— Татарин, мамо, ятаганом почастував, та й по тому,— вішав Сірко на тибля одіж.
Зайшов Назар, розпитала, як звати, чи є рід і де він, змусила роздягтися, а між розмовами ставила на стіл підвечірок. За столом говорили про життя мачухи, про капулівчан, цвинтар і нового панотця в церкві, про Сіркові бджоли, які Ївга передала в оренду дідові Охрімові Зиці, і той дав їй за літо п'ять цебрів меду, з яких вона чотири продала на крам-базарі, а один лишила, і він зацукрився.
Потріскував олійний світець на столі, заглядала чорними очима в круглі і геть відмерзлі міхурчаті віконця темна ніч, а Ївга, ніби в ній весняні води прорвали гатки, говорила й говорила про своє наболіле, все вертаючи до самотності, старості й немічності.
— Поперек кілком стоїть у мене, руки вночі зовсім німіють, а вдень і за кабанчиком та дробом часом нема сил походити,— чогось недомовляла мачуха, як здалося Сіркові.— Ніяк не осмілюсь,— перегодя зізналась винувато,— спитати тебе, Іванку, хоч торохтю багато ото.
— Матусю рідна! Пробі, чи ж я який вовкулака, щоби-сь мене боятися?! Кажіть, що хотіли!
— Чи отримав ти гайталика з коштом десь там у Батурині? — як макогоном вдарила вона пасерба запитанням.
— Гайталика?!— пантеличився і приголомшувався Сірко.— А ви ж звідки про нього відаєте, матусю, яско моя?
— Скільки знаю тебе, стільки й ніяковію від купання в твоїх пестливих словах! Мене навіть батько так не називав, як ти ото,— зітхнула.— А знаю, бо Явтух Халява запевнив мене, що хтось кинув його тобі в яму-темницю надійно, а в мені сумнів відтоді сидить, чи потрапив до тебе отой гайталик, та чи знадобився тобі? Від Настки Явтух привіз його! — добила Ївга Сірка.
— А Настка ж як довідатися, де я та що зі мною?! — геть пройшла сонливість у пасерба від новини.
— Якісь миргородські люди прибилися до Криму і сповістили їй про тебе, а слідом і Явтух прибув сюди кінно із пайцзою та, переночувавши в мене і переодягнувшись у козацький стрій, подався вдругодень у Батурин.
— Он воно що!.. І довго він був там?
— Десь, може, коло чотирьох тижнів. Я вже не знала, що й думати та гадати, непокоячись за нього, поки вернувся. Розповідав, що Якова твого сердешного вбито, а на тебе гетьман Самойлович буцім написав цареві оскаржну денунцію і тримав тебе у ямі-темниці, ждучи від нього депеші про згоду на твоє смертне покарання. Явтух запевнив мене, що те зовсім неможливе і що ти невбарі неодмінно повернешся, бо й Січ послала велику ватажну, депутацію з погрозою і проханням до царя, і ляські круль та гетьман виказали свій обур цареві із-за тебе,— світилися радістю очі Ївги при оповіді.
«Ось звідки той гайтан потрапив до мене! — роздумував Сірко вже в постелі. Не маючи сили заснути, він довго перевертався з боку на бік мов неприкаяний. Зведенка сестра Настка і Явтух не виходили з голови.— Мушу вивільнити і її, і Явтуха, й інших підсусідків коло неї та переправити хоч сюди ось в Запороги. З того і самотня мачуха матиме втіху та поміч, і Настка не буде себе чути залишеною напризволяще»,— вирішив врешті, засинаючи.
25.
В Коші Сірко дізнався і про зготовлений похід на турчина потуг гетьмана Собеського, і про прибуття з Венеції знаного йому ще з Вінниці вісімнадцятирічного ув'язненця і каторжника у ханів Самійла Молдавидла, який став наказним у Ханенка на дніпровських островах під Києвом, і про повстання дванадцяти рукомесних цехів киян проти царського воєводи Дворецького, і про їх придушення та вбивство в бою отого ж наказного Самійла Молдавидла. Довідався він і про те, що царевич Симеон із донцями-разінцями полишив Січ і кудись подався. І, хоч Сірко не бачив Симеона, йому було шкода його і донців, мабуть, обманутих ним, а тим паче коли в грецькій гостинній хаті при Січі «затрималися із-за бездоріжжя» царські посланці.
Тим часом у січовищі були готові і на плаву гончаки-галери, байдаки-чайки, думбаси, стерни та дубівки із плавними помостами і очеретяними окриленнями, були підсилені на свіжих зелених пашах ослаблені за зиму коні для походу і підігнані ронди-збруя на них, було наготовано та наландовано достатньо різної зброї й набоїв, навіть кілька гаківниць і дві гарматки-мортири. А січова Мала рада затвердила зверхником над чорноморцями дотепер Сіркового наказного отамана, колишнього кошового Дениса Кривоноса, і в Січі ждали з дня на день приходу тайші Башанти, щоб негайно вирушити ніби на ріку Молочну на ногаїв, бо про справжній напрямок руху Сірко не говорив. Він знову дослав розвідників на чолі з Лавром Гуком на Муравську сакму з дорученням перейти Дніпро назад біля Кизи-Кермена і розвідати не Моравський, а Кучменський шлях аж до Буджацької орди, звідомивши його про все в Аслан-Кермені, а також сповістити гетьмана Собеського про вихід козацьких потуг у поміч йому.
Тайша Башанти із ойротами у п'ятсот шабель прибув до Січі лише в кінці травня, і козацький похід за одну добу двома рукавами вибув із Січі водою й сушею. Гаківниці й мортири Сірко віддав, як і пастрому та сухарі, чорноморцям, що мали напасти на Аслан-Кермен уночі стріляниною, коли не пощастить тихо зняти варту. А вершники на чолі з Сірком — із шаблями, ятаганами, списами, луками, з щитами та арканами, з виданою лише на добу звареною в смальці гречаною сухою кашею — скористаються нападом чорноморців, які відтягнуть на себе основну силу оборони, алярмом-наскоком впадуть на фортецю здругобіч. Розраховував Сірко і на поміч ясирників, яких у фортеці було скупчено до трьох тисяч, планував і довшу осаду фортеці, коли зненацька не пощастить взяти.
Та християнський Бог був на боці Сіркових потуг — приспав у запівніч і Аллаха, і його правовірних. І чорноморці з води, а ойроти й козаки із суші воднораз напали на Аслан і, не втративши жодного воїна вбитим, за якусь годину повністю оволоділи фортецею та її околами. Одне ім'я «шайтан», що його вигукували охоронці жахаючись, а ясирники — радіючи, паралізовувало захисників.
Спішно відпровадивши з ясирниками майно, худобу на перевантажених байдаках-чайках і гончаках-галерах додому, Сірко зірвав частиною пороху, що був у фортеці, мури, окольні будівлі й пішов ночами на Очаків.
Похід козаків на буджацькі, молдавські та волоські улуси, які людоловили тепер разом із турчином у Поділлі й Буковині, полегшував ляському гетьманові Собеському війну з Портою. Поповнивши в Очакові свої запаси зброї і звільнивши понад п'ятнадцять тисяч ясирників, Сірко круто повернув на захід. Його поява з козацтвом під Молдовою змусила молдавського логофета Степана Петриченка і волоського жупана Григора Гика повернути свою зброю проти Гусейна-паші, а відтак допомогла Собеському розбити пашу під Хотином, і той мусив із кількома юз-баші та от-агами втекти аж у ханський сераль, боячись розправи султана.
Тим часом оповіщений про успіхи Сірка цар Олексій спішно направив Січі додаткові набої й припаси для промислу над аґарянами і, запобігаючи перед тим же Сірком, відпровадив протоієрея ніжинського Симеона Адамовича з родиною, наглядцю й радника гетьманичів Самойловича при царі, за вчинені свого часу нацькови проти Сірка до Сибіру і дозволив, як вимагав від нього Сірко в Грановитій палаті, «щоб Україна була в такому ладі, коли кожний козак мав би при собі коня, рушницю і набої для війни».
Довідавшись від розвідників Лавра Гука, що султан із ханом посудяться йти великим походом на Січ і Хотин, Сірко переказав чорноморцеві Денису Кривоносу негайно вийти усім оружним плавом до Перекопу, куди й він, Сірко, прийде сушею. Отож водою і степом до Перекопу йшло близько п'яти тисяч козаків. І хоч Сірків план повністю не вдався, бо орда й турчини напали на чайкарів коло Гаванської пристані, та Денис Кривоніс уміло їх відбив і відігнав, узявши в полон ще й галеру з турецьким капудан-чаушем Валі-агою. Допитаний Сірком, що якраз наспів, Валі-ага розповів про дислокацію ординсько-турецьких турм, і отаман, відпровадивши чорноморців із великими трофеями додому, спішно повернув козацькі потуги на Тягин, Ізмаїл і Ачи-Кале, де, втративши лише трьох козаків, розбив і орду, і турків, отож ані орда, ані турки не пішли під Хотин на потуги Собеського.
Рідно та приязно подякував Сіркові гетьман Собеський, сповістивши «уродзоного, богатиря й гетьмана з гетьманів» що він, Собеський, за вимогою примаса й сейму мусить лишити Хотин на наказного, а сам відбути спіхом до Варшави, бо в «Жечі Посполитій жалоба велька по наглому сконанню ясновельможного круля Михая-Хоми Корибута-Вишневецького». По цьому в Сірка виникла думка податися в Хотин на захист фортеці, в поміч наказному.