Лаврове сповіщення привело Сірка в такий жах, що він, стріпнувшись серцем у горі й муках, взяв у долоні голову і так сидів не знати й скільки. Джура Яків Гиря не відав у розпачі, як і діяти.
— На мені лежить смерть Гнатова,— поклав Сірко на стіл тяжкий п'ястук.— Прости мені, лицарю і захиснику живота мого, мою непростиму вину гріховну, як і ви всі, коли вина в вашій смерті лежить на мені! — молився в нестямі отаман.— Пошли, Боже, йому, мудрому й вірному, рай небесний, а йога родині й синам — блага твої й захисти,— перехрестився тричі, змовкнувши.— Не взнав часом, хто із старшин Ходневих те вчинив? — спитав згодом у Лавра.
— Обозний Ходні Михай Самарин з дознавачами в заплаві біля обійстя вдови Чивилихи, яка з дітьми бачила те, бо порала грядку невдалік.
— Взимі мусите привезти тіло побратима і поховати на січовім цвинтарі, а Михая Самарина прикличу в Січ і маю вбити в поєдинку при кошовому товаристві.
— Ходня, кажуть, його змусив на той злочин,— вставив Лавро.
— Той перекинчик відповість і за Івана Разю, і за Гната Турлюна,— стиснув Сірко зуби.— Іди на спочин, Лавре, моє тобі спасибі,— відпровадив він курінного, а сам ще Довго міряв бурдюга в безсиллі, тускові й скорботі.
«Одно безголів'я і безтямне гультяйство, той рокіш Степана, бо заміна одного царя другим коштом неозброєних інородців і ясачних людинів неминуче скінчиться поразкою, а при вертепних пиятиках старшини, що граблять гірше бояр, то й поготів»,— стріляли в Сірковій голові висновки.— Продовжувати походи на боярство, не переманивши стрільців,— засліплена тупість, і не більше! Для Степана то бахвально-чванливе розуміння «вождя», а для поневолених — життя і смерть! Мушу застерегти Дзиковських,— вирішує він, а на пам'ять йому приходить Хирівський ліс і на шкапі вершником хлопець Гнатко, що вимагав доброго коня за сповіщення про ночівлю ката Лаща...
20.
Ще ниючими ранами й рубцями в Сірковім серці та пам'яті озивалася смерть сина Петра, матері Домни, сотника Гната Турлюна, родині якого він вирішив постійно посилати утримок, і багатьох тисяч побратимів, розгублених ним у бойовищах, а в Січ прибуло із посланцями чергове грошове пожалування від царя, подячна грамота і дві мортирки-гарматки із обладунками. Кошовому впало у вічі, що царські високі сли до нього не зверталися, а трактували в основному із Ханенком, величаючи його гетьманом. Згодом Сірко вияснив, що у слів був лист від царя Ханенкові та Січі, в якому закликалося їх, православної віри людинів, триматися Андрусівського перемир'я і допомагати польському крулеві Михаю-Хомі Корибуту побити агарянського вора і супостата-нехриста Дорошенка. В кінці того листа згадувалося побіжно, правда, і Сірка: «Кроткий духом цар і суд вселенських патріархів прощає йому нерозумно-гріховні зносини із обома „ворами-нехристами“» — малося на увазі Разю й Дорошенка. Сірко здогадався, що лист, переданий Разі через Гната, і є причиною його гріховності...
Та лиш встигли царські сли виїхати із Січі, як у грецьку хату увалилися польські амбасадори під чільством ротмістра Яна Завіші. Зустрівшись із Сірком наодинці, той передав кошовому із привітами від усієї шляхетної родини коронного гетьмана Яна Собеського і великого особистого листа та попросив зустрічі із гетьманш Ханенком на наступний день для перемов при кошовому Сіркові. Одяг, виправа і врода ротмістра, особлива чемність і відкритість підкуповували, а знання української мови — зріднювало посланця, і Сірко дає дозвіл Завіші обійти із джурою всі місця січовища, які його зацікавлять, а сам покликав у бурдюг Лавра Гука для читання листа.
Після вибачень, що так довго мовчав, щедрих віватів «збавителю, уратувателю і доводці начільному від длужніка, мілосної дружини Марії, синечкув Томаша і Тадека, цуречки Ядзі, небожа Якубка», привітань і уклонів «жоні Софії, синові Романові, цуречкам Марині і Ярисі», висловлювань співчуття всім у смерті матері й бабусі Домни і в загибелі сина й брата Петра, як «звитєнжці»,— йшли короткі новини, що «всі жиють належне» і що він, Ян, «зараз при крулі найяснішому Михаєві є коронним гетьманом Жечі Посполитої і має чимало з того рожних запобіжних і прикрих обов'язків, як чілець і врядовець».
«Цей лист,— писалося далі,— від людина-длужника й приятеля, не гетьмана, і все, в ньому викладене, є виказом інтимним. Болі твого рідного краю й люду мені не чужі, як не однораз мовив тобі, мосьпане, тому повторююся і нагадую мою думку в скрусі і за твою, і за мою ойчизну листом, не маючи нагоди зустрітися.
Далека й довга путь починається з малого кроку, і чинить його кожний по-своєму. Жеч Посполита, втративши за століття вашу віру у її слівність і порядність, утямила, що, змагаючись за вашу підлеглість, вона обезсилила себе і вас, як щита свого від полудення всходного, і тепер чинить чимало кроків для зближення, не зустрічаючи того ж від вашого поспольного загалу. А досягнення в цьому між польською й вашою сторонами були б обнадіею на майбутнє і початком нових сув'язів і контактів.
Все, що досі діялося нами й вами, було тільки розором наших сполеченств, воно кріпить та багатить не нас, а аґарян та московитів. Царські спритноушкали, вміло користуючись нашими різнороз'єднаностями в релігії, створили на землі вашій криваве бойовище, яко на бидлобойні-ржезні отій, кроворозливній.
Із багатьох розмов зі слами царевими і їх супровідцями я дійшов висновку, що їх уміння ламати, рвати сув'язі родин, парафій, цехів, колотити громади, розкладати їх і деморалізувати, розпалювати супротивництво — прямо сатанинсько-диявольські. Шельмування, викрути, вигадки, плутні для них — рідна стихія, а переконання, що в спілці з ними — вважай, під ними — твоє щастя й спасіння, просто дивогідні!
Коли під ляхами ваші русини лишалися завжди, хай і „бидлом“, але русинами, то зараз, плавом пливучи в Татаро-Московію, яка ігнорує вже й федерально повну князівську автономію, ваш люд несе туди не лише душі, тіла, добра-статки, худобу, дріб всілякий, а й дух рідний, звичаї, обрядності, гісторію, яких ляхи не торкалися, а ігноруючи — все ж і не приписували собі. Той повінний біблійний „ісход“, особливо ваших духовних людей, приведе до знищення вас як народу з власним корінням, бо московити, найпаче чільні амбасадори, дотеперішнє своє назвисько, вважаючи на обвиклу його татарщину, шалено-похітно і вперто трактують, як русинське, не проминаючи підкреслювати та наголошувати, що вони — ледь не перші русини, то пак, виходячи з цього їхнього твердження, все ваше — є їхнє та в додаток ще й прикрите тепер православною одновірністю. Того не можна замовчувати.
На моє бачення, „великая Русія“, як пишуть боярські скриби в реляціях, велика лише в шулерстві, насиллі, держимордстві та загарбі чужого. Її амбасадори радяться з іншими лише тоді, коли мають з того для себе зиск. Гра нині з вами є трактування вас як захисної стіни від нас і аґарян. По ній вашого воскресіння не буде, а буде мученича смерть і зникнення. Ви станете в них робучою силою, волячим тяглом, джерелом датків під єдиним Богом і православною вірою! За Бога вам стане сатрап-цар, а за віру — його Божою милістю плутні і його ж іпостась! Отож, священне ваше змагання за життя на землі може бути успішним сьогодні тільки у федерації з нами та Литвою на засадах Гадяцьких угод!
Подивляє мене осібно і декого з прихильних до вашого лиха наших чільців разом із крулем те, що ви не бачите, як доброхітно опиняєтеся в стосунках із московитами в становищі плебеїв і рабів, будучи навіть чільцями і радцями. Щоб не мати вини на сумлінні перед тобою, питаю тебе: невже, оглядаючись назад і слушно осуджуючи нас, ви, чільці, не бачите різниці хоч би в тому, що ляхи дозволили вам піднятися до усвідомлення своєї окремішності і організувати визволення за неї, а московити уб'ють те в зародку-зав'язку!
Ти, доблію, у нашій гостинній розмові ремствував та нарікав, що ляхи-маґнати поїдом їли добробути і гаразди від праці ваших русинів. Це так і було, але сьогодні вже я бачу, що ляхи-маґнати не їли ні своїх сіром-трудівників, ні трударів-русинів, а московитські бояри-покручі, разом із своїми їдять, та з'їдять не лише добробути і гаразди, а й самих ваших трудівників разом з їхніми поспольними чільцями. Правторення до Сибіру Богданових родаків і сподвижників є погрозою і по відношенню до твоєї власної персони... Помисли над тим і будь пильним!..