— Допоможіть нам, — каже Генрі.
Кокс дивиться на вогняну бурю і припускає, що та досягне місця розташування цього натовпу десь через п'ятнадцять хвилин, можливо, плюс-мінус три. Це не просто пожежа, і не просто вибух, в замкненому і вже забрудненому просторі це справжній катаклізм.
— Сер, я не можу.
Генрі не встигає на це нічого сказати, як його хапає за руку Джо Боксер. Він щось белькоче.
— Облиш, Джо, — каже Генрі. — Тут нема куди тікати і нічого робити, окрім як молитися.
Але Джо Боксер не молиться. Він усе ще тримає в руці свій ідіотський пістолетик і, кинувши останній божевільний погляд на надходяче пекло, приставляє його собі до скроні, немов гравець в російську рулетку. Генрі робить рух, щоб вихопити в нього зброю, але не встигає. Боксер натискає гачок. Проте зразу він не помирає, хоча згусток крові й вилітає з його голови. Він точиться назад, розмахуючи ідіотським пістолетиком, немов хустинкою, і верещить. Потім падає на коліна, підкидає руки вгору до темніючого неба, ніби людина в захваті від отриманого згори одкровення, і валиться ниць на білу роздільну смугу шосе.
Генрі повертається своїм ошелешеним обличчям до полковника Кокса, котрий перебуває від нього на відстані трьох футів і водночас за мільйон миль.
— Мені так жаль, друже мій, — мовить Кокс.
Підходить, спотикаючись, Памела Чен.
— Автобус! — кричить вона, намагаючись перекрити наростаючий гуркіт. — Нам треба в автобус і проїхати цю штуку прямо наскрізь! Це наш єдиний шанс!
Генрі розуміє, що шансу нема жодного, але киває, кидає на Кокса останній погляд (Кокс ніколи не забуде лячно відчайдушні очі цього копа), бере за руку Памелу Чен і веде її до автобуса № 19, тимчасом як димна чорнота мчить до них.
Вогонь досягає центра міста і шугає вздовж Мейн-стрит, як полум'я паяльної лампи в трубі. Пощез міст Миру. Великий Джим з Картером щуляться у протиатомному сховищі, коли над ними вибухає будівля міської ради. Департамент поліції всмоктує в себе власні цегляні стіни, а тоді випльовує їх високо в небо. Статую Люсьєна Келверта вирвало з її фундаменту на Меморіал-плазі. Люсьєн злітає в палаючий морок, хоробро тримаючи напоготів свою гвинтівку. На бібліотечній галявині гелловінське опудало у веселому ковпаку і з садовими совочками замість долонь, здіймається вгору у вихорі полум'я.
Оглушливий свист з шипінням — він звучить, як пилосмок Бога — здіймається, коли голодний на кисень вогонь всмоктує свіже повітря в свою єдину, ядучу легеню. Будівлі вздовж Мейн-стрит вибухають одна за одною, підкидаючи в повітря свої вивіски й речі, і ґонт, і скло, немов конфеті в новорічний вечір: покинутий кінотеатр, Сімейна аптека Сендерса, універсальний магазин Берпі, «Паливо & Бакалія», книгарня, квітникарня, перукарня. У похоронному салоні найсвіжіші новобранці, призвані до лав мертвих, починають запікатись у своїх металевих секціях, як курчата в голландській печі. Вогонь завершує свій тріумфальний ривок вздовж Мейн-стрит, заковтуючи «Фуд-Сіті», а тоді котиться до «Діппера», де ті люди, які все ще перебувають на парковці, кричать і хапаються руками одне за одного. Останнє їх видовище на землі — це вогняна куля в сто ярдів заввишки, що мчить, немов Альбіон [459]на зустріч зі своїми дітьми. Тепер пломені котяться усіма головними дорогами, перетворюючи їхній асфальт на скипаючий суп. У той же час вогонь поширюється на Східний Честер, закушуючи там садибами заможних яппі, а також і особисто кількома яппі, котрі перелякано щуляться всередині своїх домів. Скоро Мішель Берпі побіжить до погреба, але все одно запізно; її кухня вибухне навкруг неї, й останнім, що вона побачить на землі, буде її холодильник «Амана» [460], як він плавитиметься.
Солдати, що стоять на межі Таркер-Честер — найближче до місця зародження катастрофи — відскакують назад, коли вогонь безсило лупить кулаками по Куполу, залишаючи його почорнілим. Солдати відчувають пічний жар, що палахкотить крізь бар'єр, за якісь кілька секунд піднімаючи температуру зовні на двадцять градусів, роблячи геть сухим листя на найближчих деревах. Один з них потім скаже: «Це було так, ніби стоїш біля скляної кулі, всередині якої стався атомний вибух».
Тепер на людей, що зіщулилися проти Купола, згори починають сипатися мертві й вмираючі птахи, нещасні у втечі дрозди, горобці, шпаки, ворони, чайки і навіть гуси розбиваються об Купол, якого вони були так швидко навчилися уникати. А через Дінсморове поле мчить зграя міських котів і собак. Біжать також скунси, і байбаки, й дикобрази. Між ними скаче олень та кілька незграбно галопуючих лосів і, звісно ж, пре молочне стадо Алдена Дінсмора, очі в корів вибалушені, вони збентежено мукають. Досягаючи Купола, звірі б'ються об нього. Щасливі тварини вмирають. Нещасливі лежать розпластані на повних колючих, зламаних кісток подушках, вони гавкають і скавулять, нявчать і ревуть.
Оллі Дінсмор бачить Доллі, гарну буру швейцарку [461], котра одного разу завоювала для нього на виставці «4-Н» [462]призову синю стрічку (це його мати дала їй таке ім'я, гадаючи, що Оллі й Доллі поряд звучатимуть дуже круто). Доллі важким галопом біжить в бік Купола, а за нею чийсь веймаранер [463]женеться по п'ятах, і задні ноги в корови вже закривавлені. Вона врізається в бар'єр з хрустом, якого Оллі не може почути через ревіння надходячого вогню… От лишень в своєму мозку він його таки чує,і незбагненним чином від видовища, що він його зараз бачить — коли так само, як і всі тут, приречений пес стрибає на бідну Доллі й починає шматувати її беззахисне вим'я, — йому робиться ще гірше, ніж тоді, коли він знайшов мертвим свого батька.
Вид гинучої корови, котра була колись його улюбленицею, звільняє хлопця від паралічу. Оллі не знає, чи існує бодай найменший час вижити в цей жахливий день, але раптом він з абсолютною ясністю прозріває дві речі. Одна з них — балон з киснем, на кранику якого висить картуз його батька. Друга — дихальна маска його дідуся Тома, що висить на гачку на дверях ванної кімнати. Пустившись бігом до ферми, де він прожив все своє життя — ферми, яка скоро перестане існувати, — Оллі тримає в голові єдину цілком зв'язну думку: льох для картоплі. Захований під корівником, виритий глибоко в пагорбі картопляний льох може стати безпечним місцем.
Утікачі все ще стоять на краю саду. Барбі не зміг їх змусити почути його, де вже казати про те, щоб зрушити їх з місця. Одначе він мусить відвести їх до фермерського дому, до машин. І то швидше.
Звідси перед ними відкривається панорамний вид на все місто, і Барбі може судити про курс розповсюдження вогню, як генерал може судити по аерофотографіях про найбільш вірогідний напрямок руху армії вторгнення. Вогонь мететься на південний схід і, можливо, зупиниться на західному березі Престіл. Річечка, хоча й пересохла, все одно може прислужитися природним брандмауером. Породжений пожежею вибуховий ураган також може запобігти поширенню вогню на північний квадрант території міста. Якщо вогнем випалить усе вщент до межі Купола з Касл Роком і Моттоном, тоді та частина Честер Мілла, яка межує з ТР-90, і північний Гарлоу можуть врятуватись. Від вогню принаймні. Але не вогонь його непокоїть найбільше.
Вітер його непокоїть.
Він відчуває його зараз, як той хапає його за плечі, дме між його розставлених ніг, достатньо потужний, щоб шарпати на ньому одяг і метляти волосся Джулії в неї перед обличчям. Вітер летить з-за їхніх спин, щоб годувати той вогонь, а оскільки Честер Мілл зараз перебуває в майже цілком замкненому просторі, скоро тут залишиться дуже мало свіжого повітря, яке б могло замістити втрачене. Перед Барбі постає кошмарне видіння мертвої золотої рибки, що плаває на поверхні акваріума, з якого висмоктали весь кисень.
Він не встигає вхопити за руку Джулію, як вона сама обертається до нього і показує на щось внизу: якась фігурка бреде Чорною Грядою, тягнучи по дорозі за собою щось на колесах. З такої відстані Барбі не може розпізнати, чоловік там чи жінка, та це й не має значення. Хто б не була ця людина, вона помре від нестачі кисню задовго до того, як досягне вершини пагорба.
459
Альбіон — велетень, син Посейдона, первозданна людина, батько багатьох синів і дочок — наскрізний персонаж творів англійського поета-візіонера Вільяма Блейка (1757–1827).
460
«Атапа» — заснована 1934 року електротехнічна компанія, чиї вироби відзначаються високою якістю й модним дизайном.
461
Brown Swiss — швейцарська порода невибагливих до умов утримання корів, які дають понад 9 тис. л молока на рік.
462
«4-Н»: Head, Heart, Hands, Health (Голова, Серце, Руки, Здоров'я) — добровільна дитячо-юнацька організація під егідою Національного інституту сільського господарства, діяльність якої спрямована на розвиток професійних навичок і громадянської свідомості серед молоді.