Майстер відмахнувся від благополуччя Малюка Волтера гаражним пультом.
— Вона завалила двох свиней?
Енді на це завмер.
— Філе, вони були офіцерами поліції. Чудовими людьми. Я певен, вона обезуміла, але все одно негарно було так робити. Ти мусиш узяти назад свої слова.
— Щоти сказав?
— Я не дозволю тобі називати наших офіцерів свинями.
Майстер поміркував.
— Йо-йой, гай-сад, я слова свої беру назад.
— Дякую тобі.
Майстер нахилився з висоти свого доволі значного зросту (це скидалося на те, ніби робить уклін скелет) і зазирнув в обличчя Енді.
— Скромний бравий мазефакер, ге?
— Ні, — чесно зізнався Енді. — Мені просто все одно.
Здається, Майстер помітив щось, що його переконало. Він ухопив Енді за плече.
— Братику, ти в порядку?
Енді вибухнув плачем і впав гузном на офісний стілець просто під плакатом, який попереджав: ХРИСТОС ДИВИТЬСЯ КОЖНИЙ КАНАЛ. ХРИСТОС СЛУХАЄ КОЖНУ ЧАСТОТУ Спершись головою об стіну під цим доволі зловісним гаслом, він ридав, немов покарана за без дозволу з'їдене варення дитина. До цього спричинилося всього лиш одне слово — братик;це цілком неочікуване звертання — братику.
З-під менеджерського столу Майстер витяг і собі стілець і тепер розглядав Енді з цікавістю натураліста, котрому пощастило серед дикої природи спостерігати якусь вельми рідкісну тварину. Через якийсь час він промовив:
— Сендерсе! То ти прийшов сюди, щоби я тебе вбив?
— Ні, — відповів Енді крізь схлипи. — Можливо. Так. Не можу сказати. Але все в моєму житті пішло прахом. Загинули мої дружина і дочка. Я думаю, так Господь карає мене за продаж отого лайна…
Майстер кивнув.
— Авжеж, може, й так.
— …і я шукаю відповіді. Чи припинення. Чи ще чогось. Звісно, я також хотів тобі повідомити про твою дружину, це важливо — робити правильні вчинки…
Майстер поплескав його по плечі.
— Усе гаразд, братику, ти правильно зробив. Я тобі вдячний. З неї не було багато толку в кухні, і по дому вона поралася не краще за свиню в купі гною, але вона вміла надприроднотрахатися, коли бувала обдовбана. Що вона мала проти тих двох синяків?
Навіть у своєму глибокому жалю Енді не мав наміру озвучувати тему звинувачень у зґвалтуванні.
— Мабуть, це через її збентеження від Купола. Ти знаєш про Купол, Філе? Майстре?
Майстер знову змахнув рукою, вочевидь, ствердно.
— Про мет ти сказав цілком слушно. Торгувати ним — це неправильно. Ганебно. Натомість виробляти його — це Божа воля.
Енді впустив руки і втупився в Майстра припухлими очима.
— Ти так вважаєш? Бо я не певен, що це також вельми правильно.
— А ти коли-небудь куштував?
— Ні! — скрикнув Енді. Для нього це прозвучало так, ніби Майстер раптом запитав його, чи не мав він коли-небудь сексуальних стосунків з кокер-спанієлем.
— Ти приймаєш ліки, прописані тобі доктором?
— Ну… так, звичайно… але…
— Мет — це ліки, — Майстер урочисто подивився на нього, а тоді ще й тицьнув Енді в груди пальцем задля додаткової аргументації. Ніготь на пальці в нього був обгризений до кривавого мозоля. — Мет — це ліки.Повтори.
— Мет — це ліки, — промовив Енді доволі погідливо.
— Оце правильно, — Майстер підвівся. — Ліки від меланхолії. Це з Рея Бредбері. Ти коли-небудь читав Рея Бредбері [341]?
— Ні.
— От він, курва, це таки голова.Він таки розумів.Він написав таку охуїтельнукнигу, алілуя. Ходімо за мною. Я зміню тобі життя.
Перший виборний Честер Мілла пристав на мет, як жаба на комах.
Позаду шеренги варильних апаратів стояв ветхий старий диван, отам-то й сиділи Енді з Майстром Буші під картиною, що зображувала Христа на мотоциклі (назва: «Твій невидимий попутник»), передаючи один одному люльку. Під час горіння мет тхне, як триденна сеча з незакритого нічного горщика, але після першої, пробної, затяжки Енді переконався, що Майстер таки мав рацію: торгівля цим, можливо, діло Сатани, але сам продукт — від Бога. Світ перед ним стрибком сфокусувався у вишукану, делікатно тремтливу картинку, якої він ніколи раніше не спостерігав. Потужним сплеском підвищилася частота серцебиття, кровоносні судини на шиї набубнявіли, перетворившись на пульсуючі кабелі, в нього засвербіли ясна і яйця заворушилися у найприємніший юнацький спосіб. А що ще краще усього переліченого — тягар, що пригнічував своєю вагою йому плечі й дурманив мозок, зник. Він почувався здатним гори перевернути й вивезти геть тачкою.
— В Едемському саду росло дерево, — проказав Майстер, передаючи йому люльку. Кучерики зеленого диму вилися з обох її кінців. — Дерево Бога і Зла. Ти вкурюєш тему?
— Так. Це з Біблії.
— Споримо на твій дикий шланг. І на тому Дереві росло Яблуко.
— Точно. Точно. — Енді вдихнув диму лише трішечки, чисто сьорбнув. Йому хотілося більше — хотілося заковтнути його весь, — але він боявся, що, якщо дасть собі волю, голова його вибухне, зірветься з шиї й почне літати по лабораторії, як ракета, викидаючи скажений вогонь з обрубка.
— Плоттю того Яблука є Істина, а шкіркою того Яблука є Метамфетамін, — оголосив Майстер.
Енді подивився на нього.
— Дивовижно.
Майстер кивнув.
— Так, Сендерсе. Так і є, — він забрав люльку. — Гарна штука, чи як?
— Дивовижна штука.
— Христос повертається на Гелловін, — сказав Майстер. — А може, кількома днями раніш; не можу точно сказати. Гелловінський сезонуже розпочався, ти ж розумієш. Відьомський, курва, сезон. — Він передав Енді люльку, а тоді показав рукою, в якій тримав гаражний пульт. — Ти оте бачиш? Угорі, наприкінці галереї? Понад дверима складської частини?
Енді придивився.
— Що? Отой білий ґуґель? Глина, чи що?
— То не глина, Сендерсе, — усміхнувся Майстер. — То Тіло Христове.
— А що то за дроти звідти тягнуться?
— Судини, крізь котрі Кров Христова тече.
Енді поміркував над цією концепцією і дійшов висновку, що вона просто блискуча.
— Гарно, — він ще трохи поміркував. — Я люблю тебе, Філе. Тобто Майстре. Я радий, що прийшов сюди.
— Я теж, — відповів Майстер. — Слухай, хочеш покатаємося? У мене тут десь є машина, здається, але самого мене трохи кумарить.
— Авжеж, — кивнув Енді й підвівся. Світ на якусь мить чи пару секунд поплив, але потім стабілізувався. — Куди ти хочеш поїхати?
Майстер йому розповів.
Джинні Томлінсон спала за стійкою рецепції, поклавши голову на журнал «Люди» [342]— Бред Пітт і Анджеліна Джоллі вовтузяться серед хвиль у прибої на якомусь сексапільному острівці, де офіціанти підносять тобі напої з увіткнутими в них парасольками. Коли щось розбудило її за чверть до другої вранці середи, піднявши голову, вона побачила, що перед нею стоїть примара: високий сухоребрий чоловік із проваленими очима і волоссям, яке стирчить на всі боки. На ньому була майка з логотипом РНГХ і джинси, що ледь не сповзали з його пісних стегон. Спершу вона було подумала, що їй сниться кошмар про ходячих мертвяків, але потім відчула його дух. Ніякий сон не міг так гидко тхнути.
— Я Філ Буші, — промовило з'явище. — Я прибув по тіло моєї дружини. Я хочу її поховати. Покажіть мені, де вона.
Джинні не сперечалася. Вона віддала б йому геть усітіла, аби лиш його спекатись. Вона провела його повз бліду Джину Буффаліно, котра застигла біля шпитального візка, тривожно дивлячись на Майстра. Коли той обернувся, щоб поглянути на неї, вона відсахнулась.
— Маєш гелловінського костюма, дитинко? — поцікавився Майстер.
— Та-ак…
— Ким ти будеш?
— Гліндою [343], — ледь спромоглася на відповідь дівчина. — Хоча, гадаю, навряд чи я поїду на вечірку. Вона буде в Моттоні.
341
Рей Бредбері (нар. 1920 р.) — автор багатьох видатних творів у жанрі «спекулятивної фантастики»; «Ліки від меланхолії» (1959) — оповідання, яке дало назву відомій збірці його новел.
342
«People» — заснований 1974 року тижневик, який головно пише про життя зірок; видається накладом понад 3,5 млн примірників.
343
Глінда (Добра фея Півдня) — персонаж знаменитої дитячої книжки «Країна Оз» американського письменника Френка Баума (1856–1919).