— Я приходжу, як Ісус, — промовив Майстер. Він пішов слідом за Джиною, брудний привид у напівзогнилих кедах «Конверс» [344]із високими халявками. А потім він обернувся. Усміхнений. — І я такий обдовбаний.
Майстер Буші вийшов з лікарні через десять хвилин із замотаним у простирадла тілом Саммі на руках. Одна її боса нога — рожевий лак потріскався на нігтях — кивала й підмахувала. Джинні притримала для нього двері. Вона не подивилася, хто сидить за кермом автомобіля, який гурчав на холостих обертах на розворотному майданчику, і Енді цьому мляво втішився. Він почекав, поки вона зайде назад до лікарні, і лише тоді виліз і відчинив задні дверцята машини для Майстра, котрий, як на чоловіка, що виглядав просто натягнутою на арматуру з кісток шкірою, на диво легко управлявся зі своєю ношею. «Імовірно, — думав Енді, — мет також дарує силу».Якщо так, то його власна спливала. Знову в нього вповзала депресія. І втома також.
— Усе гаразд, — сказав Майстер. — Їдь. Але спершу подай мені оте.
Він був віддав на зберігання Енді гаражний пульт. Тепер Енді віддав його назад.
— До похоронного салону?
Майстер подивився на нього, як на божевільного.
— Назад на радіостанцію. Туди Христос завітає щонайперше, коли Він повернеться.
— На Гелловін.
— Правильно, — кивнув Майстер. — А може, й раніше. Між іншим, ти допоможеш мені поховати це Боже дитя?
— Звичайно, — відповів Енді, а тоді боязко: — Може, нам можна трохи покурити перед тим?
Майстер засміявся і ляснув Енді по плечі.
— Сподобалося, авжеж? Я знав, що тобі сподобається.
— Ліки проти меланхолії, — промовив Енді.
— Твоя правда, братику. Твоя правда.
Барбі на тапчані в очікуванні світанку і того, що той принесе. В Іраку він привчав себе не хвилюватисятим, що попереду і, хоча не опанував перфектно цю технологію, все ж таки до якогось ступеня в ній просунувся. Врешті-решт, існували лише два правила для життя в страху (він дійшов висновку, що повне подоланнястраху — це міф), тож і повторював їх подумки, лежачи, чекаючи.
«Я мушу приймати ті речі, які не можу контролювати.
Я мушу обертати недоліки на переваги».
Друге правило означало економію всіх наявних ресурсів і ретельне планування їх використання.
Один ресурс він заховав у матрац: його швейцарський армійський ніж. Ніж був маленьким, усього два леза, але навіть коротшого вистачить, щоб перерізати людське горло. Йому надзвичайно пощастило, що він зумів його зберегти, і Барбі це розумів.
Хай би які не були тут раніше правила оформлення новоприбульців, підтримувані Говардом Перкінсом, все пішло шкереберть після його загибелі й вивищення Пітера Рендолфа. Потрясіння, що їх переживало місто впродовж останніх чотирьох днів, будь-який поліцейський відділок могли збити з котушок, гадав Барбі, але не тільки в цьому була справа. Справа полягала в Рендолфові, котрий був і дурнуватим, і недбайлом, а всяка бюрократична структура, що ґрунтується на субординації, має тенденцію рівнятися на того, хто її очолює.
Вони його сфотографували, і пальці йому вони відкатали, але минуло цілих п'ять годин, перш ніж Генрі Моррісон (з виразом втоми й огиди на обличчі) зійшов униз і зупинився за п'ять футів від клітки Барбі. Набагато далі від безпечної відстані.
— Щось забули, чи як? — спитав Барбі.
— Виверни кишені й посунь усе в коридор, — сказав Генрі. — Потім скинь штани і просунь їх крізь ґрати.
— Якщо я це зроблю, чи отримаю я щось попити, не сьорбати ж мені з унітаза?
— Про що це ти говориш? Джуніор відносив тобі воду. Я сам бачив.
— Він намішав туди солі.
— Авжеж. Точно, — проте Генрі промовив це дещо знічено. Можливо, десь там, у глибині його, ще збереглася мисляча людина. — Роби, що тобі наказано, Барбі. Тобто Барбара.
Барбі витяг усе, що було в нього в кишенях: гаманець, ключі, монети, невеличкий стосик купюр, медальйон Св. Христофора, котрий він носив з собою, як амулет на щастя. На той час швейцарський ніж уже давно було заховано в матраці.
— Ви можете продовжувати називати мене Барбі, коли накидатимете мені на шию петлю перед повішенням, якщо хочете. Чи не це задумав Ренні? Повішення? Чи розстріл?
— Не патякай, а давай, подай сюди штани крізь ґрати. Сорочку також.
Він це промовив тоном містечкового крутого хлопа, але Барбі подумав, що вигляд Генрі має ще більш непевний, ніж завжди. Це було добре. Це був початок.
У підвал спустилося двоє нових копів-дітлахів. Один тримав у руці газовий балончик, другий — електрошокер.
— Чи вам не треба допомоги, офіцере Моррісон? — спитав один з них.
— Ні, але ви можете постояти там, біля підніжжя сходів, поспостерігати, поки я тут упораюся, — відповів Моррісон.
— Я нікого не вбивав, — промовив Барбі спокійно, але з усією щирістю, на яку лишень був здатен. — І, здається мені, ви це розумієте.
— Я розумію, що краще тобі заткнутися, якщо не хочеш скуштувати електроклізми.
Генрі порився в одежі, але не наказав Барбі спустити труси й розсунути сідниці. Обшук запізнілий і неповноцінний, але Барбі додав йому кілька очок за те, що він узагалі це зробив — ніхто ж бо більше про це не згадав.
Закінчивши, Генрі закинув джинси — з випорожненими кишенями й конфіскованим ременем — назад крізь ґрати.
— Чи можу я отримати назад мій медальйон?
— Ні.
— Генрі, ну подумайте самі. Навіщо б мені…
— Заткнись.
Генрі вирушив геть, мало не відштовхнувши з дороги двох копів-дітлахів, з похиленою головою і приватними речами Барбі в руках. Юнаки пішли слідом, щоправда, один перед тим затримався і, вищирившись до Барбі, провів собі пальцем по горлу.
Відтоді він залишався сам, робити було нічого, тільки що лежати на тапчані, дивлячись на щілину віконця вгорі (матове, рифлене скло, армоване дротяною прошивкою), чекати світанку й гадати, чи насправді вони будуть його притоплювати [345], чи Ширлз це просто від себе напащекував. Якщо наважаться, то, судячи з того, які вони вправні в оформленні постояльців, вони його дійсно можуть утопити.
І ще він гадав, чи не відвідає його хто-небудь до світанку. Хтось із ключем. Хтось, хто підійде достатньо близько до ґрат його камери. Маючи ножа, він не вважав утечу цілком неймовірною, але після настання світанку вона такою стане. Мабуть, йому було варто спробувати це зробити, коли Джуніор передавав йому крізь ґрати склянку солоної води… ось тільки Джуніор радий був би вистрелити в будь-яку мить. Наступного шансу можна чекати довго, але Барбі не впадав у відчай. Поки ще ні.
«А крім того… куди мені тікати?»
Навіть якби йому вдалося втекти й зникнути, він вивалив би на своїх друзів купу горя. Після «енергійного опитування», проведеного такими копами, як Мелвін і Джуніор, Купол може здатися найменшою з проблем. Великий Джим тепер на коні, а коли такі хлопці в сідлі, вони мають звичку гнати учвал. Іноді — аж допоки кінь під ними не впаде.
Він запав у неглибокий, неспокійний сон. Снилася йому пікапівська блондинка в «Форді». Йому снилося, ніби вона зупинилася, підібрала його і вони якраз вчасно виїхали за межу Мілла. Вона розстібала ґудзики в себе на блузі, демонструючи йому ажурні чашечки свого ліфчика кольору лаванди, коли прозвучав чийсь голос:
— Гей там, ти, мудаче. Вставай-прокидайся.
Джекі Веттінгтон залишилась на ніч у Еверетів, і, хоча діти тихо собі спали і ліжко в гостьовій кімнаті було зручним, вона лежала без сну. На четверту ранку вона нарешті вирішила, що мусить бути зроблено. Вона розуміла ризики; також вона розуміла, що не заспокоїться, допоки Барбі залишається у камері під поліцейською дільницею. Якби вона була здатна сама організувати хоч якийсь спротив чи принаймні просто серйозне розслідування тих убивств, гадала Джекі, вона б уже почала цим займатися. Проте вона себе знала занадто добре, щоби навіть не тішитися такими мріями. Вона достатньо добре справлялася з тим, що їй доводилося робити на острові Гуам і в Німеччині: витягання з барів п'яних бійців, виловлювання самохідників або наведення порядку після автоаварій на базі, усе це належало до її рутинних завдань, — але те, що трапилося в Честер Міллі перебувало поза рівнем зарплатні майстер-сержанта. Чи штатної патрульної, котра працює в маленькому містечку, де колеги-полісмени називають її поза очі «Офіцер Цицьки». Вони думали, вона цього не знає, але вона-то знала. Та зараз цей сексизм на рівні середньої школи був найменшою з її турбот. Цьому мусить бути покладено край, і Дейл Барбара — та людина, котру Президент Сполучених Штатів вибрав для покладання цьому краю. Навіть виконання волі Головнокомандувача не було тут головним. Перше правило — не кидати товаришів у біді. Священне, міфологізоване до автоматизму правило.
344
«Converse» — заснована у 1908 році компанія з виробництва спортивного взуття на гумовій підошві, багаторічний офіційний постачальник Національної баскетбольної асоціації, зараз належить корпорації «Nike»; оригінальні моделі кедів «Конверс» уважаються культовими.
345
Waterboarding (буквально — «водяний пансіон») — вид тортур, що його практикували американські військові в Іраку: зв'язану людину кладуть горілиць, накривають лице ганчіркою (губкою) і поливають водою; людина почувається точно, як потопельник.