— Я хочу до мами, — оголосив Ейден. — Я дужескучив за нею.
— Ми з ним знайомі, — сказала Каролін Стерджес. — Він нам розповів, ніби за наказом уряду обстріляли ракетами якусь ту штуку, котра нас тут тримає, але ракети її не пробили, а тільки запалили пожежу.
— Це правда, — підтвердив Барбі, але, перш ніж він встиг продовжити, знову втрутився Маршалл.
— Я бажаю подати скаргу. Фактично, я хочу подати позов. На мене напав один так званий офіцер поліції. Він вдарив мене в живіт. Мені кілька років тому видалили жовчний міхур, і я боюся, що тепер маю внутрішні пошкодження. Каролін також зазнала усного кривдження. Її обзивали словами, які принижують її стать.
Каролін взяла його за руку.
— Перш ніж подавати якісь позови, Терсі, згадай, у нас була ТРАВА.
— Трава! — вигукнула Аліса. — Наша мама іноді курить маривану, бо вона допомагає їй, коли в неї ПЕРІОД.
— О, — кивнула Каролін. — Правильно, — невиразно усміхнулася вона.
Маршалл випростався на весь свій чималенький зріст.
— Володіння марихуаною — це дрібне порушення. А те, що вони мені зробили, це вже напад, кримінальний злочин! У мене там жахливоболить!
Каролін кинула на нього погляд, у якому змішалися співчуття з роздратуванням. Барбі раптом зрозумів, які між ними стосунки. Сексуальна пані Травень зустріла ерудованого пана Листопада, і тепер вони нерозлучні, в полоні новоанглійського варіанта «Безвиході» [228].
— Терсі… Я не певна, що суд погодиться з означенням дрібне правопорушення, — вона вибачливо посміхнулася Барбі. — У нас її було багато. Вони її забрали.
— Можливо, вони самі ж і викурять докази, — сказав Барбі. Вона розсміялася. Її сивочолий бойфренд — ні. Він так і супив свої кущисті брови.
— Все одно я подам скаргу.
— На вашому місці я б не поспішав, — промовив Барбі. — Тут така ситуація… ну, скажімо, удар у живіт не розглядатиметься як щось серйозне, допоки ми перебуваємо під Куполом.
— Явважаю це серйозною справою, мій юний друже, вахтере. Тепер уже в погляді молодиці читалося більше роздратування, ніж співчуття до нього.
— Терсі…
— З іншого боку, добре те, що в цій ситуації ніхто не звертатиме уваги на якусь там траву, — додав Барбі. — Може, це в масть, як кажуть картярі. А як ви познайомилися з цими дітками?
— Копи, котрі запопали нас у будиночку Терстона, побачили нас у ресторані, — пояснила Каролін. — Хазяйка сказала, що в них зачинено до обіду, але змилувалася, коли почула, що ми з Массачусетсу. Вона подала нам сендвічі й каву.
— Сендвічі з желе й арахісовим маслом та каву, — уточнив Терстон. — Більше нічого не було, навіть тунця. Я їй сказав, що арахісове масло залипає мені у верхньому мості, але вона відповіла, що в них зараз режим економії. Ви коли-небудь чули щось більш ідіотичне?
Барбі теж вважав це ідіотичним, але, оскільки ідея раціонування належала йому, він промовчав.
— Побачивши, що туди заходять копи, я була готова до нових неприємностей, — продовжила Каролін. — Але Ейді з Алісою, схоже, якось вплинули на їх притомність.
Терстон пхекнув:
— Притомності в них не вистачило, щоб вибачитися. Чи, може, я пропустив цю частину?
Каролін зітхнула і знову обернулась до Барбі.
— Вони сказали, що пастор Конгрегаційної церкви, можливо, знайде для нас порожній дім, щоб ми могли пожити там, поки це не закінчиться. Я гадаю, нам доведеться стати названими батьками, на якийсь час принаймні.
Вона погладила хлопчикові голову. Терстон Маршалл явно був менш ніж радий опинитися в ролі названого батька, але він все-таки обняв за плечі дівчинку і цим сподобався Барбі.
— Одного копа звуть Джууу-ньєр, — промовила Аліса. — Він добрий. І милий. Френкі не такий гарний на вид, але він теж був добрий. Він дав нам батончик «Мілкі Вей». Мама каже, щоби ми не брали цукерок у чужих, але… — Вона знизала плечима, показуючи, що все тепер змінилося, все інакше тепер, схоже, цей факт вони з Каролін розуміли краще за Терстона.
— Перед тим вони не були аж такими добрими, — докинув Терстон. — Не були вони добрі, коли били мене в живіт, моя дорогенька.
— Гіркі пігулки треба собі уявляти цукерками, — філософськи зауважила Аліса. — Так каже моя мама.
Каролін розсміялася. До неї приєднався Барбі, а за якусь мить і Маршалл також, хоча, сміючись, тримався за живіт і на свою подружку поглядав дещо осудливо.
— Я сходила до церкви, постукала у двері, — розповідала Каролін. — Ніхто не відгукнувся, тож я зайшла всередину, двері не були замкнені, але всередині нікого. Ви не знаєте, коли повернеться пастор?
Барбі похитав головою.
— На вашому місці я б забрав шахову дошку і пішов до пасторату. Це зразу за рогом. Пастор жінка, її звуть Пайпер Ліббі.
— Шерше ля фам, — докинув Терстон.
Барбі знизав плечима, потім кивнув.
— Вона добра людина, і порожніх будинків у Міллі бозна-скільки. У вас навіть є вибір. Мабуть, знайдете й запаси в коморі там, де зупинитеся.
Власні слова повернули його думки до бомбосховища.
Тим часом Аліса зібрала й розпихала по кишенях шашки, взяла в руки дошку і підійшла до них.
— Містер Маршалл кожного разу в мене виграє, — повідала вона Барбі. — Він каже, що дозволяти вигравати дітям лише тому, що вони діти, це під -дувки.Але я з кожним разом граю дедалі краще, правда, містере Маршалл? — посміхнулася вона йому. І Терстон Маршалл теж відповів їй посмішкою. Барбі подумав, що з цим різношерстим квартетом все мусить бути окей.
— Юність має свої права, дорогенька Алісо, — промовив він. — Але їх треба здобувати.
— Я хочу до мами, — пробурмотів похмуро Ейден.
— Якби ж то був якийсь спосіб із нею зв'язатися, — сказала Каролін. — Алісо, ти певна, що не пам'ятаєш її електронну адресу? — І до Барбі: — Їхня мама залишила свій мобільний у будиночку, це погано.
— Гарячий дядько, оце все, що я знаю про її пошту, — сказала Аліса. — Іноді мама каже, що сама була колись гарячою жінкою, але татусь про це подбав [229].
Каролін позирнула на свого бойфренда.
— Забираємося з цього ломбарду?
— Так. З тим же успіхом ми можемо перебазуватися до пасторату і сподіватися, що та леді скоро повернеться зі своєї милосердної експедиції, у якій вона, либонь, перебуває.
— Там мусить бути теж незамкнено, — сказав Барбі. — Або пошукайте під килимком на ґанку.
— Я не посмію, — сказав Маршалл.
— Я посмію, — хихонула Каролін. На її сміх відгукнувся усмішкою хлопчик.
— По- смію! — гукнула Аліса і побігла по проходу, розставивши руки, в одній з яких метляла крилом шахова дошка. — По- смію,по- смію,пішли вже, по- сміємо!
Терстон, зітхнувши, вирушив услід за нею.
— Алісо, якщо поламаєш дошку, ти ніколи не зможеш у мене виграти.
— А от і ні! Я зможу, бо юністьмає свої права! — гукнула вона у відповідь. — Крім того, ми її зможемо склеїти. Ходімо!
Нетерпляче заворушився Ейден на руках у Каролін. Вона опустила його додолу, щоб біг за сестрою, і простягнула руку.
— Дякую. Вам, містере…
— Радий був допомогти, — потис її руку Барбі й одразу ж обернувся до Терстона.
Той мав долоню міцну, як у риби черево, саме таку, які в Барбі асоціювалися з чоловіками, чий інтелект пригнічував фізичну активність.
Вони вирушили вслід за дітьми. Перед подвійними дверима Терстон Маршалл озирнувся. Сніп притуманеного сонячного світла крізь одне з високих вікон вихопив із напівтемряви лице цього чоловіка, зробивши на вигляд старшим за його справжній вік. Перетворивши його на вісімдесятирічного.
— Я редагував поточний випуск «Лемешів», — повідав він. Голос його тремтів від обурення й образи. — Це вельми авторитетний літературний журнал, один з найкращих у країні. Вони не мали права бити мене в живіт, насміхатися з мене.
— Не мали, — погодився Барбі. — Звичайно, не мали. Піклуйтеся добре про дітей.
228
«No Exit» («Безвихідь») — англійська назва найпопулярнішої п'єси Жана-Поля Сартра (1905–1980) «За зачиненими дверима» («Huis Clos», 1944), за якою знято також чимало фільмів, написано оперу тощо.
229
Hotmail (гаряча пошта) — безплатний сервіс електронної пошти компанії «Майкрософт», один з багатьох, які тепер діють в інтернеті. «Була колись гарячою жінкою» — гра слів: mail (пошта) англійською звучить однаково з male (самець, чоловік).