Стольник Перхунов ладнався уже в зворотну дорогу, як із Стамбула повернувся ні з чим переяславський полковник Федір Яковець, якому Січ давала розпис на розшук полонених у Ладижині козаків. Сірко мусив писати грізного листа в Сороки, де тепер містився реґімент князя, про неодмінне повернення ладижинців, бо при невиконанні Січ буде змушена йти на помсту. Тяпкін, дізнавшись про того листа в Стамбулі, був на сьомому небі! Та появилася неабияка гризота і в Тяпкіна, і в Перхунова, бо на черговій січовій раді, окрім прочитаного листа від хана Мурада про дружбу та спільну боротьбу Орди й Січі проти захланних сусідів, Сірко виголосив таке:
— Приходять до нас і на Дон збіглі втікачі від бояр і воєвод не працювати для свого утримку, а тільки споживати і чинити злочини, ворохоблячи наше січове поспольство, створюючи калибалики та закликаючи до непідкорення рішенням більшості. В інші часи в цьому не було криміналу, але тепер це веде до заміни звичаїв і усталень, а відтак підлягає суворому осудові, і я закликаю кошовий суд, як інстинґатора-обвинувача, почати розслідування, дізнання і презентування, хто ці втікачі, ким та для чого прислані, сюди.
Уже наступного тижня з допомогою багатьох справді збіглих було виявлено і палично скарано десяток царських і боярських підісланців і відправлено цареві їхні зізнання з рештою менш злодійних, що потім опинилися в Сибіру, як порушники клятви на Святому письмі.
Як не прикро було царатові, та він, як завжди, вийшов сухим із мокрого становища, приславши вістового з листом від царя Федора, в якому не згадувалося ні про розмову Сірка з Перхуновим та Тяпкіним, ні про презентування над підісланцями, а натомість висловлювалася дяка за промисли й сукцеси над невірними, а кінчалося послання таким: «Боярин Дорошенко з родиною жиє при нас у шані й фаворі не гірше будь-якого іншого дворянина і на долю не нарікає. А ми, милістю Божою цар Великої Русії, просимо вас, християн, промишляти неспинно над аґарянами, за що ми будемо неухильно жалувати вас, козаків, достойно й належно, заборонивши гетьманові й воєводам не пропускати до вас харчу та іних припасів через переправи й пороми».
— Ти їм сци межи очі, а вони кричать, що то дощ іде! — сказав по цих словах Яковля при вістовому, дочитавши листа.
— Оці слова кошового скриба і перекажи світлому твоєму цареві, стольнику, додавши, що ми обурені підступністю, нещирістю та лукавством високого двору,— додав Сірко.— На цьому мова наша з тобою закінчена! — докинув він вороже, підвівшись.
Не хотів кошовий говорити зі стольником ще й тому, що з Бахчисарая прибули беї Шірін і Мансур і чекали в гостинній хаті на побачення зі старшиною, переказавши через товмача про важливість їхнього прибуття. В розмові із Сірком та кількома значковими беї говорили про неволю свого і козацького народів, а відтак про спільні інтереси у вивільненні з-під царського і султанського свавілля, а кінчили так: «Затверджений султаном на хана Мурад-Гірей прагне дотримуватись із козаками миру і просить пробачення, що він досі не знайшов у Ханстві тих козаків-полоненців, прізвища яких подані йому Січчю в розписі, а коли б хтось із них виявився, то буде негайно приправлений у Кіш, як домовлено».
Близилася нова весна, і розвідники Лавра Гука донесли Сіркові, що турчин з буджаками купчиться для походу по цей бік мосту на Дунаї та біля Тягина, Головні й Андріївського острова, ждучи чотирьох пашів із трьома тисячами яничарів, що із Стамбула морем мають припливти п'ятнадцять каторг і сім сандалів зі збіжжям до Ачи-Кале-Очакова з агою Семистафом-пашею, що той ладунок султана Запорогам буде в Очакові перевантажений на сто тридцять дрібних суден і на них приправлений безпосередньо в Кіш. Новина ця була неймовірною, хоч сотник і запевняв усіх, що його відомості перевірені тричі. Яких тільки здогадок не було висловлено значковими. Адже виходило, що козаків наймав і султан, а відтак від нього можна було не сподіватися нападу!
Укріплюючи на всякий випадок острови й волость, Сірко чекав сплаву криги, і саме тоді у Кіш прибули гінці з Кизи-Кермена з подарунками для нього і старшин від самого хондкара. Чого лише не було сказано уклінним пашею і чого тільки не було приправлено у в'юках! Однієї білої габи сім тюків, а шовку, кармазинів, а золотих сережок, а запашного хозу й розшитих халатів! Січовий скарбничий Микита Вдовиченко, розпитавши про збіжжя і почувши, що воно слідує від Кизи-Кермена водою, на радощах почоломкався з агою, а Сірко згодився укласти мир, обумовивши, що неповоріт полоненців-козаків із-під Ладижнна заважає Січі укласти вічний мир і обговорити подальші спільні дії, адже яничари не перестають людоловити.
Ще тільки збиралися від'їжджати з Коша турецькі в'ючники, як із Кодими і Балти прибилися, запаливши геть коней, втікачі, родини яких із майном і худобою було взято яничарами в ясир так нагло, що мало хто встиг утекти. Розповіді про спалення осель, а в них малих, старих і немічних людей на раді ставили дибом козацькі оселедці від жаху, хижості й звіриності нападників. Рада була бурхливою, і більшістю голосів Семистаф-паша, не дізнавшись про скоєне, був почесно відпущений додому з подякою, а в степ вислана Гукова сотня для вияснення, куди поправлено ясир, що робиться в Подністров'ї і Побужжі, чому круль Ян вивіз брацлавців і спалив місто. Січ шукала можливості і приводу для сатисфакції, і не лише за Кодиму й Балту. Порта вела ту ж царську подвійну гру.
На Малій раді було вирішено піти у всеозброєнні водою й степом назустріч караванові зі збіжжям на той випадок, якщо ті, що йдуть із караваном, виявляться неладною збройною армадою. Сірко докладно розробив у деталях і зустріч із збіжжеправцями, і відвід їх не в Січ, а на острови для можливого тамтешнього ув'язнення яничарів та вивільнення веслярів-каторжників козацтвом. Кіннота пішла Великолужжям і Конкою подвобіч Дніпра, а решта за ніч розмістилася на острови.
І ця Сіркова виправа вдалася козакам. Яничари виявилися озброєними «до зубів». Зустрінуті із зеленим стягом хондкара, боки послушно пливли за провожатими лоцманами на острови, а там, оточені, роззброювалися без супротиву, не встигши й оговтатися. Тих, що хотіли втекти, козацькі гончаки-чайки під орудою Овсія Шашоли окільцьовували здвобіч і засипали стрілами, не випустивши жодного човна, поки й сам капудан Карач-бей здався на своїм геліоні-сандалі.
— Нужда й закони міняє,— виправдовувався Сірко перед козаками і яничарами по отій недешкретній виправі.— Кодимці й балтці чекають вивільнення, а спалені малі, старі й немічні — помсти, Карач-бею, отож посилай гінця до султана, щоб негайно вернув ясир, взятий у Кодимі й Балті, якщо хочеш лишитися живим зі всіма твоїми калудан-агами та яничарами.
За два дні козацтво за наказом Сірка вернулося в Чортомлик, і тут же закрутилися вітряки і в Січі, і в Великолужжі, мелючи оте збіжжя, частина якого була виділена на Конку та в Посамар'я. Лишивши наказним у Січі Івана Стягайла, Сірко із Шашолою повів козацтво у Сулинське гирло, де, за сповіщенням Гука, яничари стали висаджуватися з галер поряд зі свіжозведеним мостом. Шулерсько-підкупна гра сераскирів була розкрита повністю!
— Мусимо допомагати, товариство моє, хоч як би не хотіли, і самочинцеві та лакизі гетьманові Самойловичу, і тиранові цареві, бо тим, бачте, допомагаємо, в першу чергу, нашому бідному людові, іншого шляху нам не залишено Богом,— говорив Сірко до скликаного козацтва і волосних сотників на тирлищі перед виходом армади із Чортомлика.— Пильнуйте належно Січ-матір і Великий Луг — батька нашого і будьте готові вночі і вдень умерти гідно за них на варті вольностей! Об'являю вам, що ми з оцієї миті у стані війни, аж доки вона не буде відмінена чи мною, чи тим, хто буде по мені! Будьте пильні, побратими й сини мої, і виконуйте належно накази, а сув'язь будемо тримати через посильних сотника Гука! Бог нам у поміч! — перехрестився і вклонився кошовий до натовпу навсібіч.
На сімдесяти думбасах-байдаках виплив тоді кошовий із товариством і мав при собі дві гарматки, десять гаківниць, сотню рушниць-мушкетів, досить луків і стріл, списів, арканів та шабель, десять кадубів пороху та тридцять — рибної пастроми. Було достатньо і води, сухарів із малая, коржів, перепічок та в лоєві й смальці зварених каші із пшона і мамалиги з кияшного борошна, трохи оковитої та свіжої браги. Та найбільше кошовий тішився вузлуватими гаками на шнурах для абордажу, очеретяними куликами для спасіння на водах, різною цельбою-ліками з павутинням, селітрою, поташем і полотнами для ран.