Барбі мовчав. Одне-єдине слово, промовлене ним на свій захист, побоювався він, напевне гарантує йому смертельний постріл.
— Отак вони й ганьблять всякого політика, котрий їм не подобається, — продовжував Мануель. — Їм більше до вподоби серійний убивця й ґвалтівник — той, що ґвалтує мертвих! — при владі, аніж християнин? Такий новий порядок.
Мануель витяг револьвер, просунув дуло крізь ґрати й прицілився. Дірочка на кінці дула здалася Барбі великою, мов вхід до якогось тунелю.
— Якщо Купол упаде раніше, ніж тебе приставлять до найближчої стінки і провентилюють, — далі вів Мануель, — я знайду хвилинку, щоб самому зробити цю роботу. Я перший у черзі, а зараз черга в Міллі з тих, хто бажає з тобою покінчити, вельми довга.
Барбі мовчав, чекаючи, що далі: смерть чи новий вдих і видих? Сендвічі Розі Твічел намагалися всі разом вилізти нагору йому горлянкою і задушити.
— Ми тут намагаємося вижити, а все, що вонироблять, це поливають брудом чоловіка, котрий утримує це місто від хаосу. — Раптом він утрутив свій величезний револьвер назад до кобури. — Хер з тобою. Не вартий ти цього.
Розвернувшись, Мануель рушив коридором назад до сходів, голова опущена, похилені плечі.
Барбі сперся об стіну й віддихнув. Піт зібрався в нього на лобі. Рука, яку він підняв, щоб його витерти, тремтіла.
Коли фургон Ромео Берпі повернув на під'їзну алею обійстя Макклечі, йому назустріч вибігла Клер. Вона ридала.
— Мамо! — закричав Джо, вискакуючи з фургона раніше, ніж Роммі встиг його зупинити. Слідом за ним надвір посипалися й інші. — Мамо, що трапилося?
— Нічого, — рюмсала Клер, хапаючи його в обійми. — У нас тут буде день побачень! У п'ятницю! Джої, можливо, ми зможемо побачитись із твоїм татком.
Джо видав тріумфальний крик і затанцював навкруг матері. Бенні обняв Норрі… і тут же скористався можливістю потай її цьомкнути, як примітив Расті. Метке чортеня.
— Підкиньте мене до шпиталю, Роммі, — попросив Расті. Поки Роммі здавав назад по алеї, Расті встиг помахати дітям рукою. Він радів, що йому вдалося забратися від місіс Макклечі без того, щоб мати з нею розмову; Материнський прозір може діяти на фельдшерів не гірше, ніж на дітей. — І не могли б ви зробити мені ласку і говорити англійською, замість того коміксового парле,котре ви практикуєте?
— Дехто не має ніякої культурної спадщини, на яку міг би спиратися, — відповів Роммі, — і таким чином заздрить тим, хто її має.
— А ваша мати, звісно, ходить у калошах, — докинув Расті.
— Гозуміється так, але тільки в дощ ходить, вона.
У Расті один раз дзеленькнув телефон: текстове повідомлення. Він відкрив його і прочитав: ЗУСТРІЧ О 21:30 ПАСТОРАТ КОНГО ПРИХОДЬ АБО УПОКОРСЯ Дж. В.
— Роммі, — промовив він, закриваючи телефон. — Якщо мені пощастить пережити обох Ренні, ви не бажаєте сьогодні ввечері відвідати зі мною одну зустріч?
Джинні зустріла його у фойє лікарні.
— Сьогодні в «Кеті Рассел» День Ренні, — оголосила вона з таким виглядом, що, здавалося, їй це дарує задоволення. — Обох їх довелося оглядати Терсі Маршаллу, цього чоловіка нам даровано Богом. Він не приховує своєї нелюбові до Джуніора — це він разом із Френкі побив і принизив Маршалла на озері, — але діє він цілком професійно. Цей парубок дарма просиджує штани на факультеті англійської в якомусь коледжі, він мусив би займатися медициною, — вона понизила голос. — Він працює краще за мене. І набагатокраще за Твіча.
— Де він зараз?
— Пішов туди, де зараз живе, побачитися зі своєю подружкою і з дітками, якими вони опікуються. Скидається на те, що з дітьми він також поводиться цілком прекрасно.
— О Боже правий, Джинні закохалася, — засміявся Расті.
— Не поводься, як якийсь малолітка, — скинула вона на нього оком.
— У яких палатах розмістили Ренні?
— Джуніор у сьомій, старший у дев'ятнадцятій. Старший прибув з тим хлопцем, Тібодо, але мусив уже послати його кудись з дорученнями, бо тільки сам-один ходив подивитися, як там його син, — вона цинічно посміхнулась. — У сина він недовго пробув. В основному базікав по своєму мобільнику. Його хлопець тепер просто сидить, хоча вже прийшов до тями. А коли Генрі Моррісон його до нас привіз, він був зовсім безтямним.
— У Великого Джима аритмія? Якого рівня?
— Терстон її заспокоїв.
«На поки що, — подумав Расті, і не без задоволення. — Коли закінчиться дія валіуму, він знов запанікує на повну силу».
— Сходи оглянь першим чином сина, — сказала Джинні. У фойє вони стояли самі, але вона говорила тим же притишеним голосом. — Він мені не подобається, ніколи він мені не подобався, але зараз мені його жаль. Не думаю, щоб йому залишилося багато часу.
— А Терстон говорив щось Ренні про стан Джуніора?
— Так. Що проблема в нього потенційно серйозна. Та, вочевидь, не настільки серйозна, як усі ті дзвінки, що старий робив у той час. Либонь, хтось йому повідомив про день побачень у п'ятницю. А Ренні й розпсихувався.
Расті згадав коробочку на Чорній Гряді, просто тоненький прямокутник, площею заледве п'ятдесят квадратних дюймів, і все-таки він не зміг її підважити. Навіть посунути з місця не зміг. І ще йому пригадалися ті регочучі шкіроголовці, яких він теж коротко бачив.
— Є люди, котрі несхвально ставляться до побачень.
— Як ти почуваєшся, Джуніоре?
— Окей. Краще, — голос у нього звучав безбарвно. Одягнений у шпитальні кальсони, він сидів біля вікна. Безжальне світло било йому в змучене обличчя. Він виглядав знесиленим життям сорокарічним дядьком.
— Розкажи мені, що трапилося перед тим, як ти втратив свідомість.
— Я йшов до школи, але замість того пішов до будинку Ейнджі. Я хотів їй сказати, щоб помирилася з Френком. Він запав у крутий депресняк.
Расті подумав, може, йому спитати, чи знає Джуніор, що і Френк, і Ейнджі обоє мертві, проте потім вирішив, що не варто — який сенс? Замість того він запитав:
— Ти йшов до школи? А як щодо Купола?
— О, точно, — той самий безбарвний, беземоційний голос. — Я про нього зовсім забув.
— Скільки тобі років, синку?
— Двадцять… один?
— Як звали твою матір?
Джуніор на це замислився.
— Джейсон Джіамбі [382], — нарешті промовив він, а відтак пронизливо розсміявся.
Але апатичний, беземоційний вираз на його обличчі аніскільки не змінився.
— Коли опустився Купол?
— У суботу.
— А скільки днів тому це було?
Джуніор насупився.
— Тиждень? — нарешті промовив він. — Два тижні? Він уже якийсь довший час стоїть, це точно. — Нарешті він обернувся до Расті. Очі в нього сяяли завдяки валіуму, який йому вколов Терстон Маршалл. — Це тебе Бааарбіпідмовив на всі ці запитання? Він їх повбивав, ти це знаєш? — Він кивнув. — Ми знайшли його марійські погони. — І після паузи: — Армійські жетони.
— Барбі мене ні на що не підмовляв, — сказав Расті. — Він у в'язниці.
— А дуже скоро він опиниться ще й у пеклі, — промовив Джуніор з байдужою відстороненістю. — Ми його засудимо і стратимо. Так сказав мій тато. У Мейні нема смертної кари, але він каже, зараз у нас воєнний стан. У яєчному салаті забагато калорій.
— Це точно, — кивнув Расті. Він приніс із собою стетоскоп, апарат для вимірювання кров'яного тиску і офтальмоскоп. Тепер він обмотував манжету навкруг руки Джуніора. — Ти можеш назвати по порядку трьох останніх президентів, Джуніоре?
— Звісно. Буш, Туш і Пунш, — він дико зареготав, але так само без зміни виразу на обличчі.
Тиск у нього виявився 147 на 120. Расті був готовий до гіршого.
— Ти пам'ятаєш, хто приходив до тебе переді мною?