Сонце сховалося за хмарами на західному обрії Купола, і день спохмурнів. Джуніор вийшов із дому й розчинився у сутінках.
О чверть по п'ятій із заднього двору зайшли в їхній тимчасовий дім Ейден і Аліса Епплтон. Аліса спитала:
— Каро, я піду з Ейденом… тобто ти візьмеш мене й Ейдена… на великі збори?
Каролін Стерджес, котра якраз готувала на вечерю сендвічі з арахісовим маслом і джемом на кухонній стійці Коралі Думаген, з хліба Коралі Думаген, черствого, але цілком їстівного, здивовано подивилася на дітей. Вона ніколи в житті не чула про дітей, котрим схотілося піти на якісь дорослі збори; якби її спитали, вона б відповіла, що діти, либонь, тікатимуть у протилежному напрямку, аби лиш уникнути такої нудної події. Це була спокуса. Бо якщо підуть діти, тоді й вонаможе туди сходити.
— А ви цього певні? — перепитала вона, нахиляючись до дітей. — Обоє хочете піти?
До цих останніх кількох днів Каролін була впевнена, що не зацікавлена мати дітей, що її цікавить радше кар'єра викладачки й письменниці. Можливо, романістки, хоча їй здавалося, що писання романів заняття ризикове; раптом уб'єш купу часу на написання тисячосторінкового твору, а він виявиться провальним? Натомість поезія… їздити по країні (скажімо, на мотоциклі)… проводити авторські читання й семінари, бути вільною пташкою… оце було б круто. А ще можливі знайомства з цікавими чоловіками, вино й дискусії про Сильвію Плат [406], лежачи в ліжку. Аліса й Ейден перевернули її уявлення. Вона закохалася в них. Вона бажала знищення Купола — звісно, бажала, — але повертати двійко цих дітей їхній мамі… для неї це обернеться пораненим серцем. Вона тишком собі сподівалась, що їм теж від цього буде трішечки гірко. Либонь, це були нехороші надії, але вже які були.
— Ейде? Ти насправді цього хочеш? Бо дорослі збори бувають страшенно довгими і нудними.
— Я хочу піти, — відповів Ейден. — Я хочу побачити всіх людей.
І тут Каролін Стерджес зрозуміла. Не дебати щодо ресурсів міста і як їх надалі використовувати цікавили їх. З якого такого дива таке мусило їх цікавити? Алісі було дев'ять, а Ейдену п'ять років. А от побачити всіх людей разом, як велику розлогу родину? У цьому був сенс.
— Ви зможете добре поводитися? Без совання, без зайвого шепоту?
— Звичайно, — запевнила Аліса з почуттям власної гідності.
— І обоє, перед тим як ми підемо, гарненько випісяєтеся досуха?
— Так! — тут уже дівчинка підкотила очі, немов кажучи, що за дурненький розум ця Каро має… і Каро це чомусь навіть подобалося.
— Тоді я тільки запакую оці сендвічі й підемо, — сказала Каролін. — А ще ми візьмемо з собою дві бляшанки содової для діток, які гарно поводитимуться і питимуть через соломинки. Це якщо означені дітки гарненько попісяють перед тим, як зволожувати собі горло водою з бульбашками, ось так.
— Я смоктатиму соломинку залюбки, як скажений, — сказав Ейден. — А є квасольки?
— Він має на увазі тістечка «вупі», — пояснила Аліса.
— Я знаю, що він має на увазі, але в нас їх нема, хоча, здається, є гремівські крекери [407], посипані цинамоновим цукром.
— Цинамонові гремівські крекери — це круть, — оголосив Ейден. — Я тебе люблю, Каро.
Каролін посміхнулась. Їй подумалося, що це прозвучало красивіше за будь-який із читаних нею віршів. Навіть красивіше за той, про холодні сливи, Вільямса [408].
Джулія вражено дивилася, як повільно, а втім, упевнено спускається сходами Ендрія Ґріннел. З Ендрією відбулася трансформація. Макіяж і зачіска на місці розкошлаченого ще вчора волосся зробили свою справу, але не це було головним. Дивлячись на неї, Джулія усвідомила, як давно вона бачила третю виборну міста сповненою впевненості в собі. Цього вечора вона одягла вмерти яку красиву червону сукню, оперезану пояском на талії — схоже, від «Енн Тейлор» [409], — а в руці тримала велику ткану торбу з зашморгом. Навіть Горес задивився на неї, роззявивши пащу.
— Як я виглядаю? — спитала Ендрія, досягши підніжжя сходів. — Як та, що могла б полетіти на міські збори на мітлі?
— Ти виглядаєш приголомшливо гарною. Молодшою на двадцять років.
— Дякую, любонько, але в мене нагорі є дзеркало.
— Якщо тамтешнє тобі не показало, наскільки ти тепер краще виглядаєш, подивися у дзеркало тут, де краще освітлення.
Ендрія переклала торбу в другу руку так, немов у ній лежало щось важке.
— Ну, мабуть, таки виглядаю, трішки принаймні.
— Ти певна, що маєш для цього вже достатньо сил?
— Гадаю, так, а якщо навіть мене почне знову трусити, я тихцем зможу вислизнути крізь бічні двері. — Ендрія не мала наміру вислизати, хоч би як її там не почало колотити.
— А що в торбі?
«Ланч для Джима Ренні,— подумала Ендрія. — Яким я збираюся його нагодувати на очах усього міста».
— Я завжди беру з собою в'язання на міські збори. Подеколи там так довго й нудно тягнеться час.
— Не думаю, щоб ці були нудними, — зауважила Джулія.
— А ти сама підеш, чи як?
— О, я поки що думаю, — з сумнівом промовила Джулія. Вона сподівалася бути вже далеко від центру Честер Мілла на той час, як збори закінчаться. — Мені спершу треба зробити деякі справи. Ти зможеш дійти туди сама?
Ендрія послала їй гумористичний погляд «мамо, я вас благаю».
— Уздовж вулички та вниз пагорбом — і я вже там. Маршрут, торований роками.
Джулія подивилася на годинник у себе на зап'ясті. Було вже чверть на шосту.
— А ти не надто рано вирушаєш?
— Ел відкриє двері о шостій, якщо не помиляюсь, а я хочу зайняти собі зручне місце.
— Як виборній тобі слід було б сидіти прямо на сцені, — сказала Джулія. — Якщо маєш таке бажання.
— Ні, не маю. — Ендрія знову перекинула торбу в іншу руку. Її в'язання лежалов торбі, разом з матеріалами справи ВЕЙДЕР і револьвером 38-го калібру, подарованим їй братиком Твічем для самозахисту. Не гірше він прислужиться для захисту міста, гадала вона. Кожне місто схоже на людський організм, але має одну значну перевагу, якщо в міста погано з мозком, трансплантація може бути успішною. Можливо, до вбивства не дійде. Вона молилася, щоб не дійшло.
Джулія дивилася на неї здивовано-запитально. Ендрія усвідомила, що була відлетіла десь далеко вслід за своїми думками.
— Я хотіла б сьогодні посидіти просто серед жителів міста. Але скажу своє слово, коли прийде час. Можеш бути певна.
Енді мала рацію щодо Ела Тіммонса, котрий відкриє двері о шостій. На той час Мейн-стрит, ледь не абсолютно порожню вдень, заповнили люди, котрі прямували в бік міської ради. Інші невеличкими групами спускалися міським пагорбом, ідучи з житлових кварталів. Почали під'їжджати машини зі Східного й Північного Честера, більшість із них переповнені пасажирами. Скидалося на те, що ніхто не бажав цього вечора залишатися на самоті.
Вона прибула досить рано, тож мала доволі вільних місць на вибір і зупинилася на третьому від сцені ряді, біля проходу. Прямо перед нею в другому ряді сиділа Каролін Стерджес і діти Епплтон. Діти зацікавлено роздивлялися на все і всіх. Малюк тримав щось затиснуте в кулаку, що виявилося гремівським крекером.
Серед тих, хто прийшли завчасно, була також Лінда Еверет. Джулія розповідала Ендрії про арешт Расті — надзвичайно цинічний — і знала, що його дружина вкрай цим пригнічена, але зараз вона вдало це приховувала під ефектним гримом і гарною сукнею з великими накладними кишенями. Порівнюючи її вигляд із власним станом (сухість у роті, в голові біль, шлунок крутить), Ендрія була в захваті від відважності Лінди.
406
Sylvia Plath (1932–1963) — американська письменниця, чий поетичний і прозовий доробок високо цінується і часто обговорюється на тлі її загадкової ранньої смерті, яку багато хто вважає самогубством.
407
«Graham crackers» — популярне бісквітне печиво у формі галети з цілого пшеничного борошна, придумане священиком і дієтологом Сильвестром Гремом 1826 року.
408
William Carlos Williams (1883–1963) — поет-імажиніст, лікар-педіатр за фахом; його знаменитий короткий вірш «Залишається тільки сказати» (1934):