Малюк Волтер не відповів, готовий він чи ні. Він спав у неї на плечі, пускаючи слину на її майку «Донна Буффало» [226]. Саммі глибоко вдихнула, намагаючись не зважати на сіпання болю, що транслювалося з її Низових Околиць, підсмикнула на собі рюкзак і вирушила в бік міста.
Коли сирена з даху міської ради почала короткими сигналами сповіщати про пожежу, вона спершу подумала, що то верещить у неї в голові, вкрай дивне було відчуття. Трохи перегодом вона помітила дим, але той здіймався десь далеко на заході. Її з Малюком Волтером це ніяк не стосується… хіба що, аби з'явився хтось, кому кортить подивитися на пожежу зблизька, тоді інша справа. У такому випадку її б напевне по-дружньому підкинули до амбулаторії, по дорозі до видовища.
Вона почала наспівувати пісню Джеймса Макмертрі, яка була популярною минулого літа, дійшла до слів «ми згортаємо тротуари за чверть до восьмої, це маленьке місто, і пива вам продати не можемо»та й покинула. Надто сухо було в роті, щоб співати. Вона моргнула, побачивши, що ледь не впала у рівчак, і навіть не з того узбіччя дороги, вздовж якого розпочала свій шлях. Вона весь час петляла по дорозі, прекрасний метод, якщо хочеш, щоб тебе збили, замість того, щоб підібрали підвезти.
Вона озирнулася через плече, сподіваючись хоч на якусь машину. Не було жодної. Дорога на Східний Честер залишалася порожньою, її асфальт ще не розгарячився достатньо, щоб мерехтіти.
Вона повернулася на те узбіччя, яке вважала своїм, тепер уже похитуючись, відчуваючи ватяність в ногах. «П'яний матрос, — подумала вона. — Що маєш робити з п'яним матросом спозаранку?» [227]Але зараз уже не ранок, уже перейшло за полудень, вона проспала півдоби, а поглянувши вниз, побачила, що її штани в промежині стали пурпуровими, точно як до того трусики, які вона з себе скинула. «Це ж не випереш, а в мене лишилася лише пара штанів, які на мене ще налазять».
Потім вона згадала, що одні штани з тієї пари мають велику діру на заду, і почала плакати. Сльози відчувалися холодними на її розпашілих щоках.
— Усе гаразд, Малюче Волтере, — промовила вона. — Доктор Гаскелл нас підлатає. Все буде чудово. Як новеньке. Гарне, як…
Та тут у неї перед очима почала розквітати чорна троянда і останні сили пішли геть з її ніг. Саммі відчула, як сили спливають, витікають їй із м'язів, немов вода. Вона опускалася, тримаючись за єдину думку: «На бік, на бік, не розчави дитину!»
Лише на це вона й спромоглася. Вона лежала розпластана на узбіччі Моттонської дороги, нерухома під оповитим маревом, чисто тобі липневим сонцем. Прокинувся і почав плакати Малюк Волтер. Він намагався виборсатися зі свого рюкзака, та не подужав; Саммі застебнула рюкзак надійно, і дитина застрягла. Малюк Волтер заплакав ще дужче. Муха сіла йому на лоба, покуштувати крові, що сочилася крізь намальовані писки Губки-Боба і Патріка, потім полетіла геть. Мабуть, доповісти результати своїх проб у мушиній штаб-квартирі й закликати підкріплення.
У траві терликали своє цвіркуни.
Звискувала міська сирена.
Малюк Волтер, у пастці при своїй зомлілій матері, довго ревів посеред спеки, потім затих і лежав мовчки, апатично поводячи очима, і піт великими ясними краплями скочувався з його гарного, м'якого волосся.
Стоячи перед забитою дошками касою кінотеатру «Глобус», під його пошарпаним козирком («Глобус» закрився за п'ять років до того), Барбі добре бачив міськраду і поліцейську дільницю. Його добрий приятель Джуніор сидів на ґанку гнізда копів, масажуючи собі скроні так, ніби ритмічні завивання сирени краяли йому мозок.
З міської ради вийшов і підтюпцем побіг на вулицю Ел Тіммонс. Він був у своїй сірій двірницькій одежі, але на шиї в нього висів бінокль, а на спині переносна помпа з порожнім, без води, бачком, судячи з того, як легко він її ніс. Барбі здогадався, що саме Ел і ввімкнув пожежну сирену.
«Іди собі звідси, Еле, — думав Барбі. — Як тобі така пропозиція?»
З півдесятка автомобілів проїхали вулицею. Два перших пікапи, а третій — панельний фургон. Всі три було пофарбовано таким жовтим кольором, що аж очі різало. На дверцятах пікапів написи сповіщали: УНІВЕРМАГ БЕРПІ. На будці панельного фургона сяяло легендарне гасло СТРІЧАЙ МЕНЕ ЗІ СЛЕРПІ В БЕРПІ. Передньою машиною кермував Ромео особисто. У своїй звичній зачісці «Дедді Кул», отій спірально наверченій дивовижі. Поряд із ним сиділа Бренда Перкінс. У кузові пікапа лежали лопати, шланги і новенький занурювальний насос, на якому ще було приліплено транспортні наклейки виробника.
Ромео зупинив машину біля Ела Тіммонса.
— Стрибай до кузова, партнере, — гукнув він, Ел так і зробив.
Барбі відступив якомога глибше в тінь козирка старого кінотеатру. Він не хотів, щоб його включили в число бійців з пожежею на Малій Курві; він мав справу тут, у місті.
Джуніор не покинув ґанку поліцейської дільниці, але й терти собі скроні не переставав, так і сидів там, обхопивши голову. Барбі почекав, поки зникли машини, а тоді поспішно перетнув вулицю. Джуніор не підняв голови, а за мить і зовсім зник з очей Барбі за масивним, оповитим плющем будинком міськради.
Барбі піднявся сходами, трохи затримавшись, щоби прочитати повідомлення на дошці оголошень: МІСЬКІ ЗБОРИ В ЧЕТВЕР о 19:00, ЯКЩО КРИЗА НЕ ЗАВЕРШИТЬСЯ. Пригадалися слова Джулії: « Вам перехочеться недооцінювати Ренні після того, як почуєте його публічні промови».Отже, маємо шанс увечері в четвер; Ренні рекламуватиме себе як лідера, що контролює ситуацію. «І вимагатиме собі більше влади, — промовив голос Джулії в його голові. — Безперечно, він цього хоче. На добро місту».
Міську раду було збудовано з бутового каменю сто шістдесят років тому, тож у її вестибулі стояли прохолодні сутінки. Генератор було вимкнено; який сенс йому працювати, коли тут нікого нема.
Проте хтось таки там був, у головній залі. Барбі почув голоси, два з них дитячі. Високі дубові двері стояли розчинені навстіж. Він зазирнув і побачив за столом президії якогось худого чоловіка з сивою шевелюрою. Напроти нього сиділа гарна дівчинка років десяти. Між ними лежала шахова дошка; сивоволосий «хіпі» спирався підборіддям на кулак, обмірковуючи наступний хід. Унизу, в проході між лавами, молода жінка гралася в «жабки» з хлопчиком років п'яти. Гравці в шашки сиділи задумливі; жінка з хлопчиком сміялися.
Барбі хотів було відступити назад, та запізнився. Молодиця звела очі.
— Привіт! Вам кого? — І, підхопивши хлопця на руки, рушила до нього. Шашисти теж попідводили голови. Секретність пішла на пси.
Жінка простягнула йому вільну від підтримування хлопчика руку.
— Я Каролін Стерджес. А той джентльмен мій друг, Терстон Маршалл. Цього малого чоловіка звуть Ейден Епплтон. Привітайся, Ейдене.
— Привіт, — сказав Ейден тихеньким голоском і тут же вложив собі до рота великого пальця. Він дивився на Барбі круглими, синіми, трохи здивованими очима.
По проходу підбігла дівчинка і стала поряд з Каролін Стерджес. Услід за нею неспішно підійшов довговолосий. Виглядав він змореним і зніченим.
— Мене звуть Аліса Рейчел Епплтон, — відрекомендувалася вона. — Витягни палець з рота, Ейді.
Ейді проігнорував настанову.
— Приємно з вами познайомитися, — промовив Барбі. Себе їм він не назвав. Фактично, йому навіть майнула думка, як гарно було б зараз мати під носом фальшиві вуса. Але ще не все втрачено. Він був майже певен, що ці люди не є мешканцями міста.
— Ви хтось з офіційних осіб? — запитав його Терстон Маршалл. — Якщо ви офіційна особа в цьому місті, я бажаю подати скаргу.
— Я тут усього лише вахтер, — відповів Барбі, тут же згадавши, що вони, мабуть, бачили Ела Тіммонса. Чорт, либонь, навіть розмовляли з ним. — Ви, мабуть, знайомі з Елом, іншим.
226
«Donna the Buffalo» — заснований у штаті Нью-Йорк фолк-роковий гурт, популярний в північно-східних штатах.
227
Старовинна робоча пісня на ірландський народний мотив, одна з небагатьох, що були колись дозволені в Королівському флоті Англії.