«Продавати їх наштрикнутими на оті тайванські шпичаки для садових прикрас, цього добра в мене ще не менш мільярда, — міркував він. — Вигадати якусь дотепну назву, типу Соси-За-Бак».Плюс, ще є лаймовий концентрат, близько сотні ящиків лимонаду «Яммі-Таммі» й різні інші неліквіди, яких він уже й не сподівався позбавитися без збитків.
— Гадаю, нам доведеться також використати усіх «Блакитних Носорогів» [141], — тепер вже його мозок клацав швидко, як комптометр, саме так, як це подобалося Ромео.
Тобі перейнявся його ентузіазмом.
— Є ще ідеї, містере Берпі?
Роммі продовжував вигадувати, яких ще йому, може, вдасться здихатися товарів, котрі він вже було думав провести по бухгалтерії в графі «чисті збитки». Так, оті дешеві вітрячки на паличках… залишки бенгальських вогнів після Четвертого липня… злежані цукерки, які він був притримував до Гелловіну…
— Тобі, — сказав він. — Ми влаштуємо найбільший пікнік посеред поля з усіх, які лишень траплялися у цьому місті. Ворушися. У нас багато роботи.
Расті був якраз у лікарні на обході з доктором Гаскеллом, коли в нього в кишені зацвірінчала рація, котру він узяв з собою, піддавшись наполегливості Лінди.
Голос її звучав тихо, проте ясно.
— Расті, мені все ж таки доведеться вийти на роботу. Рендолф каже, що після полудня, схоже, півміста збереться на шосе 119 проти бар'єра — дехто на спільну молитву, а інші на демонстрацію. Ромео Берпі збирається напнути там намет і продавати хотдоги, тож чекай цього вечора напливу пацієнтів з гастроентеритом.
Расті застогнав.
— Доведеться залишити дівчаток з Мартою, — голос Лінди звучав ображено-занепокоєно, як у жінки, котрій доводиться захищатися. — Я їй шепну про проблему Дженні.
— Гаразд, — він знав, що вона залишиться вдома, якщо він наполягатиме… і досягне цим лиш того, що всі її тривоги, які почали вщухати, тільки посиляться. А якщо там збереться аж такий натовп, вона там дійсно потрібна.
— Дякую тобі, — промовила вона. — Дякую за розуміння.
— Не забудь і собаку також відправити до Марти, — нагадав їй Расті. — Сама знаєш, що сказав Гаскелл.
Цього ранку доктор Рон Гаскелл — Чудотворець — виріс в очах родини Еверетів.
Виріс, як ніколи до початку цієї кризи. Расті навіть очікувати на таке не міг, але сприйняв це з вдячністю. По мішках під очима, по відвислих губах, він бачив, як важко лікареві. Чудотворець був уже занадто старим для такої напруги. Найкраще, що йому тепер вдавалося, це дрімати у спочивальні на третьому поверсі. Але зараз, окрім Джинні Томлінсон і Твіча, тільки Расті з Гаскеллом тримали оборону. Як на зло, Купол накрив місто в такий гарний вікенд, коли всі, хто міг звідси кудись поїхати, так і зробили.
Чудотворець, хоча й наближався до свого сімдесятиріччя, весь минулий вечір провів на ногах у лікарні разом з Расті, аж поки Расті буквально силоміць не виштовхав його за двері, і знову був тут о сьомій ранку, коли прибули Расті з Ліндою і з дочками на буксирі. І з Одрі, котра, потрапивши до шпиталю «Кеті Рассел», почувалася в новій для неї атмосфері доволі спокійно. Джуді і Дженілл ішли обабіч великої собаки, для впевненості торкаючись її спини. Дженілл виглядала на смерть переляканою.
— Що з собакою? — спитав Гаскелл. А коли Расті йому розповів, той тільки кивнув і звернувся до Дженілл: — Давай-но ми тебе оглянемо, любонько.
— Буде боляче? — з острахом спитала дівчинка.
— Не більше, як від цукерки, яку ти отримаєш після того, як я подивлюся твої оченята.
Коли огляд було закінчено, дорослі залишили дівчат з собакою в кабінеті, а самі вийшли в коридор. Доктор Гаскелл зсутулений. Здавалося, за минулу ніч він ще більше посивішав.
— Який твій діагноз, Расті? — спитав Гаскелл.
— Мала епілепсія, короткі напади. Гадаю, через неспокій і збудження, проте скавчання Оді тривало протягом кількох місяців.
— Правильно. Ми почнемо давати їй заронтин [142]. Ти згоден?
— Так, — Расті був зворушений тим, що в нього питається сам лікар. Йму стало соромно за ті колишні свої слова й думки про Гаскелла.
— А собака нехай залишається поряд з нею, так?
— Абсолютно.
— Роне, з нею буде все гаразд? — спитала Лінда. Тоді вона ще не знала, що їй доведеться виходити на роботу; тоді вона ще гадала, що спокійно проведе весь день разом зі своїми дівчатками.
— З нею і заразусе гаразд, — відповів Гаскелл. — У багатьох дітей трапляються напади малої епілепсії. У більшості з них все минається після кількох разів. У інших інколи триває роками, але потім теж проходить. Дуже рідко бувають якісь довготривалі негаразди.
Лінда повеселішала. Расті мав надію, що їй ніколи не стане відомим те, про що промовчав Гаскелл: замість того, аби знайти вихід із неврологічних хащів, деякі нещасливі діти заглиблюються в них, виростаючи в дорослих епілептиків. А великі епілептичні напади можутьзаподіяти негаразди. Можуть і вбити.
І от діждався, тільки-но закінчив вранішній обхід (усього з півдесятка пацієнтів, одна з них мамуня-породілля без усяких проблем), сподівався на горнятко кави перед тим, як перебігти до амбулаторії, і тут цей дзвінок від Лінди.
— Я певна, що Марта залюбки візьме й Оді, — відповіла вона.
— Добре. Ти свою поліцейську рацію триматимеш при собі на чергуванні, так?
— Звісно, так.
— Тоді віддай свою домашню Марті. Погодьте з нею канал зв'язку. Якщо буде щось не те з Дженілл, я відразу прилечу.
— Гаразд. Дякую, мій миленький. Є якась надія, що ти зможеш навідатися туди вдень?
Расті розмірковував про свої шанси, коли побачив Дагі Твічела, той наближався коридором. Звичною своєю ходою «все по цимбалах», із закладеною за вухо сигаретою, але Расті помітив, яке стурбоване в нього обличчя.
— Можливо, мені вдасться втекти на годинку, але обіцяти не можу.
— Я розумію, але так добре було б побачитися з тобою.
— Мені теж. Бережися там. І кажи людям, щоби не їли тих хот-догів. Берпі міг їх витримувати в себе в холодильнику всі десять тисяч років.
— Там у нього стейки з мастодонтів, — підхопила Лінда. — Кінець зв'язку, любий мій. Я на тебе чекатиму.
Расті засунув рацію в кишеню свого білого халата й обернувся до Твіча.
— Що трапилося? І прибери сигарету в себе з-за вуха. Тут лікарня.
Твіч дістав сигарету зі сховку і поглянув на неї.
— Я хтів її викурити біля складу.
— Погана перспектива, — зауважив Расті, — для того місця, де зберігається запас пропану.
— Саме про це я й прийшов тобі сказати. Більшої частини балонів нема, пропали.
— Маячня. Вони ж величезні.Точно не пам'ятаю, кожний на три чи на п'ять тисяч галонів.
— То що ти хочеш цим сказати? Я забув зазирнути за віник?
Расті почухав потилицю.
— Якщо вони будуть — ким би ті вонине були — гасити це силове поле довше трьох-чотирьох днів, нам знадобиться багато газу.
— Розкажи мені щось, чого я не знаю, — відгукнувся Твіч. — Згідно з обліковою карткою на дверях, там мусить стояти сім балонів, а наявні лише два. — Він вкинув сигарету собі до кишені білого халата. — Я перевірив й іншу комору, просто про всяк випадок: а що, як хтось пересунув балони туди…
— Кому таке могло вплисти в голову?
— Та звідки мені знати, Боже правий. Коротше, там зберігаються найнеобхідніші в лікарні речі: садові інструменти і всяке таке лайно. Зате там усі зазначені в картці знаряддя на місці, тільки добрив, курва, чомусь нема.
141
«Блакитні Носороги» — компактні газові балони для гриля, які випускає (обмінює порожні на повні) заснована 1994 року компанія «Blue Rhino».
142
Заронтин — засіб проти малої епілепсії й затьмарення свідомості; інші назви — етосуксимід, суксилеп.