«Привіт, братику», — подумала вона недоречно.
— Сука, довбана ти сука, — прогарчав він, і тепер уже вона полетіла навзнак.
Пайпер упала на сходи, інстинктивно намагаючись покотитися боком, боячись ударитися головою об котрусь з тих кам'яних приступок, розуміючи, що це гарантовано провалений череп, що це її вб'є, або ще гірше — перетворить на овоч. Натомість вона впала на ліве плече, от тоді-то в ній пролунав раптовий крик болю. Знайомогоболю. Колись вона була вивихнула собі це плече, коли ще школяркою грала у футбол двадцять років тому, і чорт її забирай, якщо це не повторилось тепер знову.
Ноги її злетіли вище голови, вона, викручуючи собі шию, зробила заднє сальто і приземлилася на коліна, розідравши собі на них шкіру. І врешті розпласталася, приземлившись на живіт і груди.
Перекидом вона подолала майже всі сходи — згори й до самого низу. Щока в неї кровила, ніс кровив, губи кровили, шия боліла, але, о Боже, найгірше було її плечу, яке криво випнулося тим, добре знайомим їй манером.
Попереднього разу, коли її плече було з таким горбом, його обтягував червоний нейлон уніформи «Вайлдкетс». І все ж таки вона змусила себе підвестися, в неї, дякувати Господу, ще залишилися сили, щоб керувати власними ногами; а її ж запросто могло паралізувати.
Поводок вона випустила з руки ще в падінні, і Кловер стрибнув на Тібодо, пес клацав іклами йому по грудях і животу, рвав сорочку, поваливши Картера на спину, він намагався дістатися його яєць.
— Приберіть його з мене! — верещав Тібодо. Від його спокою й сліду не залишилось. — Він мене загризе!
Атож, Кловер саме цього й прагнув. Передніми лапами він уперся в стегна молодика і метлявся туди-сюди на мордованому ним Картері. Це було схоже на те, ніби німецька вівчарка їде на велосипеді. Пес змінив кут атаки й глибоко угриз Картерове плече, вийнявши з парубка новий вереск. А далі Кловер мало не дістався його горла. Картеру пощастило вчасно упертися долонями собаці в груди, так він уберіг свою глотку.
— Відтягніть же його!
Френк потягнувся підхопити безхазяйний поводок. Кловер озирнувся й хапнув зубами його за пальці. Френк відскочив назад, і Кловер знову присвятив свою увагу молодику, котрий зіштовхнув зі сходів його хазяйку. Розкривши пащу з двома рядами сяюче білих зубів, він рвонувся до горла Тібодо. Картер підняв руку і тут же закричав, коли Кловер у неї вчепився і почав трясти, немов якусь зі своїх улюблених ганчір'яних ляльок. От тільки з його ганчір'яних ляльок не лилася кров, а з Картерової руки — залюбки.
Пайпер, похитуючись, побрела вгору сходами, тримаючи ліву руку поперек грудей. Її обличчя перетворилося на скривавлену маску. Десь у кутку рота в неї приліпився зуб, ніби якась недожована крихта.
«ПРИБЕРИ ЙОГО З МЕНЕ, ГОСПОДИ ІСУСЕ, ПРИБЕРИ З МЕНЕ СВОГО КЛЯТОГО ПСА!»
Пайпер уже було відкрила рота, щоб наказати Кловеру «фу», але побачила, як Фред Дентон витягає пістолет.
— Ні! — закричала вона. — Ні! Я його приберу!
Фред обернувся до Мела Ширлза і вільною рукою показав на собаку. Мел зробив крок і вдарив Кловера ногою в заднє стегно. Вдарив різко й сильно, як ще зовсім недавно бив по футбольному м'ячу. Кловера розвернуло поперек Тібодо, і заразом він випустив з пащі його закривавлену, пошматовану руку, на якій два пальці вже стирчали криво, немов погнуті стовпці дорожніх знаків.
— Ні! — знову закричала Пайпер, так голосно і сильно, що аж світ померх перед її очима. — НЕ ЧІПАЙ МОГО СОБАКУ!
Фред не звернув уваги. Коли з подвійних дверей вилетів Пітер Рендолф, з випущеною зі штанів сорочкою, з розстебнутою матнею, тримаючи в руці журнал «Аутдорз» [242], який він читав у сральнику, Фред і на нього не звернув уваги. Він націлив свій службовий автоматичний пістолет на пса і вистрелив.
На затиснутій між будівлями Меморіал-плазі постріл прозвучав оглушливо. Верхівка голови Кловера розлетілася приском з крові й кісток. Він зробив один крок до своєї заціпенілої в лементі, скривавленої хазяйки, зробив другий… і впав.
Фред, так і тримаючи в руці пістолет, швидко рушив до Пайпер і вхопив її за понівечену руку. Її плече зойкнуло протестуюче. Але вона не відривала очей від трупа свого собаки, котрого виростила від щеняти.
— Ти заарештована, скажена суко, — оголосив Фред, сам блідий, очі ледь не вискакують з орбіт, він мало не впритул нахилився до її обличчя своїм, аж вона відчула бризки його слини. — Все, що ти скажеш, може бути використано проти тебе, гівно скажене.
На протилежному боці вулиці з «Троянди-Шипшини» висипали клієнти, серед них і Барбі, все ще у фартуху й бейсбольному картузі. Джулія Шамвей прибула першою.
Вона окинула оком місце пригоди, не приглядаючись до деталей, уловила загальний гештальт: мертвий собака; копи збилися в купу; голосить скривавлена жінка, одне плече в якої стирчить явно вище від іншого; лисий коп — гидомирний Фредді Дентон — смикає її за руку, яка росте саме з того понівеченого плеча; кров на сходах підказує, що саме з них упала Пайпер. Або її зіштовхнули.
Джулія зробила те, чого не робила ніколи раніше в житті: полізла рукою до своєї сумочки, розкрила гаманець і, розкривши його й тримаючи перед собою, пішла вгору сходами ґанку, оголошуючи:
— Преса! Преса! Преса!
Від цього принаймні її перестало трусити.
Через десять хвилин у кабінеті, який зовсім ще недавно належав Дюку Перкінсу, на дивані під сертифікатами й обрамленим фото Перкінса сидів зі свіжою пов'язкою на плечі й обмотаною паперовими рушниками рукою Картер Тібодо. Поряд з ним сиділа Джорджія Руа. На чолі Тібодо виступили великі краплини важкого поту, але після слів «здається, нічого не зламано» він замовкнув.
Фред Дентон сидів на стільці в кутку. Його зброя лежала на столі шефа. Віддав він пістолет майже без заперечень, тільки промовив:
— Я змушений був це зробити — лишень погляньте на Картерову руку.
Пайпер сиділа в казенному кріслі, яке тепер належало Пітерові Рендолфу. Джулія паперовими рушниками витерла більшу частину крові їй з обличчя. Жінка тремтіла від шоку й величезного болю, але, як і Тібодо, вона не стогнала. Очі в неї були ясними.
— Кловер плигнув на нього, — вона показала підборіддям на Картера, — тільки після того, як він штовхнув мене зі сходів. Падаючи, я випустила з руки поводок. Мій собака повівся, як слід. Він захищав мене від злочинного нападу.
— Вонасама на наснапала! — вискнула Джорджія. — Ця скажена курва першою напала на нас.Піднялася на ґанок, патякаючи всяку херню…
— Помовч, — наказав їй Барбі. — Усі замовкніть тут к бісу. — Він подивився на Пайпер. — У вас не вперше вивихнуте це плече, правда?
— Я вимагаю, щоб ви пішли звідси, містере Барбара, — промовив Рендолф… але промовив він це не вельми впевнено.
— Я можу їм допомогти, — відповів Барбі. — А ви?
Рендолф не відповів. Мел Ширлз і Френк Делессепс стояли за прочиненими дверима. Вигляд мали неспокійний.
Барбі знову обернувся до Пайпер.
— Це зміщення, без розривів. Уже непогано. Я можу його вправити раніше, ніж вас доправлять до шпиталю…
— Шпиталю? — крякнув Фред Дентон. — Вона заарешто…
— Стули пельку, Фредді, — наказав Рендолф. — Ніхто тут не заарештований. Поки що принаймні.
Барбі дивився Пайпер прямо в очі.
— Але я мушу це зробити просто зараз, поки воно не набрякло. Якщо дочекаєтеся шпиталю, щоб вам вправляв плече Еверет, там уже доведеться застосувати анестезію. — Він нахилився їй до вуха і прошепотів: — Поки ви будете в безпам'ятстві, вони зможуть розповідати свою версію подій, а ви — ні.
— Що ви там шепочете? — грізно запитав Рендолф.
— Що їй буде боляче, — відповів Барбі. — Згодні, преподобна?
242
«Outdoors» («На природі») — журнал, розрахований на мисливців і рибалок Східного узбережжя США.