Почав Великий Джим.
— Оскільки Енді зазнав тяжкої втрати, цю нашу зустріч, якщо ніхто не має нічого проти, збираюся очолити я. Нам усім дуже жаль, Енді.
— Ваша правда, сер, — підтакнув Рендолф.
— Дякую вам, — відповів Енді і, щойно Ендрія на мить накрила його долоню своєю, сльози знову почали сочитися йому з кутиків очей.
— Отже, всі ми маємо якесь уявлення про те, що саме в нас трапилося, — промовив Джим. — Хоча поки що ніхто в місті цього не зрозумів…
— Я певна, що ніхто й поза містом, — втрутилась Ендрія.
Великий Джим її проігнорував.
— …а військові, хоча й прибули, не вважають за потрібне встановити зв'язок з легітимно обраними керівниками міста.
— Проблеми з телефонами, сер, — повідомив Рендолф.
З усіма присутніми тут людьми Рендолф зазвичай був «на ти», вони звали одне одного на ім'я (а Великого Джима він узагалі вважав своїм другом), проте в цій кімнаті, мізкував він, мудріше буде звертатися до кожного відповідно «сер» або «мем». Перкінс поводився тільки так, і принаймні в цьому старий мав цілковиту рацію.
Великий Джим відмахнувся рукою, ніби проганяв якусь настирливу муху.
— Хтось із них міг би підійти з боку Моттона або Таркера і послати по мене — по нас, — проте ніхто не зволив цього зробити.
— Сер, ситуація все ще дуже… гм, мінлива.
— Авжеж, авжеж. Тож цілком можливо, саме тому ніхто нас досі не ввів у курс справи. Це цілком можливо, о так, і я молюся, щоб причина полягала саме в цьому. Сподіваюся, ви всі молитеся.
Усі покірно кивнули.
— Але зараз… наразі, — Великий Джим окинув присутніх серйозним поглядом. Він почувавсясерйозним. Але водночас і піднесеним. Налаштованим.Нічого неможливого нема, гадав він, у ймовірності того, що його портрет ще до кінця поточного року опиниться на обкладинці журналу «Тайм». Катастрофа — особливо та, де замішані терористи — не така вже й погана штука. Достатньо згадати, що вона принесла Руді Джуліані [99]. — Саме зараз,леді і джентльмени, я гадаю, ми зіткнулися з абсолютно реальною ймовірністю того, що нас покинули напризволяще.
Ендрія прикрила собі рот рукою. Очі її горіли чи то від жаху, чи від надлишку наркотику. Мабуть, від того й іншого разом.
— Цього не може бути, Джиме!
— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, так любить казати Клодетт, — заговорив глибоко відсутнім тоном Енді. — Любила, тобто. Сьогодні вранці вона приготувала мені чудовий сніданок. Яєчню з залишками сиру від тако [100]. Боже!
Сльози, що було пригальмували, знову почали струменіти йому з очей. Ендрія знову поклала руку на його долоню. Цього разу Енді відповів їй рукостисканням. «Енді й Ендрія, — подумав Великий Джим, і нижня половина його обличчя скривилася у ледь помітній посмішці. — Близнюки Дурноголовці».
— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, — повторив він. Який мудрий вислів. Найгірше в даному випадку — це кілька днів жити відрізаними від зовнішнього світу. Або тиждень. Хоча, можливо, й місяць.
Сам він у такий розвиток подій не вірив, але, якщо їх налякати, вони швидше погодяться на його пропозицію.
Відгукнулася Ендрія:
— Та не може бути!
— Нам просто нічого достеменно невідомо, — сказав Великий Джим, і це таки була щира правда. — Звідки нам знати?
— Може, нам варто закрити «Фуд-Сіті», — промовив Рендолф. — Хоча б на поки що. Якщо ми цього не зробимо, туди може збігтися таке стовписько, як перед заметіллю.
Ренні відчув роздратування. Він приготував план, і це питання було в його списку, але воно стояло далеко не першим.
— Хоча це, можливо, невдала ідея, — поспішив Рендолф, помітивши вираз на обличчі другого виборного.
— Саме так, Піте. Мені ця ідея здається недоречною, — сказав Великий Джим. — Тут треба діяти за тим же принципом, коли банк не можна закривати на вихідний, якщо в нього туго з готівкою. Так лише спровокуєш паніку.
— То ми також обговорюватимемо й закриття банків? — перепитав Енді. — А що робити з банкоматами? Наприклад, у Брауні… у «Паливі & Бакалії»… і в моїй аптеці також… — На лиці в нього застиг сумнів, та раптом воно, просяяло. — Здається, я бачив банкомат навіть у поліклініці, хоча не цілком певен щодо цього…
На якусь мить Ренні зачудувався, чи часом не пригощає цього чоловічка своїми пігулками Ендрія.
— Енді, я сказав про банк у переносному значенні, — ласкаво, по-доброму пояснив він. Отак от воно завжди й буває, коли люди починають блукати думками поза планом. — У подібних ситуаціях їжа — це ті самі гроші,в якомусь сенсі. Повторюю, бізнеси мусять працювати як звичайно. Це заспокоюватиме народ.
— Ага, — кинув Рендолф, це йому було зрозуміло. — Я второпав.
— Проте ти мусиш побалакати з директором цього супермаркету, як його прізвище, Кейд?
— Кейл, — доповів Рендолф. — Джек Кейл.
— А також з Джонні Карвером із «Палива & Бакалії» і ще з… хто там, нахрін, керує крамницею «Брауні» після смерті Діл Браун?
— Велма Вінтер, — проказала Ендрія. — Вона нетутешня, з іншого штату, а втім, вельми делікатна.
Ренні задоволено відзначив, що Рендолф усі імена записує собі до блокнота.
— Перекажіть їм усім трьом, що продаж пива і алкоголю припиняється до особливого розпорядження, — скривилося його лице у втішній усмішці, доволі лячній. — А «Діппер» закриваємо.
— Багатьом людям не сподобається заборона на випивку, — зауважив Рендолф. — Таким, як Сем Вердро.
Вердро був найуславленішим міським п'яницею, перфектним доказом того — на думку Великого Джима, — що акт Волстеда [101]аж ніяк не слід було скасовувати.
— Хай Сем і всі подібні йому трошечки помучаться, коли з продажу на якийсь час зникне пиво й кавовий бренді. Ми не можемо дозволити, щоби половина мешканців нашого міста понапивалися, як на новорічні свята.
— А чом би й ні? — здивувалася Ендрія. — Вип'ють собі всі запаси, та й поготів.
— А якщо почнуть бунтувати?
Ендрія змовчала. Вона не розуміла, навіщолюдям здіймати бучу, якщо вони матимуть достатньо їжі, але суперечка з Джимом Ренні, як їй було відомо з досвіду, як правило, виявлялася непродуктивною, зате завжди втомливою.
— Я пошлю парочку хлопців, щоб з ними побалакали, — пообіцяв Рендолф.
— З Томмі й Віллою Андерсонами поговори особисто. — Андерсонам належав «Діппер». — Вони неблагонадійні, — ледь не прошепотів він. — Екстремісти.
Рендолф кивнув.
— Ліваки. У них над баром висить портрет дядюна Барака.
— Саме так. — «До того ж, — цього він не мав наміру висловлювати вголос, — Дюк Перкінс дозволив цим двом нікчемахам хіпі утвердитися з їхніми танцями і гучним рок-н-ролом і пиятиками до першої ранку. Прикривав їх. Лишень тільки згадати, до яких неприємностей усе це призвело мого сина з його друзями».Він обернувся до Енді Сендерса: — Також і ти мусиш сховати під замок усі ліки, які продаються тільки за рецептом. Звісно, не назонекс, і не лірику [102], нічого такого. Сам знаєш, які я маю на увазі.
— Все, що можна використати як наркотики, — пролепетав Енді, — в мене і так завжди під замком. — Йому явно стало непереливки від теми, на яку повернула їхня бесіда. Ренні знав чому, але наразі він не переймався прибутками їхніх підприємств, на нього чекали більш невідкладні справи.
— Все одно, краще вжити додаткових запобіжних заходів.
99
Рудолф Джуліані (нар. 1944 р.) — мер Нью-Йорка у 1994–2001 pp. мав неоднозначну репутацію, після атак терористів 11 вересня 2001 р. організував швидке відновлення повноцінної життедяільності міста, журналом «Тайм» був оголошений «Людиною року», отримав почесний титул лицаря від королеви Британії Єлизавети II.
101
Ендрю Волстед (1860–1947) — конгресмен, розробник пакета юридичних документів, що дозволили застосувати 18-ту поправку до Конституції, якою з 1920 року на території США запроваджувався «Сухий закон»; у 1933 році Конгресом і Сенатом було ухвалено 21-шу поправку, що анулювала 18-ту.
102
Nasonex — мометазону фуроат, протиалергійна мазь; Lyrica — прегабалін, проти-епілептичний препарат.