав їй про це, та, д'маю, вона знала.
Пайпер дивилася на нього зі зростаючим жахом. Вона не покидала церковної садиби цілий день і, хоча знала про те, що відбулося у супермаркеті (їй телефонували кілька її парафіян), про Бренду не чула нічого.
— Бренда? Що з нею трапилося?
— Вбили. І ще інших. Кажуть, ніби той хлопець, Барбі, це зробив. Його заарештовано.
Пайпер ляснула себе долонею по губах і похитнулась. Роммі поспішив до неї й обняв за талію. Отак вони й стояли перед олтарем, ніби чоловік і жінка, що вирішили побратися, коли знову прочинилися двері з вестибулю і досередини увійшли Джекі, Лінда і Джулія.
— Хоча, можливо, це й не найкраще місце, — промовила Джекі.
Говорила вона неголосно, але завдяки церковній акустиці Пайпер з Ромео чудово її почули.
— Залишайтесь, — промовила Пайпер. — Не йдіть, якщо справа про те, що трапилося. Я не можу повірити, що містер Барбара… на мою думку, він не здатен. Він вправив мені руку після вивиху. Дуже делікатно це робив, — вона на мить замислилася. — Напрочуд делікатно, особливо зважаючи на обставини. Заходьте, балакайте, не соромтесь мене.
— Є люди, що можуть вправити вивихнуту руку і разом з тим вони цілком здатні на вбивство, — зауважила Лінда, вертячи при цім на пальці обручку і закусивши собі губу.
Джекі торкнулася її зап'ястя.
— Ліндо, ми ж хотіли про це нишком, пам'ятаєш?
— Пізно, — відповіла Лінда. — Вони нас уже побачили з Джулією. Якщо вона напише статтю і вони розказуватимуть, що бачили нас разом, вину все одно припишуть нам.
Пайпер не мала зеленого поняття, про що каже Лінда, але загальну суть вона вловила. Вона підняла праву руку і повела нею навкруги. — Ви в моїй церкві, пані Еверет, все, що тут сказано, тут і залишається.
— Ви обіцяєте? — запитала Лінда.
— Так. То чому б нам не побалакати про це? Я лише щойно молилася про знак, а тут і всі ви з'явилися.
— Я не вірю в такі штуки, — кинула Джекі.
— Та й я, якщо чесно, — сказала Пайпер і засміялася.
— Мені це не подобається, — сказала Джекі, звертаючись цього разу до Джулії.
— Мало що вона каже, тут забагато народу. Втратити роботу, як Марті, то одне. Це я пережити можу, все одно зарплата, як у зайця під хвостом. А от якщо на мене визвіриться Джим Ренні… — вона похитала головою. — Це вельми неприємна перспектива.
— Нас не забагато. Нас якраз стільки, скільки треба. Містере Берпі, ви вмієте тримати таємницю?
Роммі Берпі, котрий свого часу був прокрутив чимало сумнівних оборудок, кивнув, приклавши пальця собі до вуст.
— Німий, як риба, — пообіцяв він. Рибав нього вийшла, як рипа.
— Ходімо до пасторату, — запропонувала Пайпер. Помітивши, що Джекі все ще вагається, Пайпер простягнула до неї свою ліву руку… дуже обережно. — Ходімо, поміркуємо разом. Може, заразом зробимо по ковточку віскі?
За цим Джекі врешті піддалася.
31 ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ
ЗВІРА БУДЕ ВВЕРГНУТО В ОЗЕРО ВОГНЕННЕ
(АП. 19:20)
«ДЕ БУДЕ МУЧИТИСЯ ДЕНЬ & НІЧ ПОВІКИ ВІЧНІ»
(АП. 20:10)
СПАЛІМО ЗЛО
ОЧИСТИМО ПРАВЕДНІСТЬ
ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ 31
31 ІСУС ВОГНЕННИЙ ПРИХОДИТЬ 31
Троє чоловіків, що тіснилися в кабіні деренчливої вантажівки «Громадські Роботи», доволі вражено дивилися на цей загадковий напис. Його було намальовано чорною фарбою по червоному тлу на будівлі, котра стояла позаду студії РНГХ, літерами такими великими, що вони вкривали майже всю поверхню.
Посередині сидів Роджер Кіл'ян, фермер-птахівник і батько конічноголових нащадків. Він обернуся до Стюарта Бові, котрий сидів за кермом.
— Стюї, що воно має означати?
Але відповів йому Ферн Бові:
— Це означає, що чортів Філ Буші оскаженів більш, ніж зазвичай, ось що це означає.
Відкривши бардачок, він відсунув убік пару засмальцьованих рукавичок і видобув звідти револьвер 38 калібру. Перевірив, чи той заряджений, клацнув циліндром, повертаючи його на місце рвучким порухом зап'ястка, і засунув револьвер собі за пояс.
— Ти знаєш, Ферні, — зауважив Стюарт, — це збіса вельми гарний спосіб відстрелити собі дітородні яйця.