Але все ж таки…
— Я повернуся, — промовив Расті, сподіваючись, що це не порожня фраза.
Саммі Буші завернула «Малібу» Евансів на алею, що вела до лікарні імені Кетрін Рассел невдовзі по тому, як звідси, вирушаючи до похоронного салону Бові, від'їхав Расті; вони розминулися по протилежних смугах біля майдану на міському пагорбі.
Джина з Твічем уже зайшли всередину, і розворотний майданчик перед центральним входом лежав порожній, але вона не зупинилася тут; заряджена-бо зброя, що лежить поряд на сидінні, робить тебе обережним (Філ сказав би «стаєш параноїком»). Натомість вона поїхала навкруг будівлі й поставила машину на службовій стоянці. Вхопила пістолет і засунула собі за пояс джинсів, прикривши його зверху низом майки. Перетнувши стоянку, вона зупинилася перед дверима пральні й прочитала напис: ПАЛИТИ ТУТ БУДЕ ЗАБОРОНЕНО З 1-го СІЧНЯ. Подивилася на клямку, розуміючи, що, якщо та не піддасться, вона відступиться від свого наміру. Це буде Божий знак. З іншого боку, якщо двері незамкнені…
Двері були незамкнені. Блідим, кульгавим привидом вона прослизнула досередини.
Терстон Маршалл почувався втомленим — ба навіть виснаженим, — але щасливішим, ніж зараз, він не почувався вже багато років. Без усякого сумніву, це патологія; він же професор на довічному контракті, друкований поет, редактор престижного літературного альманаху. З ним ділить ліжко розкішна молода жінка, сама розумна і його вважає видатною, прекрасною особистістю. Те, що роздача пігулок, ліплення мазевих пов'язок, випорожнення підкладних суден (не кажучи вже про витирання обісраної дупки хлопчика Буші годину тому) дарувало йому відчуття щастя, більшого за всі означені вище досягнення, просто мусило бути патологією, але ніде правди діти. Шпитальні коридори з їхніми запахами дезінфектанту й мастики для підлоги відносили його в юність. Цього вечора його спогади були дуже яскравими, від всюдисущого аромату масла пачулів у квартирі Девіда Перна [327]до бандани з «огірковим» узором, що була в Терсі на голові, коли він ходив на поминальну службу по Боббі Кеннеді [328]. Обходи він робив, мугикаючи собі ніжно, стиха під ніс «Ногату жінку» [329].
Він зазирнув до відпочивальні й побачив, що на притягнутих туди тапчанах сплять медсестра зі звернутим носом і гарненька санітарочка, та, котру звуть Герріет. Диван залишався вільним, і скоро він і сам або завалиться на нього, щоби проспати кілька тут годин, або повернеться на Хайленд-авеню, де тепер його дім. Мабуть, таки туди. Дивні переміни. Дивний світ.
Утім, спершу треба ще раз поглянути на тих, кого він уже став уважати своїми пацієнтами. Це не забере багато часу в цьому, розміром як поштова марка, шпиталі. Тим паче, що більша частина палат стоять порожні. Білл Оллнат, котрому через отримане ним поранення у битві при «Фуд-Сіті» не дозволяли засинати до дев'ятої, тепер, покладений на бік, щоб уберегти від тиску довгу рвану рану в нього на потилиці, вже міцно спав, похропуючи.
Через дві палати від нього лежала Ванда Крамлі. Серцевий монітор пікав, тиск в неї трохи покращав, але вона перебувала на п'яти літрах кисню, і Терсі боявся, що вони її втратять. Завелика вага, забагато сигарет. Поряд з нею сиділи її чоловік і наймолодша дочка. Терсі показав Венделу Крамлі пальцями V (знак, що в його зелені роки означав мир), і Вендел, усміхнений, відповів йому тим же.
Тенсі Фрімен, з видаленим апендиксом, читала журнал.
— Чому реве пожежна сирена? — спитала вона в нього.
— Не знаю, милочко. Як там наш біль?
— На трієчку, — відповіла вона байдуже. — Може, й на двійку. То я вже зможу завтра піти додому?
— Залежить від доктора Расті, хоча мій магічний кристал підказує мені, що так. — І від того, як на ці його слова освітилося її обличчя, він, аж ніяк сам не розуміючи причин цього, відчув, що ось-ось заплаче.
— Повернулася мама того малюка, — сказала Тенсі. — Я бачила, як вона проходила коридором.
— Добре, — промовив Терсі.
Хоча з цим хлопчиком якихось особливих проблем не було. Він трохи поплакав кілька разів, але здебільшого спав, їв або просто лежав у колисці, апатично вдивляючись у стелю. Його звали Волтер (Терсі не мав поняття, що слово Малюк,зазначене на картці на дверях палати, це його перше ім'я), але Терстон Маршалл подумки називав його Торазиновим [330]Хлопчиком.
Нарешті він прочинив двері палати № 23 (з приліпленою до них на пластиковому присоску жовтою табличкою НАЯВНЕ НЕМОВЛЯ) і побачив молоду жінку — жертву зґвалтування, як про це йому була шепнула Джина, — котра сиділа на стільці біля ліжка. Дитину вона тримала в себе на колінах і годувала з пляшечки.
— Як ви почуваєтеся… — Терстон поглянув на інше ім'я на дверях, — міс Буші?
Промовив він її прізвище як Бушез,але Саммі не переймалася тим, щоб виправляти його помилку чи повідомити йому, що приятелі звуть її Буші-Дупа-Туші.
— Добре, пане лікарю, — відповіла вона.
І Терстон не переймався тим, щоб виправити її помилку в його статусі. Його непідвладна визначенню радість — та, що завжди має під собою приховану готовність до сліз — розбухла ще більше. Він згадав, як близько перебував від того, щоб передумати йти у волонтери — це Каро його підштовхнула, — а тоді ж він нічогісінько такого б не мав.
— Доктор Расті зрадіє вашому поверненню. І Волтер радий. Вам потрібне щось знеболювальне?
— Ні. — Це було правдою. У її статевих нутрощах усе ще боліло й посмикувало, але відчувалося це ніби десь віддалік. Вона немов пливла десь угорі понад собою, пов'язана з землею найтоншими з ниточок.
— Добре. Це означає, що ви йдете на поправку.
— Так, — погодилась Саммі. — Скоро я зовсім одужаю.
— Коли закінчите його годувати, чому б вам не лягти в ліжко? Доктор Расті огляне вас завтра вранці.
— Добре.
— На добраніч, міс Бушез.
— На добраніч, пане лікарю.
Терсі делікатно причинив двері й вирушив коридором. Наприкінці була палата дівчини Руа. Залишилося зазирнути до неї, і тоді він уже, можна сказати, пошабашив.
Погляд у неї був мутний, але вона не спала. Натомість юнак, що прийшов її відвідати, сидів у кутку на стільці й куняв, витягши перед собою довгі ноги.
Джорджія поманила Терсі, а коли він до неї нахилився, щось йому прошепотіла. Через її тихий голос і розбитий, майже беззубий рот він дочув лише кілька слів. Тож нахилився ще ближче.
— Не буіть йохо. — Для Терсі це звучало так, немов говорив Гомер Сімпсон [331]. — Він є'ини, хто пвийшоф мене п'оофітати.
Терсі кивнув. Звісно, час для відвідин давно минув і, судячи з його голубої сорочки і пістолета, цього юнака, либонь, буде покарано за те, Що не відгукнувся на пожежну сирену, та все ж таки — що за біда?
Одним пожежником більше, одним менше, різниці великої нема, а якщо хлопець так глибоко заснув, що його навіть ревун не збудив, то тим паче ніякої користі з нього там не було б. Терсі приклав палець собі до губ, видавши тихеньке шшш,показуючи дівчині, що вони змовники. Вона намагалася посміхнутися, але тільки скривилася.
Попри це, Терстон не запропонував їй нічого болетамівного, бо, судячи з запису в картці на бильці її ліжка, максимально припустима доза в її організмі й так зберігатиметься до другої ранку. Натомість він вийшов, м'яко причинив за собою двері й пішов назад по сонному коридору. Не помітивши, що двері з табличкою «НАЯВНЕ НЕМОВЛЯ» знову стоять навстіж.
Коли він повз них проходив, його думки линули до звабливого дивана у відпочивальні, але Терстон усе ж таки вирішив піти на Хайленд-авеню.
І перевірити, як там його діти.
Саммі сиділа на ліжку з Малюком Волтером на колінах, допоки повз неї не пройшов новий лікар. Тоді поцілувала синочка в обидві щічки й ротик.
— Ти будеш гарним хлопчиком, — сказала вона йому. — Мама побачиться з тобою на небі, якщо її туди пустять. А я гадаю, що так. У пеклі свій строк вона вже відбула.
327
Наприкінці 1960-х pp. найвідомішою людиною на ім'я Девід Перна був постановник і виконавець трюків у кіно.
328
Роберт Кеннеді (1925–1968) — брат президента Джона Кеннеді, був генеральним прокурором, сенатором, кандидатом у президенти, застрелений у Лос-Анджелесі після того, як виграв первинні вибори в Каліфорнії.
329
Класичний блюз, що в різних версіях входить до репертуару більшості артистів цього жанру.
330
Thorazine (хлорпромазин) — синтезований 1950 року перший антипсихотик, досі широко використовуваний для пригнічення збудження, послаблення страху й тривоги.
331
Персонаж мультсеріалу «Сімпсони», котрого в оригіналі озвучує Деніел Кастелланета; для надання голосу Гомера Сімпсона комічної «дурнуватості» цей актор промовляє репліки, притискаючи підборіддя до грудей.