— Десять днів? — перепитала вона з надією. — І це теж може закінчитися на той час, так? Цей Купол?
— Може, навіть сьогодні вдень. Ми всі на це сподіваємося.
— Десять днів, — повторила вона.
— Десять днів.
«Але, — подумав Расті, — тобі хотітиметься цих проклятих пігулок до кінця життя».Проте цього він також не промовив.
Як для понеділка, на ранок у «Троянді-Шипшині» було на диво багато люду… але ж, звісно, в історії міста ще ніколи не траплялося такого понеділка. Проте клієнти доволі слухняно розійшлися, коли Розі оголосила, що гриль припиняє працювати й відкриються вони знову не раніше від п'ятої вечора.
— А тоді ви, можливо, поїдете всі до Касл Рока, щоб попоїсти в «Моксі»! — підсумувала вона, викликавши шквал аплодисментів, бо всі знали, що «Моксі» — це ще та брудна забігайлівка.
— Ланчу не буде? — спитав Ерні Келверт.
Розі поглянула на Барбі, але той підняв руки на рівень плечей. Не питай мене.
— Сендвічі, — відповіла Розі, — поки ще не закінчилися.
На це знову пролунали аплодисменти. Люди поводились дивовижно оптимістично цього ранку: чулися жарти, лунав сміх. Мабуть, найкращим свідченням поліпшення ментального здоров'я в місті слугував той куток ресторану, де стояв вщент обсаджений баляндрасниками їхній стіл.
Телевізор у кутку, тепер ввімкнутий на Сі-Ен-Ен, прислужився теж. Говорючі голови не мали про що розповідати, окрім повторювання непевних чуток, але більшість із них звучали обнадійливо. Кілька науковців, у котрих встигли взяти інтерв'ю, сказали, що ракети мають шанс пробити Купол і нарешті покінчити з цією кризою. Один з них повідомив, що шанси на успіх перевищують вісімдесят відсотків.
«Звісно, сам він сидить у Массачусетському технологічному інституті в Кембриджі.— подумав Барбі. — Він собі може дозволити оптимізм».
Уже чистячи гриль, Барбі почув стук у двері. Озирнувся і побачив Джулію Шамвей, до якої тулилося троє юних підлітків. Поряд з ними вона скидалася на вчительку середньої школи під час польових занять. Барбі, витираючи руки об фартух, пішов відкрити.
— Якщо ми пускатимемо кожного, кому раптом схотілося поїсти, у нас ніяких запасів не вистачить, — роздратовано кинув Енсон, шаруючи ганчіркою спорожнілі столи. Розі поїхала до «Фуд-Сіті», сподіваючись купити там ще м'яса.
— Не думаю, що вона хоче їсти, — сказав Барбі й виявився правим.
— Доброго ранку, полковнику Барбара, — привіталася Джулія зі своєю фірмовою усмішкою Мони Лізи. — Мені хотілося б називати вас майор Барбара, як…
— Як у п'єсі [212], я знаю. — Барбара не раз вже чув таке раніше. Тисячі разів чув, точніше. — Це ваша команда?
Один із дітей був надзвичайно худим, високим хлопцем з кучмою темно-русявого волосся; другий — приземкуватий, у мішкуватих шортах і майці репера 50 Центів [213]; третьою була гарненька дівчина з блискавкою на щоці. Радше намальованою, ніж витатуйованою, але все одно це додавало їй шарму впевненої в собі особи. Барбі збагнув: якщо він скаже їй, що вона нагадує Джоан Джетт [214]у шкільному віці, дівчинка не зрозуміє, про кого мовиться.
— Норрі Келверт, — відрекомендувала Джулія, торкаючись ліктя бунтівного дівчиська. — Це Бенні Дрейк. А ця довготелеса фігура належить Джозефу Макклечі. Вчорашня демонстрація протесту це була його ідея.
— Хоча я й на думці не мав, що хтось може постраждати, — сказав Джо.
— У тому, що трапилося, нема твоєї вини, — заспокоїв його Барбара. — Тому не переймайся.
— А ви справді такий крутий гусак, що раптом так високо злетіли? — спитала Норрі.
— Ну, — розсміявся Барбі. — У мене і в мріях не було стати крилатим гусаком, та я й не зміг би, аби навіть дуже цього схотів [215].
— Але ж ви знаєте тих солдатів, вартових, так же? — наполягала Норрі.
— Ну, не особисто. По-перше, вони морська піхота. А я служив у сухопутній армії.
— Ви й зараз служите в армії, як каже полковник Кокс, — уточнила Джулія. Фірмовий відсторонений півусміх залишався в неї на обличчі, але очі аж танцювали від збудження. — Ми можемо побалакати з вами? Юний містер Макклечі має одну ідею, як на мене, просто блискучу. Аби лиш спрацювала.
— Спрацює, — запевнив Джо. — Коли йдеться про комп'ютерну херн… штуки, в цьому ділі — якрутий гусак.
— Ходімо до мого кабінету, — кивнув Барбара і повів їх за стійку.
Так, ідея видавалася блискучою, але вже було близько половини на одинадцяту, і якщо їм дійсно йшлося про те, щоб вона спрацювала, ворушитися треба було швидко. Барбі обернувся до Джулії.
— Телефон у вас із со…
Раніше ніж він закінчив фразу, Джулія поклала телефон йому на долоню.
— Номер Кокса в пам'яті.
— Чудово. Якби ж то я лише знав, як тієї пам'яті дістатися.
Телефон узяв Джо.
— Ви що, з середньовіччя з'явилися?
— Аякже! — погодився Барбі. — Тоді були шляхетні лицарі усі, а леді шлялись без трусів.
Норрі на це щиро розреготалася, піднявши вгору стиснуту в кулак руку, і Барбі ритуально пристукнув по її маленькому кулачку своїм великим.
Джо натиснув пару кнопок на крихітній панелі. Послухав, а тоді вручив слухавку Барбі.
Мабуть, Кокс так і сидів, тримаючи руку на своєму телефоні, бо, коли Барбі підніс Джуліїн телефон собі до вуха, той уже балакав.
— Як воно там у вас, полковнику? — питав Кокс.
— Загалом усе гаразд.
— І це тільки початок.
«Легко тобі говорити», — подумав Барбі.
— Гадаю, все буде гаразд, допоки ракета не відскочить, або не проб'є Купол і наробить великої шкоди в лісі й на фермах на нашому боці. Цьому, втім, зрадіють мешканці Честер Мілла. А що кажуть ваші специ?
— Небагато, ніхто не робить ніяких прогнозів.
— По телевізору ми чуємо дещо інше.
— Я не маю часу відстежувати версії говорючих голів. — Барбі відчув по голосу Кокса, що той знизав плечима. — Ми сповнені надій. Ми віримо, що маємо шанси. Якщо так можна висловитися.
Джулія складала докупи й розводила долоні, питаючи цим жестом: «Що там нового?»
— Полковнику Коксе, я тут сиджу з чотирма друзями. Один з них юнак на ім'я Джо Макклечі, і в нього народилася вельми цікава ідея. Хочу передати йому зараз слухавку… — Джо так різко замотав головою, що аж волосся зателіпалося. — …щоб він вам сам пояснив. — І він вручив телефон Джо. — Розповідай.
Джо заговорив, спочатку невпевнено, спотикаючись на всіляких ну, гм, розумієте,але щойно ідея знову захопила його уяву, він розігнався і став красномовним. Потім він слухав. Невдовзі почав посміхатися. А за якийсь час промовив:
— Йо, сер! Дякую, сер! — і повернув телефон Барбі. — Заціни, перед тим, як запустити ракету, вони спробують збільшити потужність нашого Вай-Фай [216]! Господи-Спокусе, це так круто! — Джулія вхопила його за руку, і Джо виправився: — Вибачте, міз Шамвей, я хотів сказати Ісусе.
— Не переймайся, ти дійсно зможеш це зробити?
— Ви жартуєте? Без проблем.
— Полковнику Коксе? — спитав Барбі. — Щодо Вай-Фай це правда?
— Ми не в змозі завадити вам робити будь-що, чого б вам не заманулося, — відповів Кокс. — Ви, здається, самі мені це недавно доводили. Але натомість ми можемо допомагати. У вас буде найшвидший у світі інтернет, принаймні сьогодні. До речі, той ваш хлопець вельми тямовитий.
— Так, сер, у мене теж склалося таке враження, — сказав Барбі й показав Джо великий палець. Хлопець сяяв.
Кокс промовив:
— Якщо ідея цього хлопця спрацює і ви все запишете, не забудьте зробити копію для нас. Ми зі свого боку, звісно, теж будемо знімати, але відповідні спеціалісти захочуть побачити, як удар виглядає з вашого боку Купола.
— Гадаю, ми зможемо зробити ще краще, — сказав Барбі. — Якщо Джо встигне все налагодити, все місто зможе побачити це наживо.
213
5 °Cent — артистичний псевдонім відомого гангста-репера ямайського походження, справжнє ім'я якого Кертіс Джеймс Джексон (нар. 1975 p.).
214
Joan Jett (нар. 1959 p.) — рок-гітаристка, співачка в образі бунтарки, пік популярності якої минув у 1980-ті pp.
215
Гра слів: XSM-73 Goose — крилата ракета без боєголовки, яка використовується вкупі з бойовими ракетами для дезорієнтації протиракетної оборони суперника.