Великий Джим відповів на це найсаркастичнішою зі своїх усмішок. На шиї в нього пульсувала вена.
— Цей чоловік полковник хіба що над лайдаками. Він куховарить у місцевому ресторані.
— Сер, згідно отриманого мною наказу…
Великий Джим погрозив пальцем молодшому лейтенанту.
— Служба, у Честер Міллі єдиним урядом, який ми визнаємо, є наш власний, і я його офіційний представник, — він обернувся до Рендолфа.
— Пітере, якщо цей хлопець не бажає вимикати сам цю річ, висмикни шнур.
— Я не бачу тут шнура, — відповів Рендолф, переводячи погляд то на Барбі, то на лейтенанта морської піхоти, то на Великого Джима. Він почав пітніти.
— Тоді наступи чоботом на той бісів екран! Просто розтопчи його!
Рендолф зробив крок. Джо, на вигляд наляканий, але рішучий, затулив собою ящик, на якому стояв його ПаверБук. Телефон він так і тримав у руці.
— Не смійте! Це моя приватна власність, і я не порушую ніяких законів!
— Містере Рендолф, відійдіть, — промовив Барбі. — Це наказ. Якщо ви все ще визнаєте уряд країни, в котрій живете, ви мусите його виконувати.
Рендолф озирнувся назад.
— Джиме, може…
— Ніяких може, — обірвав його Великий Джим. — Зараз тільки туткраїна, в якій ти живеш. Вирубай той клятий комп'ютер.
Джулія підступила до ПаверБука, вхопила комп'ютер і повернула його так, що камера тепер націлилася на новоприбульців. Кучерики, вибившись із розтріпаної консервативної ділової зачіски «вузликом», прилипли їй до розпашілих щік. У Барбі майнула думка: якою надзвичайно красивою вона зараз виглядає.
— Спитай Норрі, чи їм видно, — гукнула вона Джо.
Усмішка Великого Джима застигла гримасою.
— Жінко, ану перестань!
— Спитай, чи їм видно!
Джо заговорив у телефон. Послухав. Тоді повідомив:
— Видно. Вони бачать містера Ренні й офіцера Рендолфа. Норрі каже, там хочуть знати, що тут у нас трапилося.
Обличчя Рендолфа стало тривожним; у Ренні — розлюченим.
— Хтохоче знати? — запитав Рендолф.
Джулія почала.
— Ми встановили пряму трансляцію до «Діппера»…
— До цього гріховного вертепу! — пхекнув Великий Джим. Руки його стиснулися в кулаки. Барбі прикинув, що в Ренні десь фунтів сто зайвої ваги і обличчя він так кривить, коли ворушить правою рукою, ніби вона потягнена, але вираз обличчя має, ніби ось-ось замахнеться. Готовий вдарити… хоча кого: його, Джулію чи хлопця, невідомо. Та й самому Ренні навряд чи це було відомо.
— Ще за чверть до одинадцятої там почали збиратися люди, — продовжувала Джулія. — Новини розповсюджуються швидко, — усміхнулася вона, схиливши набік голову. — Не бажаєте помахати своїм виборцям, Великий Джиме?
— Це блеф, — заявив Великий Джим.
— Навіщо мені блефувати тим, що так легко перевірити? — вона обернулася до Рендолфа. — Зателефонуйте комусь з ваших копів і спитайте, де цього ранку скупчуються мешканці міста? — А тоді знову до Ренні. — Якщо ви зараз перервете трансляцію, сотні людей запам'ятають, як ви не дали їм побачити подію, котра безпосередньо їх стосується. Фактично подію, від якої можуть залежати їхні життя.
— Ви не маєте дозволу.
Барбі, зазвичай стриманий, відчув, що терпіння його на межі. Аби ж то цей чоловік був дурнем, але він ним абсолютно не був. І саме це найбільше бісило Барбі.
— А в чому саме полягає ваша проблема? Ви вбачаєте тут якусь небезпеку? Наприклад, я — ні. Ідея тут проста — встановити цю штуку, залишити її в режимі прямої трансляції і поїхати звідси.
— Якщо ракета вдарить без результату, це може спровокувати паніку. Знати, коли щось не подіяло, це одне, а бачитиневдачу на власні очі — то зовсім інше. Вони здатні наробити будь-якої чортівні.
— Ви дуже невисокої думки про людей, котрими керуєте, пане виборний.
Великий Джим вже відкрив було рота, щоби парирувати чимось на кшталт: а вони саме на це часто і скрізь заслуговують,як гадав Барбі, але тут же второпав, що значна частина громади зараз спостерігає цю суперечку на великому екрані. До того ж із надзвичайною чіткістю зображення.
— Я порадив би вам прибрати оту саркастичну посмішку з вашого обличчя, Барбаро.
— А в нас тепер поліція слідкує за виразом облич? — спитала Джулія.
Опудало Джо прикрив собі рота, але не так швидко, щоби Рендолф з Великим Джимом не встигли помітити, як хлопець вишкірився в усмішці. І почути хихотіння, що проривалося крізь його пальці.
— Громадяни, вам краще очистити територію, — оголосив молодший лейтенант. — Час наближається.
— Джуліє, поверни камеру на мене, — попрохав Барбі.
Вона так і зробила.
У «Діппері» ніколи раніше не напихалося стільки народу, навіть у пам'ятну новорічну вечірку 2009 року, коли виступали «Ватиканські секс-киці» [218]. І ніколи тут не було так тихо. Понад півтисячі людей стояли пліч-о-пліч і стегно до стегна, дивлячись, як камера ПаверБука Джо зробила поворот на 180 градусів, націлившись на Дейла Барбару.
— А ось і мій хлопець, — промурмотіла Розі Твічел і посміхнулась.
— Вітаю вас там, друзі, — промовив Барбі, і настільки гарне буле зображення, що кілька чоловік навіть гукнули йому у відповідь «привіт». — Моє ім'я Дейл Барбара, мене знову зарахували на службу до армії Сполучених Штатів, полковником.
Хвиля здивованих вигуків прокотилася залом.
— Рішення про відеотрансляцію звідси, з дороги Мала Курва, цілком лежить на моїй відповідальності, і, як ви, мабуть, зрозуміли, тут виникла суперечка між мною і виборним Ренні, котрий має дещо відмінний від мого погляд щодо того, чи варто продовжувати передачу.
Цього разу хвиля вигуків була голоснішою. І звучали вони несхвально.
— Ми не маємо зараз часу на з'ясовування деталей, хто чим керує, — продовжував Барбі. — Ми хочемо спрямувати камеру на те місце, куди мусить поцілити ракета. Буде чи ні продовжено цю трансляцію — цілком залежить від вашого другого виборного. Якщо він перерве передачу, долучіть це до його рахунку. Дякую за увагу.
Він вийшов з кадру. Якусь мить глядачі на танцмайданчику не бачили нічого, окрім лісу, потім камера знову повернулася, трохи опустилася і встановилася на завислому в повітрі знаку X. За ним вартові вантажили залишки свого майна до двох великих машин.
Вілл Фрімен, хазяїн і керівник місцевого салону «Тойота» (не товариш Джима Ренні), заговорив прямо до екрана: «Не втручайся, Джиммі, а то ще й цей тиждень не встигне закінчитися, як у Міллі буде новий виборний».
Почувся схвальний гамір. Люди заспокоїлися і стояли, очікуючи: чи продовжуватиметься трансляція цієї такої нудної й водночас хвилюючої телепередачі, чи її буде припинено.
— Що я мушу зробити, Великий Джиме? — запитав Рендолф, витираючи собі обличчя видобутою з задньої кишені штанів хустинкою.
— А що тисам хотів би зробити? — відгукнувся Великий Джим.
Уперше з тієї миті, як він отримав ключі від зеленого автомобіля начальника поліції, Піту Рендолфу майнула думка, що він радо віддав би їх комусь іншому.
— Я хотів би залишити їх у спокої.
Великий Джим кивнув, ніби кажучи: «На твою відповідальність».А тоді усміхнувся, якщо так можна було назвати ту його гримасу.
— Авжеж, ти шеф поліції. — Він обернувся до Барбі, Джулії й Опудала Джо. — Отже, ви нас перехитрували, чи не так, містере Барбара?
— Можу вас запевнити, що ніяких хитрувань нема, сер, — відповів Барбі.
— Дідь… дурниці. Це натуральне змагання за владу в чистому вигляді. Бачив я й не таких розумників. Бачив їх злети… бачив і падіння, — він, все ще потираючи собі болісну праву руку, підступив до Барбі. Так близько, що той почув запах його одеколону й поту. Дихав Ренні хрипко. Він понизив голос. Джулія, либонь, не розчула, що він промовив далі. Але Барбі все чудово почув. — Синку, ти поставив на банк усе, що маєш. До останнього цента. Якщо ракета проб'є Купол, ти виграв. Якщо ні… стережись мене, — якусь мить його чіпкі, майже цілком утоплені в глибоких складках плоті, але сяючі холодним, ясним розумом очі не відпускали Барбі. Потім він одвернувся. — Поїхали, шефе Рендолфе. Ситуація тут доволі ускладнилася, завдяки містерові Барбарі та його друзям. Повертаймося до міста. Нам треба підготувати твої сили на випадок безладдя.
218
«Kenne Highland & The Vatican Sex Kittens» — суто місцевий бостонський гурт у стилі гонзо-рок.