— Расті, ти точно цього певен? Тому що після вчорашньої пожежі все наше місто остерігатиметься «друзів Дейла Барбари».
— Чи я певен? Так. Чи мені це подобається? Абсолютно безсумнівно, ні.
Вона знову подивилася на жовтуватого відтінку небо, перевела погляд на два дуби, що росли в них перед домом, листя висіло нерухомо, безвільно, яскраві перед тим кольори тепер вицвіли до одноманітної сірості. Вона зітхнула.
— Якщо Ренні загнав у пастку Барбару, можливо, це й газету він спалив. Ти ж це розумієш, так?
— Так.
— І якщо Джекі зумієвизволити Барбару з в'язниці, де вона його сховає? Де в нашому місті є безпечне місце?
— Мені треба про це поміркувати.
— Якщо ти знайдеш генератор і вимкнеш його, весь цей непотріб типу я шпигую [349]перетвориться на лайно.
— Молися, щоби так і трапилось.
— Буду. А що там за радіація? Я не хочу, щоб ти захворів на лейкемію або ще щось.
— У мене щодо цього є ідея.
— Можна мені поцікавитися?
— Краще не треба, — усміхнувся він. — Вона доволі божевільна. Вона переплела його пальці своїми.
— Бережи себе. Він поцілував її.
— Ти себе теж.
Вони подивилися туди, де Джекі розхитувала дівчаток на гойдалці. Не лише самих себе їм треба берегти. І все-таки, подумав Расті, йому нікуди не подітися від того, що ризик стає потужним фактором його життя. Тобто, якщо він хоче залишатися спроможним дивитися собі в очі у дзеркалі під час вранішнього гоління.
Коргі Горесу подобалася людська їжа.
Фактично коргі Горес обожнював людську їжу. Оскільки він був трохи товстуватим (не кажучи вже про деяку сивуватість, що позначила йому писок останніми роками), їсти її йому було заборонено, і Джулія слухняно припинила підгодовування пса зі свого столу після того, як ветеринар ясно дав їй зрозуміти, що такою щедрістю вона вкорочує вік найближчому своєму другові. Розмова ця відбулася шістнадцять місяців тому, і з того часу Горес був обмежений «Біл-Джеком» [350]та спорадичними дієтичними собачими ласощами. Ці ласощі видом нагадували пакувальний полістироловий попкорн, і, судячи з того, як докірливо Горес дивився на неї перед тим, як їх з'їсти, на смак вони теж були, як той самий пінопласт. Але Джулія не здавала позицій: ніяких більше шкірок смажених курчат, ані «Чіздудлів» [351], ані кусника від її вранішнього пончика.
Таким чином споживання Горесом «ферботен продуктен» було обмежено, проте цілком не припинено; нав'язана дієта просто змусила його вдатися до самозабезпечення цікавим їдлом, що водночас дарувало псу неабияке задоволення, відроджуючи в ньому мисливську натуру, властиву його лисячим предкам. Вранішні й вечірні прогулянки були особливо багаті на кулінарні втіхи. Просто дивовижно, що люди викидають до риштаків уздовж Мейн-стрит й Вест-стрит, по яких зазвичай пролягав його прогулянковий маршрут. Там знаходилися стружечки картоплі-фрі, чипси і крекери з арахісовим маслом, а подеколи й обгортка від морозива з прилиплими до неї рештками шоколаду. Одного разу він натрапив на цілий пиріжок «Застільних теревенів» [352]. Той перестрибнув з тарілочки йому в шлунок швидше, ніж ви встигли б промовити слово холестерин.
Не завжди йому вдавалося глитнути все ним впольоване, іноді Джулія завчасно помічала здобич, на яку він націлився, і відсмикувала його за шворку. Але все'дно діставалося йому багато, бо ж Джулія часто вигулювала його, водночас тримаючи в одній руці розкриту книжку або «Нью-Йорк Таймс». Ігнорування його на користь «Таймс» не завжди йшло йому на користь — наприклад, коли Горесу хотілося, щоб йому ґрунтовно почухали черево, — але під час прогулянок таке ігнорування було щастям. Для маленьких жовтих коргі ігнорування означає — смаколики.
Цього ранку його ігнорували. Джулія й інша жінка — хазяйка будинку, бо це її запахом тут усе пропахло, особливо в околицях тієї кімнати, де люди викидають з себе кізяки й мітять свою територію — були зайняті балачкою. Ця інша жінка була заплакала, і тепер Джулія обнімала її.
— Мені краще, але не так щоб зовсім, — сказала Ендрія. Вони сиділи в кухні. Горес чув дух кави, яку вони пили. Холодної, не гарячої кави. Також він чув запах пундиків. Отих, що з глазур'ю. — Мені все ще їх хочеться. — Якщо вона сказала це про пундики, то Горесу їх теж хотілося.
— Потяг до ліків може тривати ще дуже довго, — сказала Джулія. — Та це не найважливіше. Я схиляю голову перед твоєю відважністю, Ендріє, але Расті мав рацію: ломка — дурна й небезпечна річ. Тобі збіса пощастило, що обійшлося без судорожних припадків.
— Схоже, я їх таки мала. — Ендрія ковтнула кави. Горес почув сьорбання. — Я бачила дуже яскраві сни. В одному з них буяла пожежа. Велика. На Гелловін.
— Але ж тобі вже краще.
— Трішки. Мені починає здаватися, що я впораюсь. Джуліє, ти можеш скільки тобі завгодно залишатися в мене, але, гадаю, краще тобі знайти собі якесь здоровіше місце. Цей сморід…
— Ми могли б щось зробити з цим запахом. Дістанемо батарейний вентилятор у Берпі. Якщо гостювання мені запропоновано серйозно — мені разом з Горесом, — я приймаю твою пропозицію. Нікому не варто на самоті позбавлятися наркозалежності.
— Не було іншого способу, любонько.
— Ти знаєш, що я маю на увазі. Чому ти вирішила це зробити?
— Бо, здається, вперше з того дня, як мене вибрали, мене потребує наше місто. А ще тому, що Джим Ренні пригрозив позбавити мене пігулок, якщо я заважатиму втіленню його планів.
Далі Горес не слухав. Його більше цікавив запах, що досягав його чутливого носа з того проміжку, над яким один з торців дивана стикався зі стіною. Саме на цьому дивані любила сидіти Ендрія в свої кращі (якщо так можна назвати медикаментозні) дні, іноді дивлячись програми на кшталт «Переслідуваних» [353](вельми вдале продовження «Загублених») або «Танці з зірками» чи якийсь фільм по Ейч-Бі-О [354]. Перед кіновечорницями вона зазвичай смажила собі в мікрохвильовці попкорн. І миску з ним ставила на край столу. А оскільки наркоші рідко бувають акуратистами, чимало попкорну валилося під стіл. Саме його запах тепер і чув Горес.
Залишивши жінок при їхній розмові, він пробрався у куточок під столиком. Місце було вузеньке, але край стола створював природний місток, а він був худим песиком, особливо після того, як його було посаджено на собачу версію програми «Назирачі ваги» [355]. Перші ядерця лежали відразу за документами з папки ВЕЙДЕР, запечатаними в конверті з коричневого манільського паперу. Горес стояв якраз на імені своєї хазяйки (написаному друкованими літерами акуратним почерком тепер уже покійної Бренди Перкінс) і підчищав перші смаколики з на диво багатого розсипу скарбів, коли Ендрія і Джулія повернулись до вітальні.
Якась жінка промовила:
— Передай це їй.
Нашорошивши вуха, Горес поглянув угору. Голос не Джулії й не цієї іншої жінки; то був голос мертвої. Як і всі собаки, Горес доволі часто чув голоси мертвих, а іноді й бачив їхніх власників. Мертві були повсюди, але живі люди їх не могли бачити так само, як вони не могли відчути десятки тисяч ароматів, які оточували їх щохвилини кожного дня.
— Передай це Джулії, їй це потрібно, це належить їй.
Ну, це вже було смішно. Джулія ніколи не їстиме нічого з того, що побувало в його роті, Горес знав це з багатого власного досвіду. Навіть, якщо він випхає це до неї своїм носом, вона не буде їсти. Так, це людська їжа, але тепер це також підложна їжа.
— Не попкорн. Оце…
— Горесе? — різко погукала Джулія голосом, який означав, що він схибив, як ото «Ох, який негарний песик, як ти можеш»і всяке таке бла-бла-бла. — Що ти там робиш? Ану вилазь.
Горес ввімкнув задню передачу. І подарував їй найчарівливішу зі своїх усмішок «Янголе, Джуліє, як я тебе кохаю», сподіваючись, що ніякого попкорну не прилипло йому до носа. Дещо він устиг перехопити, але відчував, що головні розсипи скарбів залишилися недосяжними.
349
«Я шпигую» — гра, в яку зазвичай грають із малими дітьми для розвитку в них уважності й запам'ятовування абетки, починають словами «Я своїми оченятами шпигую…», наприклад, за машинами й усім, що на літеру М; «Я шпигую» (2002) — кінокомедія за сюжетом популярного у 1960-ті pp. однойменного телесеріалу.
350
«Віl-Jac» — заснована 1947 року братами Біллом і Джеком Келлі компанія з виробництва високоякісної їжі для собак, яка практично не рекламує свої продукти в медіях, покладаючись на розповсюдження доброї слави «від собаколюба до собаколюба».
351
«Cheez Doodles» — популярний на Східному узбережжі бренд кукурудзяних паличок зі смаком сиру.
352
Популярні готові тістечка-пиріжки з різноманітною начинкою, які продаються на тарілочках із фольги; з 1924 р. виробляються компанією «Table Talk Pies».
353
«Переслідувані» — вигаданий Кінгом сиквел популярного телесеріалу «Загублені» («Lost»), який демонструється з 2004 року.
354
НВО — кабельний канал, який передає фільми й серіали на замовлення; ретранслюється у 150 країнах.
355
«Weight Watchers» — заснована в Нью-Йорку 1963 року компанія, яка пропонує різноманітні продукти й індивідуально-гуртові програми (проводяться зустрічі для обміну досвідом, як у «Анонімних алкоголіків») для схуднення; наразі працює в ЗО країнах.