— Ляскайте язиком досхочу, а руками не вільно. — «Особливо з того боку Купола», — подумав Великий Джим і усміхнувся. — Ви маєте якісь докази?
— Попустіться, Ренні, я вам це кажу, як один крутій іншому. Хіба це має значення? Купол для преси більша подія, ніж одинадцяте вересня. І це симпатизуючанам преса. Якщо ви не підете на компроміс, я так вимащу вас дьогтем, що ви ніколи не відмиєтеся. Лишень ось зникне Купол, як я побачу вас перед сенатським підкомітетом, перед судом присяжних, а далі у в'язниці. Я вам це обіцяю. Але варто вам відійти вбік, і все випарується. І це я вам також обіцяю.
— Ось лишень зникне Купол, — глузливо повторив Ренні. — І коли ж це буде?
— Можливо, швидше, ніж ви думаєте. Я збираюся першим дістатися до вас і першим моїм офіційним розпорядженням буде наказ надіти на вас кайданки, ескортувати до літака і доправити у Форт Лівенворт [362]в Канзасі, де ви гостюватимете під вартою в очікуванні суду.
Великий Джим на мить занімів від такої нахабної відвертості. Але тут же розреготався.
— Якби ви дійсно хотіли добра місту, Ренні, ви б самі пішли у відставку. Погляньте, що відбулося під вашою орудою: шість убивств — два в лікарні минулої ночі, це ж треба таке уявити, — плюс самогубство і колотнеча за харчі. Ви не на своєму місці.
Пальці Великого Джима стиснулись на золотому м'ячику. На нього стривожено дивився Картер Тібодо.
«Якби ви були тут, полковнику Кокс, я вас нагодував би тим, смак чого відчув на собі Koґґінс. Бог мені свідок, я б це зробив».
— Ренні?
— Я тут, — пауза. — А ви там, — знову пауза. — А Купол залишається незламним. Гадаю, нам обом це зрозуміло. Скиньте на нього найбільшу з ваших атомних бомб, зробіть найближчі міста непридатними для життя на двісті наступних років, вбийте усіх у Честер Міллі радіацією, якщо вона проникає, а він так самостоятиме на своєму місці. — Він уже захекався, але серце в його грудях билося рівно, потужно. — Бо Купол — це воля Божа.
У глибині душі він дійсно в це вірив. Як вірив, що воля Божа полягає в тому, щоб він захопив це місто і кермував ним ще довгі тижні, місяці, роки.
— Що?
— Те, що чули.
Розуміючи, що ставить на кін геть усе, покладається всім своїм майбуттям на стійкість Купола. Розуміючи, що дехто подумає про нього — сказився. І також розуміючи, що ті, хто так думає, — погани-язичники. Такі ж, як оцей полковник Джеймс О. Нікчемаха Кокс.
— Ренні, будьте розсудливі. Я вас прошу.
Великому Джиму сподобалось оте його «прошу»;до нього вмент повернувся гарний гумор.
— Давайте підсумуємо, саме час, чи не так, полковнику Кокс? Очільник тут Енді Сендерс, не я. Хоча, природно, я вдячний за таку люб'язність, як цей дзвінок, з боку такого поганського гівноїда, як ви. Тоді як я певен, що Енді погодився б з вашою моделлю управління — дистанційовано, як же інакше, — однак, гадаю, я можу говорити від його імені, коли зараз кажу вам: візьміть вашу пропозицію й засуньте собі в те місце, де ніколи не сходить сонце. Ми тут самі по собі й управлятимемосятак, як нам це подобається.
— Ви божевільний, — промовив полковник Кокс зачудовано.
— Так невіруючі завжди називають релігійних людей. Це їхній останній аргумент проти віри. Ми звиклі до цього, і на вас я не ображаюсь. — У цьому він збрехав. — Можу я поставити вам запитання?
— Кажіть.
— Чи не збираєтеся ви заблокувати наш телефонний і комп'ютерний зв'язок?
— Вам би сподобалося таке рішення, чи не правда?
— Звісно, ні, — чергова брехня.
— Телефони й інтернет залишаться. Також і запланована на п'ятницю прес-конференція. На якій вам поставлять чимало важких запитань, запевняю.
— Полковнику, я не планую відвідувань ніяких прес-конференція в найближчому майбутньому. Енді також. А в місіс Ґріннел, от така вона бідолаха, голова ледь варить. Отже, запросто можете відміняти свою…
— О, ні. Зовсім навпаки. — Чи це там часом не усмішканамалювалася в Коксовому голосі? — Прес-конференція відбудеться опівдні в п'ятницю, забезпечивши достатньо рекламного часу для його продажу у вечірніх новинах.
— Цікаво, хто ж братиме в ній участь з нашого боку, як ви гадаєте?
— Всі, Ренні. Абсолютно всі. Тому що ми дозволимо родичам мешканців міста підійти до Купола з Моттонського боку — там, де об нього розбився літак, у якому загинула дружина містера Сендерса, смію вам нагадати. Там також буде присутня преса, висвітлюватиме цю подію. Це буде схоже на день відвідин у в'язниці, хоча, без жодного хоч трохи винного. Окрім вас, либонь.
Ренні знову оскаженів.
— Ви не маєте на це права!
— О, навпаки, якраз маю. — Там таки присутняусмішка. — Можете всістися по свій бік Купола і проти мене кирпу гнути, а я зі свого боку робитиму те саме. Відвідувачі розташуються вервечкою, і всі, хто погодиться, матимуть на собі майки з написами «ДЕЙЛ БАРБАРА НЕ ВИНЕН. ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ» та «ІМПІЧМЕНТ ДЖИМУ РЕННІ». Буде багато сліз, розділені Куполом люди притискатимуть долоні до долонь, хтось навіть намагатиметься так поцілуватись. Перфектна картинка для телебачення, і перфектнапропаганда. Головне, це змусить людей у вашому місті задуматися: чому ними керує така некомпетентна особа, як ви?
Голос Великого Джима опустився до низького гарчання:
— Я цього не дозволю.
— Яким це способом ви збираєтеся цьому запобігти? Більше тисячі людей. Не постріляєте ж ви їх усіх. — Коли полковник заговорив знову, голос його звучав спокійно, виважено. — Гаразд, виборний, давайте врешті вирішимо. У вас усе ще є шанс вийти з усього цього чистим. Вам усього лише треба відійти від управління.
Великий Джим помітив Джуніора — той, немов якийсь привид, дрейфував коридором у напрямку вхідних дверей, усе ще в піжамних штанях і капцях, — але не поворухнувся. Джуніор міг впасти мертвим посеред коридору, а Великий Джим так би й залишився сидіти згорбленим за своїм столом, стискаючи золотий м'ячик в одній руці і телефонну слухавку в другій. Єдина думка пульсувала в його голові: поставити Ендрію Ґріннел панувати і Офіцера Цицьки її радницею.
Та це ж жарт.
Геть дурнийжарт.
— Полковнику Кокс, відтрахайте себе в рота.
Він вимкнув телефон, крутнувся на стільці й пожбурив золотий м'ячик. Той попав у фото Тайгера Вудса. Скло розсипалось, рама впала додолу, і Картер Тібодо, котрий завжди вмів нагнати переляку на інших, але сам лякався рідко, аж підскочив на рівні.
— Містере Ренні? З вами все гаразд?
Не виглядав він на гаразд. На щоках палали хаотичні пурпурові плями. Маленькі очиці вибалушилися, ледь не вивалюючись з товстих жирових складок. Жила билася в нього на лобі.
— Їм ніколине відібрати в мене моє місто, — прошепотів Великий Джим.
— Звичайно, ніколи, — підтвердив Картер. — Без вас нам хана.
Ці слова принесли Великому Джиму деяке полегшення. Він потягнувся по телефон, потім згадав, що Рендолф пішов додому, щоб трохи перепочити. У нового шефа поліції залишалося зовсім дещиця часу на сон з того дня, як почалася ця криза, і він сказав Картеру, що збирається проспати принаймні до обіду. Та й нехай. Все одно з нього майже ніякої користі.
— Картере, записуй. Покажеш це Моррісону, якщо він зараз чергує в дільниці, а потім покладеш Рендолфу на стіл. Після цього зразу ж повертайся сюди. — Він на хвильку замислився, хмурячись. — І подивися, чи не туди попрямував Джуніор. Він якраз виходив, коли я балакав по телефону з цим полковником Робіть-Що-Я-Кажу. Не йди шукати Джуніора, якщо його там нема, але якщо він там, пересвідчись, що з ним все гаразд.
— Звісно. А що записувати?
— Дорогий шефе Рендолф, Джеклін Веттінгтон мусить бути терміново деституйована з департаменту поліції Честер Мілла.
— Це означає вигнана?
— Саме так.
Картер повільно писав у своєму нотатнику, і Великий Джим його не підганяв. Він знову опанував себе. Йому стало значно краще, і навіть більше того. Він відчув драйв.
362
Заснована в штаті Канзас у першій половині XIX століття військова база, «інтелектуальний центр армії СІЛА» з багатьма військовими дослідницькими інституціями, де також знаходиться єдина армійська в'язниця максимально суворого режиму.